Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" грудня 2014 р.Справа № 922/4849/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Светлічного Ю.В.
при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.
розглянувши справу
за позовом Харківської філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот", м. Харків
до Харківського лінійно-технічного цеху дорожнього зв'язку Державного підприємства "Укрдорзв'язок", м. Харків
про стягнення 11786,63 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Мазепи Д.Г. довіреність №1241 від 30.10.14 р.;
відповідача - не з'явився;
Харківська філія Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Харківського лінійно-технічного цеху дорожнього зв'язку Державного підприємства "Укрдорзв'язок", в якій позивач просить стягнути з відповідача: суму основного боргу у розмірі 9134,40 грн., суму штрафних санкцій у розмірі 643,28 грн., 3% річних у розмірі 181,95 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору на роботи, пов'язані з користуванням радіо частотним ресурсом України №930 від 04.01.2009 р.
Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив. Надав через канцелярію господарського суду Харківської області 15 грудня 2014 року клопотання за вх.№45067, в якому зазначив, що позовна заява з додатками, яка отримана відповідачем була направлена на адресу юридичної особи: ДП "Укрдорзв'язок". Суд, ознайомившись із вказаним клопотанням визнав за необхідне долучити його до матеріалів справи.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.
01.01.2009 р. між Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" (позивач) в особі Харківська філія Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" та відповідачем - Харківським лінійно-технічний цех дорожнього зв'язку Державного підприємства "Укрдорзв'язок" був укладений договір № 930 від на роботи, пов'язані з користуванням радіочастотним ресурсом України. Відповідно вказаного договору Відповідач зобов'язувався в процесі своїй діяльності дотримуватися вимог чинного законодавства, нормативно-правових актів щодо використання радіочастотного ресурсу та своєчасно сплачувати на користь Позивача плату за виконання робіт.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом - Державного підприємства "Укрдорзв'язок".
Згідно ч.4 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Враховуючи вищенаведене, позовна заява позивачем подана вірно, та справа повинна розглядатися господарським судом Харківської області.
Відповідно до п.3.1 вказаного договору та додатку до нього, який є невід'ємною частиною договору, відповідач повинен був кожний місяць сплачувати вартість виконання робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ). Щомісячна плата відповідно додатку до договору становила 830,40 вісімсот тридцять 40 коп.) грн.
Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав належним чином, про що свідчать акти про виконання робіт пов'язаних з радіочастотним моніторіногом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) у період з липня 2013 року по червень 2014 року, які містяться у матеріалах справи (арк. справи № 12-23), але відповідач свої зобов'язання по оплаті не виконував, посилаючись на відсутність фінансування, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 9134,40 грн.
Позивач в порядку досудового врегулювання спору звертався до відповідача із претензіями №506 від 30.04.14 р. та №908 від 29.07.2014 р., в яких просив сплатити заборгованість перед позивачем, але відповідач не відреагував та суму боргу не сплатив.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 9134,20 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 643,28 грн. та 3% річних у розмірі 181,95 грн.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.4.3. договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов'язань відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент здійснення розрахунків від суми простроченого платежу.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши нарахування пені та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Харківського лінійно-технічного цеху дорожнього зв'язку Державного підприємства "Укрдорзв'язок" (61140, м. Харків, вул. Чугуївська, 23, р/р: 26004278225007 у ХГРУ "Приватбанк") на користь Харківської філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (61010, м. Харків, вул. Першої Кінної Армії, 63, р/р: 26000707221620 в АТ "Райффайзен банк Аваль", МФО 380805, код 23751625) суму боргу у розмірі 9134,40 грн., пеню у розмірі 643,28 грн., 3% річних у розмірі 181,95 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 17.12.2014 р.
Суддя Ю.В. Светлічний