"11" грудня 2014 р. м. Київ К/800/15113/14
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівМаслія В. І.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Гуляєва Олексія Олександровича, Державної реєстраційної служби України, третя особа: Реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_4 звернулась з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Гуляєва О. О., Державної реєстраційної служби України, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Державної реєстраційної служби України про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 6951235 від 18 жовтня 2013 року;
зобов'язати Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 09 вересня 2013 року № 5689474 з урахуванням підстав скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та обтяжень № 6951235 від 18 жовтня 2013 року без повторної сплати мита.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2013 року позов задоволено повністю.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в позові.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
В запереченнях на скаргу відповідач - Державна реєстраційна служба України - просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що позивач звернулась до відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Реєстраційної служби Полтавського МУЮ Полтавської області для реєстрації права власності на побудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, - про що свідчить картка прийому заяви № 5689474 від 09 вересня 2013 року.
Для проведення реєстраційної дії позивачем подані наступні документи: договір купівлі-продажу від 04 червня 1998 року на 7/25 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1; рішення Ленінського районного суду м. Полтава від 23 жовтня 2006 року про визнання права власності на житловий будинок; ухвала Ленінського районного суду м. Полтава від 02 вересня 2008 року про роз'яснення рішення суду від 23 жовтня 2006 року; рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 03 березня 2009 року про зобов'язання ПП ПБТІ "Інвентаризатор" зареєструвати право власності на житловий будинок за ОСОБА_4; акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію № 134 від 24 лютого 2009 року; технічний паспорт на житловий будинок станом на 30 квітня 2008 року; копію паспорта громадянина України, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду; квитанцію про сплату державного мита.
Державний реєстратор своїм рішенням від 18 жовтня 2013 року № 6951235 відмовив в державній реєстрації права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач заявила цей позов.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказав на правомірність дій реєстратора.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі по тексту - Закон).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Пунктом 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі по тексту Порядок), державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до вимог ст. 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Частиною 4 вказаної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав та обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, забороняється.
Таким чином, законодавець визначив перелік підстав, за яких державний реєстратор, встановивши їх наявність, має право відмити у державній реєстрації прав та їх обтяжень. При цьому вказана норма визначає вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації права.
Утім слід мати на увазі, що така відмова має бути обґрунтованою, з посиланням на норми закону та ніяким чином не містити декларативних висновків в розумінні ст. 2 КАС України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено судами обох інстанцій, державний реєстратор, відмовляючи в державній реєстрації права власності, вказав, що подані позивачем документи не відповідають вимогам Закону, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону.
Між тим, у відмові про вчинення реєстраційної дії державний реєстратор не вказав, яким положенням цього Закону не відповідають подані позивачем документи.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Згідно із п. 10 Порядку заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Відповідно до пунктів 26, 27 та 29 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, зокрема, є: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований чи реконструйований об'єкт нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на такий об'єкт.
Враховуючи, що позивачем подано реєстратору рішення суду про визнання права власності та технічний паспорт на новозбудований об'єкт, то у суду касаційної інстанції не викликає сумнівів відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону.
Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Окрім цього, як встановлено судом першої інстанції, державному реєстратору подавалось судове рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 03 березня 2009 року про зобов'язання ПП ПБТІ "Інвентаризатор" зареєструвати право власності на новостворений житловий будинок за ОСОБА_4
За таким обставин, підстави, з яких державний реєстратор відмовив у реєстрації права власності, не можуть вважатись обґрунтованими та законними, а відтак помилково скасована постанова суду першої інстанції про задоволення позову підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року скасувати.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2013 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді: