"10" грудня 2014 р. Справа № 908/2665/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А. , суддя Тарасова І. В.,
при секретарі Сіренко К.О.,
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№3963З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 18.09.2014 року
за позовом Запорізької міської ради, м.Запоріжжя
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Запоріжжя
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міського комунального підприємства "Основаніє", м.Запоріжжя
про стягнення 72946,60 грн.,
Позивач - Запорізька міська рада звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ФОП ОСОБА_1, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 72946,60 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.09.2014 року (суддя Кагітіна Л.П.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.09.2014 року по справі №908/2665/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Запорізької міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмір 913,50 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що власником спірного нежитлового приміщення та коштів з орендної плати за користування нежитловим приміщенням є територіальна громада міста в особі Запорізької міської ради. Неповернення нежитлового приміщення орендарем та одностороння відмова орендаря від внесення орендної плати до місцевого бюджету порушує інтереси територіальної громади, як власника, в особі Запорізької міської ради.
У судове засідання 10.12.2014р. представник позивача (апелянта) не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження. Дану ухвалу суду Запорізька міська рада отримала 01.12.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.
10.12.2014р. позивачем до суду було подано клопотання (вх.№12097), в якому він просить суд розглянути апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Запорізької області від 18.09.2014р. у справі №908/2665/14 без участі позивача.
Представник відповідача - ФОП ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, 08.12.2014р. від відповідача надійшла заява (вх.№11920), в якій просить суд розглянути справу за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення господарського суду Запорізької області від 18.09.2014р. по справі №908/2665/14 без участі відповідача - ФОП ОСОБА_1 та її представників. Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Запорізької міської ради та залишити без змін рішення господарського суду Запорізької області від 18.09.2014 року.
До вказаної заяви апелянтом надано відзив на апеляційну скаргу.
У судове засідання не зявився представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міського комунального підприємства "Основаніє", хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження. Дану ухвалу суду МКП «Основаніє» отримало 01.12.2014р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
28.12.2006 р., на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.11.2006р. за №427/28, між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавцем, позивачем), Комунальним підприємством "ВРЕЖО №13" (балансоутримувачем, правонаступником якого є Міське комунальне підприємство "Основаніє", третя особа) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендарем, відповідачем) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1921/13, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення площею 58,40 кв.м. у м.Харкові по АДРЕСА_1 (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.1.2 договору приміщення передається в оренду під магазин промислових товарів.
В пункті 2.1 Договору сторонами передбачено, що вступ орендаря у користування нежитловим приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що розмір орендної плати за перший місяць оренди становить 788,13 грн.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається Орендарем самостійно, шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції (п. 3.3 Договору).
Відповідно до п. 3.4 Договору орендна плата перераховується орендарем самостійно до місцевого бюджету м. Запоріжжя за місцем знаходження об'єкта, що здається в оренду, щомісячно, не пізніше 20-го числа поточного місяця за розрахунковим рахунком.
Відповідно до п. 11.1 Договору, він діє з 28.12.2006 року до 28.12.2009 року.
Приписами п. 11.3. договору визначено, що договір може бути достроково розірваний за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду та у випадках, передбачених чинним законодавством.
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення, що підтверджується двостороннім актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 28.12.2006 року.
11.08.2009р. додатковою угодою до Договору змінено площу орендованого нежитлового приміщення з 58,40 м2 на 58,47 м2.
08.02.2010 р. між сторонами договору було укладено додаткову угоду, згідно з якою до обов'язків "Орендодавця" і "Балансоутримувача" (п.7.3) віднесено, між іншим, забезпечення доступу до орендованого приміщення.
Згідно з листом №138 від 23.01.2012р., Приватний підприємець ОСОБА_1 відмовилась від підписання Додаткової угоди про зміну орендодавця з Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації, у зв'язку з відсутністю доступу до приміщення.
В Акті обстеження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 який затверджено начальником КП "ВРЕЖО №13" від 15.01.2013р. зазначається, що згідно з п. 11.8 договору оренди договір припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який був укладений. У зв'язку із відмовою підписати додаткову угоду про зміну орендодавця та закінчення строку договору, на підставі п.11.8 договору оренди, він вважається розірваним (а.с.52).
27.12.2013 р. між третьою особою (балансоутримувачем) та відповідачем, за участю Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, підписано Акт прийому-передачі нежитлового приміщення за адресою м. Запоріжжя, АДРЕСА_1, переданого в користування по Договору № 1921/13 від 28.12.2006 р. (а.с.74).
Позивач вважає, що у відповідача за період з 01.09.2010 року по 27.12.2013 року утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 72946,60 грн., яка підлягає стягненню.
Господарський суд Запорізької області, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.
Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 60 Закону України "Про органи місцевого самоврядування" передбачено, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, нежитлові приміщення, майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2011р. Запорізькою міською радою прийнято рішення №6 "Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради, загальну чисельність апарату Запорізької міської ради". Пунктом 4.14 зазначеного рішення Управління житлового господарства Запорізької міської ради ліквідовано з 10.05.2011р. Правонаступники Орендодавця - відсутні. Запис про державну реєстрацію припинення Орендодавця внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23.03.2012 р. (а.с.23-а.с.24).
Судом першої інстанції встановлено, що власником спірного нежитлового приміщення є територіальна громада, в особі Запорізької міської ради. Договір оренди нежитлового приміщення, що є комунальною власністю, був укладений - Орендодавцем в інтересах територіальної громади, в особі Запорізької міської ради.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України ідставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст.174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Частиною 1 ст.759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом першої інстанції, між орендодавцем та орендарем склалися господарські відносини на підставі укладеного договору, який передбачає взаємні обов'язки сторін: обов'язком орендодавця є передання відповідачу в оренду обумовленого договором майна - нежитлове приміщення підвалу загальною площею 58,40 кв.м. (змінено на 58,47 кв.м.) за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1, що значиться на балансі КП "ВРЕЖО №13", на даний час - МКП "Основаніє", а обов'язком відповідача - прийняття цього приміщення та оплата орендної плати.
Позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 1921/12 від 28.12.2006 р. за період з 01.09.2010 року по 27.12.2013 року, посилається на неналежне виконання зобов'язань за договором.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Як вбачається з матеріалів справи, Акт прийому-передачі приміщення було підписано сторонами 28.12.2006р. одночасно з підписанням Договору, як передбачено його умовами (п. 2.1 Договору).
Водночас за умовами Договору орендодавець зобов'язався саме передати в оренду майно, а не тільки підписати акт прийому-передачі приміщення.
Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Отже, підставою для виникнення у відповідача зобов'язань за Договором та стягнення заборгованості за користування орендованим майном є, насамперед, факт надання приміщення в оренду та користування ним відповідачем.
Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до умов договору нежитловим приміщенням відповідач користувався до вересня 2009 року.
Сторонами не заперечується той факт, що відповідачем до вересня 2010 року належним чином виконувалися зобов'язання по оплаті орендної плати.
В матеріалах справи міститься лист мешканців V під'їзду, адресованого КП "ВРЕЖО №13", в якому зазначено, що за результатами загальних зборів від 18.03.2009р. прийнято рішення власників квартир п'ятого під'їзду про заборону використання нежитлових підвальних приміщень (а.с.50).
Як зазначає відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, з квітня 2009 року доступ до орендованого приміщення був перекритий, з травня 2010 року мешканці будинку по АДРЕСА_1 у м.Запоріжжя обладнали V під'їзд новими дверима, які мають електронні ключі, що стало унеможливило доступ орендаря до об'єкту оренди.
З метою забезпечення вільного доступу до об'єкту оренди, відповідач неодноразово звертався до Управління житлового господарства Запорізької області, КП "ВРЕЖО № 13", що підтверджується листами від 17.02.2010р. № 381; від 26.10.2010р. № 2138, від 24.09.2010р. № 1850, які містяться у матеріалах справи (а.с.44-а.с.46).
18.04.2009 року КП "ВРЕЖО № 13" проведено перевірку викладених у зверненні орендаря фактів, за результатми якої в Акті від 18.04.2009 р. зафіксовано, що доступ до орендованого підвального приміщення відсутній (а.с.105).
18.01.2011р. на адресу мешканців будинку АДРЕСА_1 у м.Запоріжжя КП "ВРЕЖО № 13" було направлено припис №70 щодо усунення перешкод орендарям у вільному доступі до орендованого приміщення та надання ключів від підвального приміщення (а.с.50-а.с.51).
Судом встановлено, що 18.04.2009р. КП "ВРЕЖО №13" проведено перевірку викладених у зверненні орендаря фактів з виходом на місце. В Акті обстеження зафіксовано, що доступ в підвальне приміщення відсутній. 18.01.2011р. КП "ВРЕЖО № 13" на адресу мешканця V під'їзду ОСОБА_2 було направлено припис щодо усунення перешкод орендарям у вільному доступі до орендованих приміщень та надання ключів від підвального приміщення, на яке мешканцями надано заперечення.
Листом від 27.01.2011 р. № 159 КП "ВРЕЖО № 13" повідомило ПП ОСОБА_1, що виходом на місце у складі комісії ВРЕЖО № 13, яке відбулося 24.01.2011р. для обстеження та вручення припису встановлено, що двері в підвальне приміщення зачинені на замок, ключ від якого знаходиться у кв. № 71 Снет і буде надаватися представникам ВРЕЖО для виробничих цілей за вимогою (а.с.49).
Матеріалами справи підтверджується, що ФОП ОСОБА_1 з вересня 2009 року позбавлена можливості користуватися орендованим приміщенням, відповідно, зобов'язання по оплаті орендної плати з цієї дати у неї відсутні. Орендодавець не вжив належних заходів щодо усунення перешкод в користуванні орендованим майном, незважаючи на те, що йому був відомий цей факт, оскільки саме за участю його представників складені акти про неможливість орендарем користуватися орендованим приміщенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що орендар правомірно призупинив виконання свого обов'язку по оплаті орендної плати, оскільки орендодавцем не було виконано зобов'язання по забезпеченню орендарю доступу до приміщення, яке є предметом оренди,
Згідно зі статтею 793 ЦК України (в редакції, чинній на день оформлення Договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Стаття 794 ЦК України. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Таким чином, законом встановлено вимоги щодо нотаріального посвідчення договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), який укладено більш ніж на три роки, та передбачено обов'язкову державну реєстрацію такого договору.
Однак, договір №1921/13 оренди нежитлового приміщення від 28.12.2006р. підписаний сторонами у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчений. Доказів його державної реєстрації матеріали справи не містять.
Згідно з ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.
Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Матеріали справи не містять доказів того, що договір оренди нежитлового приміщення № 1921/13 від 28.12.2006р. визнано дійсним за рішенням суду.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховний Суд від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про те, що договір №1921/13 оренди нежитлового приміщення від 28.12.2006р. не є укладеним, враховуючи той факт, що даний договір нотаріально не посвідчений та відповідно не пройшов державну реєстрацію. А відтак, правових наслідків правочин для сторін по даній справі не створив.
Вказана позиція викладена і в п.2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р., в якій зазначено, що нікчемний правочин вважається таким з моменту його вчинення; не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.
Також, за змістом п. 2.5 цієї постанови, правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд першої інстанції обгрунтовано визнав дії відповідача щодо підписання акта приймання-передачі від 27.12.2013 р. правомірними, та мотивовано відхилив посилання позивача на те, що зазначений акт підтверджує користування відповідачем обумовленим договором приміщенням і є підставою нарахування орендної плати до цієї дати.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в заявленому позивачем періоді спірним приміщенням не користувався, отже, відсутні підстави для нарахування та стягнення орендної плати, оскільки підставою для виникнення у відповідача зобов'язань за Договором та стягнення заборгованості за користування орендованим майном є насамперед факти надання приміщення в оренду та користування ним саме відповідачем.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Запорізької міської ради про стягнення з ФОП ОСОБА_1 орендної плати в сумі 72946,60 грн.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Запорізької області від від 18.09.2014 року по справі №908/2665/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 18 вересня 2014 року по справі №908/2665/14 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 15.12.2014 року.
Головуючий суддя Горбачова Л.П.
Суддя Істоміна О.А.
Суддя Тарасова І. В.