Справа № 489/7056/14-ц
Номер провадження 2/489/2804/14
Іменем України
10 грудня 2014 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
при секретарі Антоненко А. С.,
за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька,
встановив
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача мотивуючи свої вимоги тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 16.12.1995 до 11.10.2010. Мають спільних дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які зареєстровані та проживають разом з нею. Має намір виїхати з синами за кордон - до Королівства Нідерландів, де проживає її мати. Зазначає, що вказана поїздка здійснюється в інтересах дітей, оскільки вона має намір розширити кругозір дітей, показати їм іншу країну, але відповідач безпідставно не надає згоди на виїзд молодшої дитини за кордон.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд надати дозвіл на виїзд з України до держави Королівства Нідерландів з проміжком перебування у цій державі на час дії наданої річної візи, а саме до 13.08.2015 громадянину, який не досяг 16-річного віку, а саме: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди та супроводу його батька та дозволити без згоди відповідача оформлювати проїзні документи дитини для виїзду за кордон.
21.11.2014 позивач подала заяву про зменшення розміру позовних вимог та просила надати дозвіл на виїзд у період з 26.12.2014 до 06.01.2015 та з 01.06.2015 до 15.07.2015, дозволити оформлювати проїзді документи та допустити негайне виконання рішення.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Відповідач в судові засідання призначені на 19.11.2014 та 10.12.2014 не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В якості причин неявки 10.12.2014 надав через канцелярію суду копію довідки про його хворобу з 05.12.2014 на гостру респіраторно-вірусну інфекцію.
Причини неявки визнано судом не поважними, оскільки з 05.12 до 10.12 стан здоров'я відповідача за такого захворювання міг змінитись на краще. Окрім цього, відповідач мав можливість брати участь у справі через представника, а також подати свої письмові заперечення та докази ще до першого судового засідання, оскільки про справу в суді йому стало відомо ще 03.11.2014.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.
Позивач і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.12.1995. 11.10.2010 рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва шлюб між ними розірвано (а. с. 11).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 позивач і відповідач мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 позивач і відповідач мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 7).
Неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір'ю, що підтверджується довідкою ЖКП ММР "Бриз" від 06.10.2014 за № 2471 (а. с. 10).
Позивач у своєму позові зазначає, що відповідач не надає згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон - до Королівства Нідерландів, де проживає її мати, а вказана поїздка здійснюється в інтересах дитини для спілкування її з рідними, для її відпочинку, розширення кругозору дитини.
Статтею 141 Сімейного Кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини, у тому числі і після розірвання шлюбу та проживання одного із батьків окремо від дитини.
Відповідно до ст. 313 ЦК фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-ХП та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27 січня 1995 року №57, виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, за нотаріальною згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.
З огляду на викладене діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року визначено, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
До матеріалів справи долучено копію рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.07.2014, яким задоволено аналогічний позов позивача. У тій справі відповідач заперечував проти позову, оскільки вважав, що таким чином позивач хоче змінити постійне місце проживання дитини.
Про наявність позову відповідачу стало відомо 03.11.2014, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 24), однак відповідач не вчинив жодних дій, які свідчили б про його конструктивну позицію щодо спірного питання.
Таким чином, суд вважає, що відповідач безпідставно перешкоджає виїзду дитини за кордон до бабусі, тобто діє не в інтересах дитини. У випадку якщо один з батьків діє не в інтересах дитини, інший з батьків може звернутися до суду з позовом про захист інтересів дитини, в т. ч. шляхом стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи позивач має постійне місце проживання в Україні, раніше виїздила з дітьми за кордон та поверталась в Україну, тому у суду не має підстав вважати, що таким чином позивач хоче змінити постійне місце проживання дитини.
Вказані позивачем періоди виїзду дитини за кордон не будуть порушувати прав відповідача на участь у вихованні дитини та перш за все ці виїзди відповідають інтересам самої дитини.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги про надання тимчасового дозволу на виїзд дитини на вказані позивачем періоди без згоди та супроводу батька підлягають задоволенню.
Позовні вимоги щодо надання дозволу на оформлення проїзних документів дитини на виїзд за кордон не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів наявності спору в цьому питанні. Судового рішення достатньо для перетину кордону дитиною без згоди та супроводу батька, а у випадку, якщо у позивача є перешкоди в оформленні якихось проїзних документів, вона зобов'язана надати суду докази з яких вбачаються підстави відмови в оформленні документів для виїзду.
Випадки допуску судом негайного виконання судового рішення визначені ст. 367 ЦПК України, їх перелік є вичерпним, та не містить рішень про надання дозволу дитині на виїзд за кордон, тому в задоволенні вимоги про негайне виконання рішення належить відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 10, 60, 88, 212-214 ЦПК України суд
вирішив
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про надання дозволу та тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька задовольнити частково.
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України до держави Королівство Нідерландів на період з 26.12.2014 до 06.01.2015 включно, а також з 01.06.2015 до 15.07.2015 громадянину, який не досягнув 16-річного віку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3, 1974 року народження, у супроводі матері ОСОБА_1, зобов'язавши її повернути дитину в Україну після закінчення термінів, зазначених у судовому рішенні.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Кокорєв