про повернення позовної заяви
11.12.2014 Справа № 908/5677/14
Суддя Місюра Людмила Сергіївна, розглянувши
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „КВЕРТІ ПЛЮС" (вул. 40 років Радянської України, буд. 6, кв. 40, м. Запоріжжя, 69006)
До Публічного акціонерного товариства „Світлотехніка" (вул. Південне шосе, буд. 74-б, м. Запоріжжя, 69008)
Про визнання дійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна від 01.10.2014 року, укладеного між позивачем та відповідачем
визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - комплекс будівель за адресою: Запорізька область, м. Василівка, вул. Лікарняна, буд. 1-а
Позовна заява вих. № 09/12 від 09.12.2014 року підлягає поверненню відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у зв'язку з тим, що у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, …, не вказано доказів, які підтверджують викладені в заяві обставини.
Згідно положень п. 5 ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують позов, …, законодавство, на підставі якого подається позов.
В позовній заяві позивач просить суд визнати договір купівлі - продажу нерухомого майна від 01.10.2014 року дійсним, посилаючись на статтю 220 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Але, в пунктах 2.1.3 та 2.2.3 договору сторони передбачили, що договір підлягає і нотаріальному посвідченню і державної реєстрації.
Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Якщо договір підлягає і нотаріальному посвідченню і державної реєстрації, то він вступає в дію з моменту його державної реєстрації. До моменту державної реєстрації договору, він вважається не укладеним (не існуючим) і не створює прав та обов'язків для сторін.
В ч. 2 ст. 220 ЦК України вказано, що суд може визнати договір дійсним тільки у разі, якщо договір не був нотаріально посвідчений. Вказана стаття не передбачає визнання договору дійсним за рішенням суду за умови, що договір не пройшов державної реєстрації.
Норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державної реєстрації.
Така ж правова позиція міститься в п. 13 Постанови Пленуму №9 від 06.11.2009р.
В позовній заяві не вказана конкретна норма законодавства, яка дає право визнавати договір дійсним якщо він не пройшов державну реєстрацію.
Також, в позовній заяві позивач просить визнати за ним право власності на нерухоме майно - комплекс будівель за адресою: Запорізька область, м. Василівка, вул. Лікарняна, буд. 1-а.
Але в п. 4.1 договору сторони передбачили, що право власності на об'єкт переходить з моменту підписання цього договору та реєстрації.
В позовній заяві не вказані конкретні норми законодавства або пункт договору, які передбачають, що до моменту реєстрації у покупця виникає право власності на об'єкт.
Крім того, відповідно до ст. 1 ГПК України, до господарського суду із заявами мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності..., за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
У наданій до суду позовній заяві не вказано, яким чином відповідач порушив права позивача в частині визнання права власності та якими доказами це підтверджується.
До того ж, відповідно до вимог ст. 392 Цивільного кодексу України, з позовом про визнання права власності може звернутися до суду особа, яка вважає, що це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З наведеного слідує, що право власності за рішенням суду визнається тільки у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, або у випадку втрати документу, що підтверджує право власності. При цьому, відповідачем у справі про визнання права власності може бути не будь-яка особа взагалі, а лише та особа, яка оспорює або не визнає за позивачем право власності на майно, тобто особа, яка вважає, що саме вона є власником спірного майна, а не позивач.
В наданій до суду позовній заяві не вказані підстави заявлення вимоги про визнання права власності до відповідача, не вказані документи, з яких слідує, що відповідач вважає, що саме він є власником спірного майна, а не позивач, або ж відповідач якимось чином оспорює право власності позивача на спірне приміщення.
Відсутність викладу обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, незазначення доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, подання позовної заяви, що не містить обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми, або такий розрахунок не додано до заяви, є підставою для повернення позовної заяви.
Вказана правова позиція викладена в п. 3.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р.
Повернення позовної заяви на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає повторному зверненню з ним до господарського суду у загальному порядку після усунення допущених порушень.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, повернення заяви або скарги.
У випадку відсутності потреби у повторному зверненні до суду з позовною заявою, ви можете звернутися із заявою про повернення судового збору в сумі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн., сплаченого вами згідно квитанції № 42 від 09.12.2014 року.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву з додатками повернути позивачу.
Додаток: позовні матеріали на 30 (тридцяти) аркушах, у т.ч. оригінали: позовної заяви вих. № 09/12 від 09.12.2014 року на двох аркушах, квитанції № 42 від 09.12.2014 року на суму 7 930 грн. /судовий збір/, фіскального чеку поштового відділення № 3867 від 09.12.2014 року, опису вкладення у цінний лист з відбитком календарного штемпеля від 09.12.2014 року.
Суддя Л.С. Місюра