Справа: № 810/5207/14 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
16 грудня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2014, оскільки вважає, що остання прийнята є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування всіх обставин у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.06.2007 року, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію Серії НОМЕР_1.
На податковому обліку ФОП ОСОБА_2 перебуває у Тетіївській МДПІ Київської області ДПС.
Відповідно до матеріалів справи, Тетіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час здійснення господарської діяльності.
Результати перевірки оформлено актом від 27.08.2014 року (далі по тексту - Акт перевірки).
За результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.
У ході перевірки органом державної податкової служби проаналізовано акт про «Неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтернафтогазінвест» від 29.03.2013 року № 1118/22-621/33108265, згідно якого не встановлено виробничих та складських приміщень та не отримано документів щодо фінансово-господарської діяльності підприємства, що дають підстави вважати, що у ТОВ «Інтернафтогазінвест» наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.
Вказуючи на те, що правочин з купівлі-продажу товарів між ТОВ «Інтернафтогазінвест» є безтоварними та нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», відповідач вважає, що, як наслідок, господарській операції з поставки товару між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Інтернафтогазінвест» також є безтоварними.
Ураховуючи вищезазначене відповідач дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_2 вимог пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України в результаті яких занижено податок на додану вартість на загальну суму 35484,00 грн.
На основі висновків акту перевірки, 27.08.2014 року Тетіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012841702, яким збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість на 43355,00 грн.( в тому числі за основним платежем на 35484,00 грн. та 8871,00 грн. . за штрафними санкціями).
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції, встановивши, що органом державної податкової служби не доведено безтоварності господарських операцій позивача та наявності порушень, що позбавляють ФОП ОСОБА_2 права на податковий кредит, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Судом встановлено, що 01.01.2011 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Інтернафтогазінвест» укладено договір поставки № 47/11-2011. Згідно умов вказаного договору, Постачальник (ТОВ «Інтернафтогазінвест») передає у власність Покупцеві (ФОП ОСОБА_2), а Покупець приймає та оплачує товарі у кількості, якості та асортименті, зазначених у специфікації, видаткових накладних, що виставляються Постачальником і є частиною цього договору з моменту їх підписання повноважними представниками сторін.
Відповідо до статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Відповідно до закону факт передачі, перевезення та оплати товару має бути підтверджено податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
На виконання умов договору поставки від 01.01.2011 № 47/11-2011 ТОВ «Інтернафтогазінвест» передано ФОП ОСОБА_2 скраплений газ, про що свідчать видаткові накладні та банківські виписки.
Як встановлено судом, отриманий від ТОВ «Інтернафтогазінвест» товар зберігався на автозаправочному пункті у місті Тетіїв, що підтверджується договором оренди автогазозаправочного пункту.
Розрахунки за поставлений ТОВ «Інтернафтогазінвест» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 отримано від ТОВ «Інтернафтогазінвест» податкові накладні та товарно-транспортні накладні.
Водночас слід зауважити, судом апеляційної інстанції у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи товаро-транспортних накладних, зобов'язано надати позивача в судове засідання належним чином завірені товаро-транспортні накладні.
16.12.2014 року на адресу суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу. До заперечень ФОП ОСОБА_2 надала копії товаро-транспортних накладних, що підтверджують факт та належне виконання умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, придбаний у ТОВ «Інтернафтогазінвест» товар позивачем реалізовано кінцевим споживачам, що підтверджується: договорами купівлі-продаж, довіреностями на отримання товарних цінностей, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками та фіскальними звітами та звітами використання РРО.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції щодо твердження, яке констатує презумпцію сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що укладені між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Інтернафтогазінвест» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.
Відповідач в Акті перевірки стверджує про безтоварність договорів поставки, укладених між позивачем та ТОВ «Інтернафтогазінвест».
Зокрема, як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою для визнання безтоварними господарських операцій ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Інтернафтогазінвест» податковий орган визнав відсутність виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини та безтоварності операцій між ТОВ «Інтернафтогазінвест» та їх контрагентів. У зв'язку цим відповідачем зроблено висновок про нікчемність операцій з поставки по ланцюгу до «вигодонабувача».
Разом з тим, відповідачем не був досліджений зміст господарських операцій між ТОВ «Інтернафтогазінвест» та його контрагентами. Тому, твердження про нікчемність операції між ТОВ «Інтернафтогазінвест» та його контрагентами не є беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій позивача.
При цьому, жодних доказів відсутності поставок товару до ФОП ОСОБА_2 відповідач не надав.
Натомість, дійсно первинними документами з поставки товару, що є в матеріалах справи та які досліджені судом, підтверджується реальність здійснення операцій поставки, відповідність дій позивача господарській меті, а також достовірність усіх даних, наведених у документах, які надають право на податковий кредит, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про безтоварність господарських операцій.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що належними та допустимими доказами підтверджується правомірне формування податкового кредиту позивачем, а тому податкове повідомлення-рішення 27.08.2014 року № 0012841702 є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що товаро-транспортні накладні не відповідають товаро-транспортним накладним встановленого зразка для здійснення перевезення нафтопродуктів, то суд апеляційної інстанції погоджується з таким твердженням, однак, зазначає, що така невідповідність не спростовує факт реальності господарських операцій за укладеним договором, а тому не може бути підставою для анулювання податкового кредиту.
Таким чином, оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 року - без змін.
Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Є.О. Сорочко
.
Головуючий суддя Межевич М.В.
Судді: Земляна Г.В.
Сорочко Є.О.