20 листопада 2014 року м. Київ К/9991/17868/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
секретар судового засідання Мосійчук І.М.
за участю представників згідно журналу судового засіданні від 20.11.2014 (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012
у справі № 2а-3686/10/1470
за позовом Комунального підприємства „Теплопостачання та водоканалізаційне
господарство"
до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської
області
за участі: Прокуратури Миколаївської області
про скасування податкового повідомлення - рішення
Комунальне підприємство „Теплопостачання та водоканалізаційне господарство" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області (правонаступник - Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000112301/3, № 0000122301/3, № 0000652301/3 від 18.05.2010.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 залишити без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2009 та складено акт № 96/23-01/31948866 від 21.09.2009.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 943752 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 466207 грн.; яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 2216779 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1108389, 5 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 335/94-ВР, занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 943752 грн.; пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п. 11.11 ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2216779 грн.
В ході перевірки КП „ТВКГ" не підтверджено та не надано підтверджуючих документів, які б підтвердили факт сплати ним боргу постачальнику ВП „ЮУ АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" з подальшим віднесенням до складу валових витрат за 3 квартал 2008 року в сумі 3327068 грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 226732 грн.
Також, відповідач вважає, що у разі отримання субсидій з бюджету на покриття різниці між тарифом та фактичною собівартістю послуг, такі кошти підлягають включенню до складу валового доходу, та не розглядаються як об'єкт оподаткування ПДВ. Бюджетні виплати, отримані понад встановлений тариф, не включаються до бази оподаткування ПДВ, оскільки за своєю природою є відшкодуванням державою збитків підприємствам у зв'язку з державним регулюванням цін, а не компенсацією вартості товарів (послуг), проданих (наданих) таким платником податку.
На час виникнення спірних правовідносин порядок формування податкового кредиту з ПДВ постачальниками теплової енергії та послуг із теплопостачання, які отримували цільове бюджетне фінансування на компенсацію різниці між фактичною вартістю теплової енергії або відповідних послуг і затвердженим тарифом, визначався пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Придбання товарів та послуг, що необхідні для виробництва комунальних послуг, здійснюється з метою їх використання в операціях з поставки цих послуг. Оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування, придбані виробниками теплової енергії з відповідною метою товари та послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.
При цьому слід зазначити, що чинне податкове законодавство не обмежує право платника на реалізацію права на податковий кредит в залежності від джерела отримання коштів, використаних для розрахунків за отримані товари (роботи, послуги). Отже, формування платником податкового кредиту за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок цільових бюджетних коштів здійснюється за загальними правилами, наведеними у п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".
У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, за нормами названого Закону не розглядається як окрема операція, що створює наслідки у податковому обліку з податку на додану вартість.
Стосовно визначення загального податкового зобов'язання з податку на додану вартість за перевіряємий період відповідачем не було взято до уваги, що в листопаді 2008 року позивачем було завищено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 100001 грн.
Задеклароване позивачем податкове зобов'язання в сумі 414766 грн. відповідно до регістрів бухгалтерського обліку журнал "Розрахунки з покупцями" та розрахунку податкового зобов'язання, з урахуванням оплати комунальних послуг через касу підприємства, складала 314765 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підтверджуючі документи щодо відображення заниженого зобов'язання позивачем надавалися при проведенні перевірки, але не були взяті до уваги відповідачем.
Відповідно до пп. "б" п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III дані документальних перевірок повинні свідчити як про заниження так і про завищення сум податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012 у справі № 2а-3686/10/1470 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2012 у справі № 2а-3686/10/1470 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко