Справа: № 2а-1600/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
11 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.
суддів Безименної Н.В., Карпушової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайниця - Агро» про стягнення коштів, -
У жовтні 2009 року Тетіївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайниця - Агро» про стягнення заборгованості зі сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 121084,72 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у квітні 2009 року позивачем, на підставі статті 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), та на виконання листа Прокуратури Тетіївського району від 23.02.2009 № Н-2, оформлено довідку від 08.04.2009 № 110/170-31364410 «Про підтвердження заборгованості по податку з доходів фізичних осіб ТОВ «Тайниця-Агро» за період з 01.10.2006 по 31.12.2008».
Довідку оформлено на підставі пояснень, наданих керівниками ТОВ «Тайниця-Агро».
Як вбачається з вказаної довідки, станом на 01.01.2009 заборгованість відповідача зі сплати податку з доходів фізичних осіб складала 121084,72 грн.
Заборгованість виникла внаслідок несплати відповідачем самостійно нарахованих сум податку з доходів фізичних осіб із орендної плати за земельні частки (паї).
Відповідачем добровільно заборгованість не сплачена, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, до суми заборгованості, що є предметом даного позову (121084,72 грн.), входить також частина суми заборгованості відповідача (27582,72 грн.), яка є предметом позову іншої справи (№А6/255-08).
А тому, в межах даного позову судом досліджувалось питання наявності чи відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення решти суми заборгованості відповідача з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 93502,00 грн.
Вирішуючи спір, колегія суддів звертає увагу на таке.
Преамбула Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, закріплює, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Оскільки у відповідності до пункту 4 частини першої статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), податок з доходів фізичних осіб належить до загальнодержавних податків, на нього поширюються вимоги Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Пунктом 1.11 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Згідно із пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платниками податків є юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.
Підпунктом «б» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлений обов'язок осіб, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі, коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається.
Враховуючи положення вищевказаних норм, відповідач, як податковий агент, зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам.
Як вбачається з Довідки позивача від 08.04.2009 № 110/170-31364410, відповідач подавав до податкового органу розрахунки за формою № 1-ДФ про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і суми утриманого з них податку у встановлені законодавством строки у порядку, передбаченому Наказом Державної податкової адміністрації України від 29.09.2003 № 451 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), розробленим на виконання Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктом 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законом.
Виходячи з положень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації. Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації (пункт 5.1 статті 5 вказаного Закону).
Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону.
Згідно із пунктом 1.3 статті 1 згаданого Закону податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Право на звернення контролюючого органу із позовом про стягнення податкового боргу виникає після надіслання (вручення) контролюючим органом першої та другої податкових вимог платникові податків. Відносини, що виникають у процесі надіслання (вручення) податкових вимог платникові податків регулюються пунктом 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому обставини, з настанням яких податкова вимога вважається надісланою (врученою) особі, визначені підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 цього Закону.
З аналізу норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства убачається, що рішеннями суб'єкта владних повноважень, на підставі яких можуть бути заявлені вимоги про стягнення податкового боргу, є, зокрема, податкові вимоги, прийняті контролюючим органом у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Враховуючи наведене, з огляду на те, що відповідач самостійно узгодив суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб шляхом подання відповідних податкових розрахунків встановленої форми, податковий орган повинен був дотриматися процедури стягнення несплаченого вчасно податкового боргу та направити відповідачу першу та другу податкові вимоги згідно із пунктом 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2012 у справі № К-45204/09 (№ справи у суді першої інстанції - А6/255-08).
Як убачається з матеріалів справи, позивач самостійно зазначає, що податкові вимоги податковим органом в даному випадку не формувались. А до суду податковий орган звернувся у зв'язку з тривалою несплатою відповідачем власних зобов'язань перед бюджетом.
Судова колегія звертає увагу, що наявність у відповідача вищезазначеної заборгованості не викликає сумніву (зокрема, підтверджується власноруч підписаними керівником товариства довідками, наявними в матеріалах справи). Проте, порушення податковим органом процедури стягнення коштів до Державного бюджету виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 93502,00 грн. в межах розгляду даного позову.
З огляду на викладене вище, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та надана вірна правова оцінка, а тому повністю погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки податкові вимоги податковим органом не формувалися та, відповідно, не надсилалися відповідачу.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу позивача Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
О.В. Карпушова
.
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Безименна Н.В.
Карпушова О.В.