20 листопада 2014 року м. Київ К/9991/14221/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Мосійчук І.М.
за участю представників згідно журналу судового засіданні від 20.11.2014 (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2011
у справі № 2а-9048/10/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „БМС-Трейдінг"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю „БМС-Трейдінг" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (правонаступник - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: №0003322308/0 від 04.06.2009; №0003322308/1 від 19.08.2009; №0003322308/2 від 16.11.2009.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.10.2010 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем здійснено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 до 31.12.2008 та складено акт №793/23-08/23532366 від 20.05.2009.
За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення: №0003322308/0 від 04.06.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 818451 грн.: основний платіж 597757 грн., штрафні (фінансові) санкції 220694 грн.
В порядку адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення, а рішення без змін та прийнято податкове повідомлення - рішення №0003322308/1 від 19.08.2009.
Розглянувши повторну скаргу позивача, Державною податковою адміністрацією у м. Києві рішенням №4615/10/25-114 від 26.10.2009 скарга задоволена частково, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003322308/0 від 04.06.2009 в частині нарахування податку на прибуток у сумі 395753 грн. та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції, а в іншій частині залишено без змін та прийнято податкове повідомлення - рішення №0003322308/2 від 16.11.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 254280 грн.: основний платіж 202004 грн., штрафні (фінансові) санкції 52276 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", позивачем віднесено до складу валових витрат витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності у розмірі 808015 грн., які були сплачені ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України" як відсотки за договором факторингу.
Також зроблено висновок, що сума 808015 грн. є збитками підприємства від факторингових операцій (перевищення суми, сплаченої клієнту над сумою, отриманою від боржника).
Між позивачем (клієнт) та ВАТ „Укрексімбанк" (фактор) укладено договір факторингу №40308Y3 від 12.08.2008, відповідно до якого клієнт відступає фактору права грошової вимоги до боржників, а фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (пункт 2.1).
В свою чергу, клієнт сплачує фактору плату за фінансування відповідно до складових, визначених договором.
Відповідно до договору №1801-2008 від 18.01.2008, позивач зобов'язувався поставляти товари народного вжитку (комп'ютерну, офісну техніку, тощо) ТОВ „Ельдорадо-Інвест", виконання договору підтверджується накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Згідно з умовами додаткових угод №2/1-№2/9 до договору факторингу від 12.08.2008 №40308Y3 ТОВ „БМС-Трейдінг" відступило ВАТ „Укрексімбанк" право грошової вимоги за поставлені товари ТОВ „Ельдорадо-Інвест" за договором від 18.01. 2008 №1801-2008.
Крім того, позивачем укладено договір від 02.01.2008 з ТОВ „Сагар", відповідно до якого здійснювалось придбання комп'ютерної, офісної техніки , що підтверджується накладними, копіями банківських виписок.
Позивача, купуючи товари у ТОВ „Сагар" за кошти, отримані на підставі договору факторингу, та здійснюючи поставку таких товарів ТОВ „Ельдорадо-Інвест", ТОВ „БМС-Трейдінг" збільшило товарообіг, що дозволило отримати прибуток.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Фінансовий кредит у відповідності з положеннями пп. 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" є коштами, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.
Особливості оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями визначені п. 7.9 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".
Проте зазначеним пунктом не врегульовано питання щодо оподаткування коштів, що передаються фактором клієнту та коштів, що сплачуються боржником в погашення заборгованості в межах операцій факторингу.
Дебіторська заборгованість визнається різновидом оборотних активів, а тому вона, як і право вимоги, яке є еквівалентним поняттю дебіторської заборгованості, для цілей оподаткування є оборотним активом, тобто товаром.
При цьому для цілей регулювання цивільного та господарського оборотів певні операції можуть кваліфікуватись і як послуги факторингу, і як відступлення права вимоги (цесія).
Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем виконано договір факторингу, в тому числі сплачено відсотки за користування коштами.
Таким чином, позивач правомірно відніс до валових витрат витрати в розмірі 808015 грн., сплачені фактору як винагорода за договором факторингу.
Відповідачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про отримання позивачем збитків у результаті виконання договору факторингу, а також доказів того, що господарські зобов'язання, які виникали на підставі договору факторингу не були направлені на отримання доходу.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2011 у справі № 2а-9048/10/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2011 у справі № 2а-9048/10/2670 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко