18 грудня 2014 року Справа № 46984/12
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
представника відповідача Кельбас Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 8.02.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про скасування податкових повідомлень рішень від 11.08.2011 року №0002292302/26288 та №0002302302/26287. Посилалося на невідповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 8.02.2011 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 11.08.2011 року №0002292302/26288 та №0002302302/26287.
Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову постанову про відмову позивачу в задоволенні позову.
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту, а також до валових витрат понесені витрати по нікчемних господарських операціях з ПП «Версант» та ПП «Міоком», в липні та жовтні 2010 року , внаслідок чого занизив податок на прибуток та податок на додану вартість. З огляду на це, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача відповідають вимогам чинного законодавства.
Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка апеляційну скаргу підтримала, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
В справі встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» (код ЄДРПОУ 3561140), за результатами якої складено акт №1924/23-2/35621140 від 27.07.2011 р. про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП «Версант» за період з 01.07.2010 р. по 31.07.2010 р. та по взаєморозрахунках із ПП «Міоком»за період з 01.10.2010 р. по 31.10.2010 р.
На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 11.08.2011 року № 0002292302/26288, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 885 380,50 грн., з яких 708 304,40 грн. - донарахування суми податку на прибуток та 177 076,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0002302302/26287 від 11.08.2011 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 708 304,40 грн., з яких 566 643,52 грн. - донарахування суми податку на додану вартість та 141 660,88 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій.
В процесі перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем вимог:
- п. 1, 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього на 708 304,40 грн., в тому числі за 3 кв. 2010 р. на суму 678 467,77грн., за 4 кв. 2010р. на суму 29 836, 63 грн.;
- п. 1, 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України , пп. 7.4.1. пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього на 566 643,52 грн., в тому числі за липень 2010 р. -542 774,22 грн., жовтень 2010 р. - 23 869,30 грн.
Висновок відповідача щодо порушення позивачем зазначених вимог закону зроблений на підставі:
акта ДПІ у Франківському районі м. Львова від 21.09.2010 р. № 4336/23-4/368285806 документальної перевірки ПП «Версант» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість, згідно з яким в процесі перевірки виявлені ознаки неможливості одержання ПП «Версант» продукції та її подальшої поставки іншим контрагентам у зв'язку із відсутністю у ПП «Версант» основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів та транспортних засобів;
акта ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 11.02.2011 р. № 285/15-2/37129404 документальної невиїзної (камеральної) перевірки ПП «Міоком» (37129404) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з податку на додану вартість, згідно з яким особи, які значаться директором та засновником вказаної організації, надали пояснення про те, що ПП «Міоком»було зареєстровано ними за винагороду, ніяких документів, пов'язаних із діяльністю вказаної організації вони не підписували.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що господарські правовідносини позивача з його контрагентами на підставі укладених правочинів за період, який підлягав перевірці, носили реальний характер, в зв'язку з чим оскаржувані податкові-рішення відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.
З такою позицією суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. З, ч. 1 ст. 19, ст. 6, ст. 42 та ст. 43 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. будь-який суб'єкт господарювання має право здійснювати господарську діяльність, що не суперечить чинному законодавству, в тому числі діяльність із придбання та продажу товарів (робіт, послуг), залучаючи при цьому матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів самостійно і на власний ризик.
З матеріалів справи видно, що між позивачем та ПП «Версант» за період, який охоплено актом перевірки, було вчинено правочини з поставки товарно-матеріальних цінностей на суму 2 965 299,30 грн., в т.ч. ПДВ 494 216,55 грн. та з надання послуг на суму 291 346,00 грн., в т.ч. ПДВ 48557,67 грн.; а також правочини між позивачем та ПП «Міоком» з виконання робіт (надання послуг) на суму 2 144 032,63 грн., в т.ч. ПДВ 357 338,77 грн. На момент вчинення правочинів ПП «Версант» та ПП «Міоком» були зареєстровані у відповідних державних органах і перебували на податковому обліку як суб'єкти господарювання.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Доказами реального виконання спірних операцій, є видаткові накладні з постачання товарно-матеріальних цінностей, акти виконаних робіт (наданих послуг), документи, що підтверджують подальший продаж товарів, тощо.
Первинні документи, що підтверджують реальне виконання правочинів з отримання позивачем від ПП «Версант» та від ПП «Міоком» товарів (робіт, послуг): видаткові накладні, розхідні накладні, податкові накладні, акти наданих послуг, акти виконаних робіт, податкові накладні долучені до матеріалів справи.
Реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Версант» і ПП «Міоком» (щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей), законність формування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до валових витрат підтверджуються також договором-заявкою, договором замовленням на автотранспортне перевезення, рахунками на оплату, актами надання послуг та платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.
Згідно з абз.3,4 пункту 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за №34/18772, органи податкової служби при оформленні результатів перевірки зобов'язані за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення, а у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.
Суд першої інстанції правильно вважав, що в порушення зазначеної норми, відповідач не зазначив в акті перевірки первинні документи, які, на його думку, містять відомості про безтоварність операцій позивача з ПП «Версант» та з ПП «Міоком».
Перелік правочинів, які є нікчемними, з огляду вимоги ст.228 ЦК України чітко визначені як такі, що порушує публічний порядок, якщо були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
З наведеного видно, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.
Всі угоди, які на думку відповідача є нікчемними, в судовому порядку недійсними не визнавалися.
Як передбачено п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно із п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Частиною 4 п.п.5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинному на час існування правовідносин з приводу яких виник спір, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пп.7.4.5. п.7.4 та пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вищенаведеного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.1.3 ст.1 цього ж Закону, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
В пункті 10.2 ст.10 Закону зазначено, платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Таким чином, як випливає з вищенаведених норм, несплата податку на додану вартість продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Наведені обставини також звертає увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії (заява № 3991/03).
У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем своїх зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті сплачувати податок на додану вартість, а також пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», всі вимоги відносно порядку формування валових витрат та податкового кредиту позивачем виконані.
Позивач поніс витрати на придбання товарів, які використані в господарській діяльності (для отримання доходу), суми валових витрат підтверджені первинними документами. Тому висновки відповідача про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.1.7 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірними.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення. Висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними належними та допустимими доказами. Оскільки судом не встановлено порушень позивачем податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача не можуть буди безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій.
В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.
В обґрунтування висновків про відмову в позові, податковий орган посилається на письмові пояснення органам податкової міліції посадових осіб ПП «Міоком» щодо фіктивної реєстрації підприємства. Проте податковий орган як суб'єкт владних повноважень не подав суду жодних рішень органів досудового слідства чи суду з приводу притягнення до встановленої законом відповідальності таких осіб.
За таких обставин оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.08.2011 року №0002292302/26288 та №0002302302/26287 правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають скасуванню.
Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 8.02.2011 року у справі №2а-9677/11/1370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : А.І. Рибачук
Д.М. Старунський