№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10423/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Батрин О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
01 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Андрієнко А. М., Рейнарт І.М.
при секретарі: Прохоровій В.С.
за участю: представника позивача ОСОБА_3
відповідача та представника відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 9 липня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІКОМ АВТО» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: ПрАТ Українська пожежно-страхова компанія», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІКОМ АВТО» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було задоволено частково.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення по вищевказаній справі, а саме щодо вирішення питання про обов'язок позивача передати відповідачу відповідні деталі, які були замінені на автомобілі відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 9 липня 2014 року у задоволенні заяви було відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду відповідач подав апеляційну скаргу, де ставив питання про скасування ухвали суду та постановлення додаткового рішення, за яким поверненню на користь відповідача підлягали відповідні матеріали (деталі).
У поданій скарзі зазначав, що судом першої інстанції при винесенні спірної ухвали не вирішено питання про право відповідача на відповідні деталі автомобіля позивача та про обов'язок такі деталі передати відповідачу, відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за № : від 27 березня 1992 року. Зазначаючи, що судом покладені обов'язки на осіб як таких, які зобов'язані передати відповідне майно що не були залучені судом до участі у справі.
Апелянт та представник апелянта у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити.
Представник позивача апеляційну скаргу не визнав та просив суд відмовити у її задоволенні.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», ТОВ «ЮНІКОМ АВТО» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 50 586, 98 гривень майнової шкоди, 750 гривень у відшкодування моральної шкоди, судовий збір та витрати на оплату правової допомоги у розмірі 2 000 гривень.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення по справі, а саме щодо вирішення питання про обов'язок позивача передати відповідачу відповідні деталі автомобіля позивача внаслідок проведення заміни деталей.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; судом не вирішено питання про судові витрати.
Разом з тим, судом зазначалось, що відповідно до ч. 3 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
А так як питання про обов'язок позивача передати відповідачу відповідні деталі, які були замінені на автомобілі судом обговорювалось, про що зазначено у мотивувальній частині рішення, суд вважав відсутніми підстави щодо задоволення заяви про постановлення додаткового рішення.
Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у ході розгляду було заявлено клопотання щодо обговорення питання про передачу деталей відповідачу ( т. 1 а.с. 135 - 137).
У рішенні суд посилався на неможливість встановлення місця знаходження замінених деталей у автомобілі позивача. При цьому судом вказувалось, що це не позбавляє відповідача права після виконання рішення суду щодо відшкодування позивачу завданої майнової шкоди звернутись до ТОВ «ЮНІКОМ АВТО» та ФОП ОСОБА_7 з питанням про передачу йому замінених деталей, вузлів та агрегатів на автомобілі позивача.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону. Так звертаючись до суду позивач виходив з положень ст. ст. 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України, які передбачають порядок відшкодування шкоди згідно правовідносин що виникли між позивачем та відповідачем. А тому посилання суду на те, що питання повернення деталей внаслідок їх заміни повинно вирішуватися шляхом пред'явлення вимог до осіб, що здійснювали ці ремонтні роботи не відповідають вимогам діючого законодавства. Угоди щодо надання послуг по проведенню відновлювальних робіт відповідачем як стороною договору не укладалися, а відтак і умови цих договорів на нього не поширюються.
Враховуючи подане у ході розгляду справи відповідачем клопотання, суд першої інстанції повинен був вирішити дане питання по суті з урахуванням вимог п.2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України.
А відтак, колегія судді вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду першої інстанції на новий розгляд в частині розгляду питання щодо постановлення додаткового рішення по справі.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 311, 312, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 9 липня 2014 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд в частині щодо питання постановлення додаткового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: