1[1]
09 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва матеріали кримінального провадження №120131100400001442 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нижне Синьовидне, Львівської обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за апеляційними скаргами представника потерпілого - ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого - ОСОБА_9 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року,
за участю сторін у кримінальному провадженні:
прокурорів ОСОБА_10 , ОСОБА_11
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_9
представників потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_12
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2014 року, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, та покладено на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
До вступу вироку в законну силу ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 в особі ОСОБА_12 , стягнуто з ОСОБА_6 матеріальні збитки на користь ОСОБА_12 в сумі 19365 (дев'ятнадцять тисяч триста шістдесят п'ять) грн. 19 коп. та в частині моральної шкоди задоволено частково на суму 30000 (тридцять тисяч) грн.
Представник потерпілого ОСОБА_13 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в частині звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_6 не визнав своєї вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, не зробив висновків щодо свого вчинку та не розкаявся. Вважає, що призначене покарання є не справедливим внаслідок м'якості, а звільнення від відбування основного покарання ОСОБА_6 не призведе до його виправлення.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 в апеляційній скарзі, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом неправильно застосовано Закон України про кримінальну відповідальність, призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Посилається на те, що звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, є незаконним, оскільки судом таке рішення належним чином не вмотивовано; не враховано особу обвинуваченого; не зазначено, які підстави та пом'якшуючі покарання обставини істотно знизили ступінь суспільної небезпеки обвинуваченого; не враховано думку представника потерпілого, який просив призначити максимальне покарання за ч.1 ст.286 КК України.
Вважає, що призначене судом покарання ОСОБА_6 не буде сприяти його виправленню та попередженню вчиненню нових аналогічних злочинів.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати; закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 у зв”язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Вважає вирок суду незаконним, таким, що ґрунтується лише на припущеннях. Вказує на те, що під час досудового слідства не проведено судово - автотехнічну експертизу; не встановлено місце удару потерпілого, та що саме цим автомобілем здійснено наїзд, оскільки при огляді потерпілого в лікарні, не було слідів на його тілі і верхньому одязі, характерних для ДТП, на автомобілі теж не виявлено характерних слідів ДТП. Суд не правильно оцінив показання потерпілого ОСОБА_13 (т.1 а.с. 235-237), свідків ОСОБА_14 (т.2 а.с. 3-6) та ОСОБА_15 (т.1 а.с. 168-169), які стверджували, що зі слів потерпілого, він упав самостійно, послизнувшись, переходячи дорогу.
Вважає, що протокол проведення слідчого експерименту від 24 квітня 2014 року не може бути доказом вини ОСОБА_6 , оскільки він проводився в іншу пору року, за інших погодних умов. Досудове слідство та судовий розгляд ґрунтуються лише на показаннях потерпілого, а версію обвинуваченого не враховано та не перевірено. В матеріалах кримінального провадження містяться рапорти працівників ДАІ (т.2 а.с. 192, 195), які не зареєстровані в Дніпровському РВ МВС України, але стали підставою для обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення; на досудовому слідстві слідчий без правових підстав, допустив в якості законного представника сина потерпілого - ОСОБА_12 .
Звертає увагу на те, судом не досліджено письмові докази та безпідставно задоволено цивільний позов; не вказано якою дією чи бездіяльністю заподіяно шкоду; якими доказами це підтверджується; не наведено розрахунки сум, що підлягають стягненню; у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про визнання ОСОБА_13 цивільним позивачем.
На думку захисника, матеріали кримінального провадження містять всі докази того, що ДТП не було, і за обставин, які описує потерпілий, відсутній причинний зв'язок між діями обвинуваченого ОСОБА_6 та негативними наслідками у вигляді травми потерпілого ОСОБА_13 .
Заслухавши суддю доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, представників потерпілого та прокурора про підтримання своїх апеляційних скарг, та заперечення проти апеляційної скарги захисника обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає до часткового задоволення, а апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого до задоволення не підлягають з наступних підстав.
Судом визнано доведеним, що, 18 січня 2013 року близько 13 год., ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем ”Форд Мондео”, державний номерний знак НОМЕР_1 рухався по проїзній дорозі у дворі навпроти поліклініки ”КДЦ Дніпровського району”, по вул. Ентузіастів, 49 в м. Києві. В той час, позаду автомобіля, по під”їздній дорозі у дворі навпроти вказаної поліклініки з лівої сторони відносно траєкторії руху автомобіля рухався пішохід ОСОБА_13 , який був повернутий спиною до автомобіля.
Продовжуючи рух технічно справним автомобілем ”Форд Мондео”, ОСОБА_6 порушив вимоги п.п. 2.3 підпункт ”б”, 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, оскільки розпочав рух заднім ходом, перед цим не звернувся за допомогою до інших осіб та не переконався, що це буде безпечним для пішохода ОСОБА_13 і не створить йому небезпеки, скоїв наїзд задньою частиною свого автомобіля на ліву його сторону, внаслідок чого потерпілий упав на дорогу та отримав тілесні ушкодження, які відносяться до середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджений представленими у справі доказами у їх сукупності.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення та перевірено їх доказами, які досліджено судом з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, є належними та допустимими.
На підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд обґрунтовано прийняв до уваги показання потерпілого ОСОБА_13 про те, що 18 січня 2013 року о 13 год. коли він йшов з поліклініки по вул. Ентузіастів в м. Києві та ступив лівою ногою на тротуар, на нього з лівого боку наїхав легковий автомобіль, і він впав. Після цього його на носилках занесли в лікарню, а обвинувачений допомогав лікарям. Наведені показання щодо обставин заподіяння йому тілесних ушкоджень, потерпілий підтвердив безпосередньо в суді, зазначивши, що лікарям він теж повідомляв про отримання ушкоджень внаслідок наїзду автомобіля, такі ж показання він підтвердив під час одночасного допиту осіб від 27 квітня 2013 року.
Твердження захисника обвинуваченого про те, що суд не правильно оцінив показання потерпілого ОСОБА_13 (т.1 а.с. 235-237), свідків ОСОБА_14 (т.2 а.с. 3-6) та ОСОБА_15 (т.1а.с.168-169), які стверджували, що зі слів потерпілого, він упав самостійно, послизнувшись, переходячи дорогу, не заслуговують на увагу та спростовуються даними висновків судово-медичних експертиз .
Згідно даних висновку судово- медичної експертизи № 85-2013/о від 16.07.2013р. (т.1 а.с. 209-215), у потерпілого ОСОБА_13 , виявлено тілесні ушкодження -закритий косий перелом верхньої третини діафізу лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків, який утворився внаслідок вигину діафізу лівої стегнової кістки передньо-внутрішньому напрямку; враховуючи характер вказаного пошкодження, наявність повздовжньо направлених, спереду-назад з контактом об жорстку поверхню, типу асфальту, слідів ковзання на підошві та задній частині каблука правого черевика, в який був взутий ОСОБА_13 , можна зробити висновок, що в даному випадку мала місце саме транспортна травма (травма внаслідок зіткнення автомобіля, що рухався з пішоходом); у висновку експерта № 305/Е від 20.03.2013р. (т.1 а.с. 227-229), також зазначено, що утворення ушкоджень отриманих внаслідок самовільного падіння ОСОБА_13 з вертикального положення тіла на площину виключається.
Дослідивши під час судового розгляду вказані висновки та отримавши їх роз”яснення у суді від експертів ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ОСОБА_18 , суд підставно їх врахував, оскільки експертизи проведено у встановленому кримінально - процесуальним законом порядку, науково-обгрунтовані, зроблені на підставі оцінки фактичних обставин справи та наявних документів про інформацію щодо дорожньо-транспортної пригоди.
Інших об”єктивних даних на спростування вказаних висновків експертиз стороною захисту не надано, а судом під час розгляду справи з дотриманням принципу змагальності сторін їх не здобуто.
Судом обґрунтовано не враховано дані протоколу огляду транспортного засобу від 29.04.2013 року, оскільки з часу дорожньо-транспортної пригоди до проведення вказаної слідчої дії пройшло більше трьох місяців. Також не може свідчити про неповноту судового розгляду та неправильність висновків судово-медичних експертиз про причини отриманих ушкоджень потерпілим не проведення у справі судової авто технічної експертизи.
Посилання захисника ОСОБА_9 на неповноту судового розгляду, яка на її думку полягає також у не дослідженні медичної картки ОСОБА_13 щодо перебування його на стаціонарному лікуванні з 17 жовтня 2013 року з приводу перелому бедра правої ноги потерпілого, не заслуговують на увагу. Дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_13 отримав травму, мала місце 18 січня 2013 року, а іншу травму ноги з приводу чого знаходився на лікуванні, потерпілий отримав у жовтня 2013 року, а тому дана обставина жодним чином не спростовує спричинення йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості внаслідок ДТП.
Доводи наведені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого жодним чином не спростовують причетність ОСОБА_6 до вчинення даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що настали. Обвинувачений у своїх показаннях також вказував, що в той день знаходився по проїзній дорозі у дворі навпроти поліклініки ”КДЦ Дніпровського району”, по вул. Ентузіастів, 49 в м.Києві, керував своїм автомобілем ”Форд Мондео”, рухаючись задній ходом на зазначеній ділянці дороги, а його твердження про те, що потерпілий упав самостійно, при наявних інших доказах у кримінальному провадженні лише вказують на обраний ним спосіб захисту.
Посилання захисника на рапорти працівників ДАІ (т.2 а.с. 192, 195), які не зареєстровані в Дніпровському РВ МВС України, не приймаються до уваги, оскільки вони містять в собі лише інформацію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка в послідуючому перевірялася на досудовому слідстві та в суді.
Не знайшли свого підтвердження доводи захисника щодо не дослідження під час судового розгляду письмових доказів, які судом досліджено та оцінено згідно вимог кримінального процесуального закону.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілим тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Відповідно до вимог ст.65 КК України та роз'яснення наведених у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 ”Про практику призначення судами кримінального покарання”, призначаючи покарання в кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Мотивуючи своє рішення, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, позитивно характеризується, має неповнолітню дитину та призначив покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки, звільнивши його від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Колегія суддів погоджується з призначеним ОСОБА_6 покаранням та вважає що воно буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Доводи прокурора та представника потерпілого про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання не спростовують висновків суду щодо виду та міри покарання , призначеного обвинуваченому і самі по собі не можуть бути безумовними підставами для скасування вироку суду та призначення більш суворого покарання.
Вивчивши законність прийнятого рішення судом першої щодо вирішення цивільного позову потерпілого встановлено, що суд істотно порушив норми кримінального-процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що є порушенням ч.1 ст. 412 КПК України.
Згідно із ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушення. При вирішенні цивільного позову, суд повинен керуватися нормами ст.ст. 127-130 КПК України та цивільного законодавства, зокрема ст.ст. 23, 1166-1167 Цивільного кодексу України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, позовну заяву про відшкодування ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди до суду подав 12 листопада 2013 року потерпілий ОСОБА_13 (т.1 а.с.103-104).
Під час розгляду даного кримінального провадження потерпілий ОСОБА_13 помер, однак суд стягнув матеріальну та моральну шкоду на користь сина потерпілого ОСОБА_12 , не з”ясувавши його статус у даному кримінальному провадженні, чи допускають вказані правовідносини правонаступництво, чи має право син потерпілого на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, чим це підтверджено та чи немає підстав для закриття провадження у справі на підставі п.6 ст. 205 ЦПК України.
При цьому слід зазначити, що у вироку не наведено жодного обґрунтування наявності підстав, визначених у ст.ст. 23, 1166-1167 ЦК України для стягнення на користь ОСОБА_12 (сина потерпілого) матеріальної шкоди, розміру та доказів її на підтвердження, а також моральної шкоди, право на відшкодування якої виникає у особи, внаслідок порушення саме її прав.
За таких обставин вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого підлягає скасуванню, а по справі необхідно призначити новий розгляд в суді першої інстанції, під час якого необхідно розглянути цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 в порядку цивільного судочинства, відповідно до вимог закону, ухвалити законне та обґрунтоване рішення з наведенням у ньому відповідних мотивів.
В решті вирок суду першої інстанції слід залишити без зміни, як законний та і обґрунтований, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг представника потерпілого та прокурора не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - ОСОБА_9 - задовольнити частково, апеляційні скарги представника потерпілого - ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 - залишити без задоволення,.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2014 року, постановлений щодо ОСОБА_6 скасувати в частині вирішення цивільного позову.
Призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_6 - залишити без зміни.
На ухвалу може бути подано касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3