Провадження № 11-кп/774/1664/14 Справа № 209/4073/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
18 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
з участю прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
18 грудня 2014 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську кримінальне провадження №42013040160000055 за апеляційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 29 липня 2014 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Омська РФ, росіянин, громадянин Росії, який має базову вищу освіту, працює директором ТОВ «Реал Переробка», одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винним за ч. 2 ст. 272 КК України та йому призначено покарання у виді 2-х років обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю строком на 2 роки. У відповідності до ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком в 1 рік.
встановила:
ОСОБА_7 , перебуваючи з 20.09.2011 року, на підставі наказу № 7 від 20.09.2011 року учасника ТОВ «Реал-Переробка» ОСОБА_8 , на посаді директора ТОВ «Реал-Переробка», будучи особою, яка зобов'язана контролювати дотримання правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві, порушуючи вимоги ст. 13 Закону України «Про охорону праці», п. 3.8 НПАОП 0.00-1.20-98, «Правила безпеки систем газопостачання України» та п. п. 6.76, 6.77, 6.78. ДБН В.2.5-20-2001, не забезпечив обладнання котлів-утилізаторів, призначених для переробки гумових виробів на ТОВ «Реал-Переробка», котрі являються газифікованими виробничими агрегатами, контрольно-вимірювальними пристроями для вимірів та автоматикою безпеки, що забезпечує припинення подачі газу, що потягло за собою настання тяжких наслідків.
Так, 15.07.2012 року в денний час ОСОБА_9 , працюючи на ТОВ «Реал-Переробка», завантажував гумові вироби до котла-утилізатора. Після завантаження потерпілим газифікованого виробничого агрегату виробами з гуми, стався викид парогазової суміші з агрегату в приміщення, де знаходився ОСОБА_9 , що в подальшому призвело до вибуху, внаслідок якого потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні пошкодження у вигляді опіків полум'ям 2-3 А-Б ступеню 60% тіла: в області обличчя, тулубу, верхніх та нижніх кінцівок, які супроводжувались опіковою хворобою
важкого ступеню та опіком дихальних шляхів, які згідно висновку експерта № 670/13-Е від 26.06.2014 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя.
В апеляції прокурор просить скасувати вирок суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 2 ст. 272 КК України у виді 2 років обмеження волі з позбавленням його права обіймати посади, пов'язані з організацією безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництвах або будь-яких підприємствах усіх форм власності строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим стоком на 1 рік. Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 76 КК України, зобов'язати ОСОБА_7 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально - виконавчу інспекцію. Свої апеляційні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_7 призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, тобто позбавлено права займати посади, які не пов'язані з конкретним обвинуваченням, що є порушенням вимог закону про кримінальну відповідальність. Крім того, відповідно до ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачено лише щодо основного покарання, що має бути належним чином мотивовано у вироку, а звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою не допускається. Проте, суд в резолютивній частині вироку не зазначив про звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді обмеження волі. Також суд, в порушення вищезазначеної норми кримінального закону, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не поклав на нього жодного обов'язку, передбаченого ст. 76 КК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора який підтримав апеляцію заступника прокурора області, вислухавши обвинуваченого, який не заперечував проти апеляції прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляції, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та журналу судового засідання, за згодою всіх учасників судового розгляду, кримінальне провадження було розглянуто за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.
Таким чином, так як, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 272 КК України, а також вид та розмір призначеного винному основного покарання, у апеляційній скарзі прокурором, а також ніким з учасників процесу не оспорюються, тому апеляційним судом не перевіряються.
Доводи апеляції прокурора щодо порушення судом першої інстанції вимог кримінального закону при призначенні обвинуваченому додаткового покарання та звільнення винного від відбування покарання, ґрунтуються на вимогах закону.
Так, виходячи з положень ст. 55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадою обвинуваченого або заняттям ним певною діяльністю. Тобто, на думку колегії суддів, додаткове покарання повинно бути призначене з метою виключення доступу до тієї посади чи діяльності, яка була використана для вчинення злочину.
Між тим, матеріалами кримінального провадження встановлено, що обвинувачений, будучи особою, яка зобов'язана контролювати дотримання правил безпеки під час
виконання робіт з підвищеною небезпекою, що потягло за собою настання тяжких наслідків. Однак судом, без врахування зазначених обставин та в порушення вимог кримінального закону призначив винному додаткове покарання у виді позбавлення права займати, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_7 має бути призначене інше додаткове покарання, аніж призначене судом першої інстанції, а саме, у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організацією безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництвах або будь-яких підприємствах усіх форм власності, про що обґрунтовано зазначив в своїй апеляції прокурор.
Крім того, ч. 1 ст. 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання.
Разом з тим, суд першої інстанції призначивши обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на певний строк, та у відповідності до санкції статті призначив додаткове покарання, врахувавши тяжкість та характер злочину, особу винного, його ставлення до скоєного злочину, прийшов до висновку що його виправлення і перевиховання можливо без ізоляції від суспільства, та звільнив його від відбування покарання з випробуванням. Однак, суд, не застосовуючи вимоги ст.69 КК України, звільнив ОСОБА_7 від відбування з випробуванням також і від додаткового покарання, що є не припустимим так як це протирічить положенням ст. 75 КК України.
При застосуванні положень ст.75 КК України суд зобов'язаний дотримуватися вимог ч.3 зазначеної статті кримінального кодексу де зазначено, що якщо протягом встановленого судом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Тому, слушними та такими, що ґрунтуються на вимогам вищезазначених норм кримінального закону, доводи апеляції прокурора щодо необхідності покладення на винного обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки суд звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, не поклав на нього жодного обов'язку, передбаченого ст. 76 КК України, у зв'язку з чим кримінально - виконавча інспекція буде позбавлена можливості здійснювати контроль за поведінкою засудженого.
Однак, на думку колегії суддів, в частині переліку обов'язків, які повинні бути покладені на засудженого, думки потерпілого що до покарання та обставин справи /т.1 а.п.76, т.2 а.п.13/, можливо обмежитись лише покладенням на засудженого таких обов'язків як: повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, тобто вимоги апеляційної скарги щодо необхідності зобов'язання винного періодично з'являтися для реєстрації в кримінально - виконавчу інспекцію, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню згідно зі ст. ст. 413, 414 КПК України - у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону про кримінальну відповідальність, а також неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, з ухваленням свого вироку, у відповідності до ст. 420 КПК України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 413,414, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 липня 2014 року відносно ОСОБА_7 засудженого за ч.2 ст.272 КК України, в частині призначеного покарання, скасувати.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 272 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки, з позбавленням його права обіймати посади, пов'язані з організацією безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництвах або будь-яких підприємствах усіх форм власності строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнити від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим стоком на 1 рік. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 76 КК України, зобов'язати ОСОБА_7 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.
В іншій частині вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 липня 2014 року відносно ОСОБА_7 , залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Вирок може бути оскаржено і на нього може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 3 місяців з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії вироку безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в Апеляційному суді Дніпропетровської області.
судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4