01 грудня 2014 року м. Київ К/800/60982/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач)
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2013 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 року
у справі № 1570/6150/2012
за позовом Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області
до Приватного підприємства «Глашатай»
про стягнення суми,
встановив:
Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області звернулась до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Глашатай» про стягнення суми.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем укладено договори з ТОВ «Інфостил 2008» від 01.03.2012 року, від 03.04.2012 року та з ТОВ «Компанія «Ракурс Плюс» від 04.05.2012 року, від 10.05.2012 року.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення на користь держави суми в розмірі 253 686, 00 грн., отриманих за даними правочинами, суди попередніх інстанцій виходили з того, позовні вимоги про стягнення на користь держави з ПП «Глашатай» коштів, які були сплачені за одержані товари та послуги, є безпідставними.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.
Згідно із частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції з 01.01.2011 року) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності цих правочинів належать виключно до суду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність судових рішень щодо недійсності вчинених відповідачем правочинів.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 року у справі № 1570/6150/2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук