"09" грудня 2014 р. Справа № 922/3226/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Сіренко К.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Мякота О.Ю. за дов. №170 від 04.08.2014 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Нововодолазькі теплові мережі", смт. Нова Водолага (вх. №3583 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.10.14 у справі № 922/3226/14
за позовом ТОВ "Нововодолазькі теплові мережі", смт. Нова Водолага
до Нововодолазького підприємства теплових мереж, смт. Нова Водолага
про визнання частково недійсним договору
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір № 10 про закупівлю товарів (обладнання) від 02.10.13р., укладений між ТОВ "Нововодолазькі теплові мережі" та Нововодолазьким підприємством теплових мереж, в частині поставки підземного резервуара для технічної води (облаштований приямком та люком), розташованого в котельній за адресою смт. Нова Водолага, вул. Кооперативний в'їзд, 2а, вартістю 14 400,00грн.; підземного резервуара для технічної води (облаштований приямком та люком), розташованого в котельній за адресою смт. Нова Водолага, вул. 19 Партз'їзду, вартістю 10 840,00грн.; підземного резервуара для технічної води (облаштований приямком та люком), розташованого в котельній за адресою с. Станичне, Нововодолазького району Харківської області, вартістю 12 900,00грн.; підземного резервуара для технічної води (облаштований приямком та люком), розташованого в котельній за адресою с. Старовірівка, Нововодолазького району Харківської області, вартістю 11 600,00грн., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.10.2014 р. (головуючий суддя Лавренюк Т.А., суддя Жиляєв Є.М., суддя Макаренко О.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.
В обґрунтування викладених вимог позивач посилається на факт відсутності підземних резервуарів для технічної води, що є предметом договору № 10 про закупівлю товарів від 02.10.2013 р., укладеного між сторонами у справі, в зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач умисно ввів в оману позивача, оскільки усвідомлюючи, що він продає позивачу товар, якого у нього не існує, видав замість резервуарів для технічної води непрацюючи артезіанські свердловини для технічного водозабезпечення. Таким чином, позивач вважає, що договір № 10 про закупівлю товарів від 02.10.2013 р. є недійсним в силу ст. 230 ЦК України та на підставі ч. 3, ч. 5 ст. 203, ч. 1 , ч. 3 ст. 215 ЦК України
18.11.2014 р. позивач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечити участь в призначене судове засідання свого уповноваженого представника, в зв'язку з його відрядженням.
Крім того, 18.11.2014 р. позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення у справі судової технічної експертизи для вирішення питання щодо наявності або відсутності при укладенні договору № 10 про закупівлю товарів (обладнання) від 02.10.2013 р. підземних резервуарів для технічної води.
Представник відповідача заперечує щодо заявленого позивачем клопотання.
Ст. 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Тобто, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування. Метою проведення експертизи є встановлення фактів (обставин), які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчинення позивачем спірного правочину.
В даному випадку залучення експерта є недоцільним, оскільки поставлені позивачем питання не відносяться до предмету доказування, тоді як вимога позивача про визнання договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України підлягає задоволенню за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Отже, в даному випадку саме на позивача покладається обов'язок у відповідності до ст. 33 ГПК України надати докази на підтвердження наявності умислу з боку відповідача щодо введення позивача в оману при укладенні спірного правочину.
Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких з наведеними позивачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відповідач посилається на те, що майно було передано позивачу за видатковою накладною № 1 від 08.10.2013 р. та довіреністю без будь-яких зауважень з боку останнього щодо якості або відсутності майна за місцем розташування. Також, відповідач стверджує, що позивач користувався резервуарами для технічної води в період опалювального сезону 2013-2014 рік, оскільки неможливо здійснювати опалення будівель без води, а доказів того, що котельні були підключені до центрального водопостачання позивач не надав. Відповідач вважає, що позивачем не доведено наявності у відповідача умислу на введення позивача в оману при укладенні спірного договору.
Позивач в призначене судове засідання 09.12.2014 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника позивача за наявними у справі доказами.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 02.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нововодолазькі теплові мережі" (позивач) та Нововодолазьким підприємством теплових мереж (відповідач) було укладено договір про закупівлю товарів (обладнання) № 10 (далі договір), на виконання умов якого відповідач передав позивачу обладнання, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 08.10.2013р. та довіреністю на отримання товарно - матеріальних цінностей від 07.10.2013р. № 9.
Як зазначає позивач, з метою підготовки до наступного опалювального сезону 2014-2015р.р., позивач 20.07.2014р. розпочав перевірку обладнання, що було ним отримано за спірним договором з метою надання послуг теплопостачання, за результатами якої не зміг наповнити придбані ним резервуари технічною водою у зв'язку з тим, що в них були відсутні отвори для наливання води.
Оскільки позивач не є спеціалістом в галузі земляних робіт та геодезії він звернувся з запитом до Харківської комплексної геологічної експедиції казенного підприємства "Південукргеологія" про встановлення місця розташування підземних резервуарів, які були придбані ним за спірним договором.
На даний запит Харківською комплексною геологічною експедицією казенного підприємства "Південукргеологія" було надано відповідь (№ 84 від 28.07.2014р.), відповідно до якої при проведенні обстеження об'єктів за адресами:
- смт. Нова Водолага, вул. Кооперативний в'їзд, 2а;
- смт. Нова Водолага, вул. 19 Партз'їзду;
- с. Станичне Нововодолазького району Харківської області;
- с. Старовірівка Нововодолазького району Харківської області
підземних резервуарів не виявлено, місць де вони можуть бути розташовані також не виявлено, однак замість резервуарів за вказаними адресами було виявлено непрацюючі артезіанські свердловини для технічного водозабезпечення.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач під видом підземних резервуарів для технічної води, продав позивачу непрацюючи артезіанські свердловини.
На підставі ч. 1 та 3 ст. 215, ст. 230 Цивільного кодексу України позивач просив визнати недійсним договір про закупівлю товарів (обладнання) № 10 від 02.10.2013р. в частині поставки підземних резервуарів для технічної води.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, а також не надано доказів наявності у відповідача умислу на введення позивача в оману при укладенні спірного договору, тоді як матеріалами справи підтверджується, що майно, яке є предметом спірного договору, обліковувалось на балансі відповідача саме як підземні резервуари для технічної води, що також підтверджується рішенням Нововодолазької районної ради ХХХІІ сесії VI скликання від 29.04.2014р. про наступне схвалення спірного правочину, відповідно до якого відповідачу було надано дозвіл на продаж саме підземних резервуарів для технічної води. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з викладеними в рішенні висновками суду, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Предметом даного господарського спору є вимога позивача про визнання недійсними укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів (обладнання) № 10 від 02.10.2013 р. на підставі ст. 230, ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та з посиланням на те, що відповідач під час укладення спірного договору ввів позивача в оману, оскільки, усвідомлюючи, що він продає позивачу товар, якого у нього не існує, видав замість резервуарів для технічної води непрацюючи артезіанські свердловини для технічного водозабезпечення.
Як свідчать матеріали справи, 02.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нововодолазькі теплові мережі" (позивач) та Нововодолазьким підприємством теплових мереж (відповідач) було укладено договір про закупівлю товарів (обладнання) № 10 (далі договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачу, а позивач прийняти обладнання, зазначене у п.1.2 договору, та оплатити його вартість.
Строк дії договору - до 31.12.2012 р.
У п. 1.2. договору сторони погодили місцезнаходження, найменування (номенклатуру, асортимент), одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну суму обладнання, що підлягає поставці за даним договором.
Пунктом 4.2 договору сторони передбачили порядок поставки обладнання та строк його оплати.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що згідно видаткової накладної № 1 від 08.10.2013 р. відповідач передав, а позивач прийняв майно, що підтверджується підписами уповноважених осіб на видатковій накладній, а також довіреністю № 9 від 07.10.2013 р.
Позивач за видатковою накладною прийняв майно без будь-яких зауважень. Претензії щодо якості або відсутності майна за місцем розташування на момент передачі товару, а також протягом дії договору позивачем не висувались.
Також, з матеріалів справи вбачається, що між Нововодолазькою районною радою, як орендодавцем, та ТОВ "Нововодолазькі теплові мережі", як орендарем, укладено договори оренди майна комунальної власності № 13/13, № 15/13, № 16/13, № 17/13, відповідно до умов якого орендар зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування господарську будівлю - котельню, що знаходиться за адресою: харківська область, Нововодолазький район, с. Станичне, вул. Шкільна, 8, що перебуває на балансі Нововодолазького підприємства теплових мереж.
Відповідно до актів приймання-передачі (внутрішнього приміщення) основних засобів від 31.05.2012 р. , від 30.06.2012 р. та актів приймання будівельних робіт до кожної з котелень, було влаштовано підземні резервуари для технічної води, які були прийняті в експлуатацію.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на балансі Нововодолазького підприємства теплових мереж з 2012 року обліковувались резервуари для технічної води, що є предметом спірного договору.
В свою чергу, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що котельні були підключені до центрального водопостачання та позивач не користувався резервуарами для технічної води в період опалювального сезону 2013-2014 рік.
За таких обставин, колегія суддів констатує факт належного виконання договору з боку позивача та відповідача. В даному випадку зміст договору не суперечить діючому законодавству, сторони при його укладенні дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договорів, та своїми діями щодо виконання їх умов підтвердили, те, що вказаний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків. До того ж, договір закінчив свою дію 31.12.2013 року.
Надаючи правову кваліфікацію спірним відносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст.202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою для визнання правочину недійсним позивач зазначає введення його в оману відповідно до ст.230 Цивільного кодексу України.
За приписами ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
При цьому, обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, доводиться позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже позивач повинен довести:
по - перше, факти (обставини), які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчинення нею правочину;
по - друге, що наявність цих фактів не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином;
по - третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач факту умисного введення його відповідачем в оману при укладенні спірного договору суду не довів.
Посилання позивача на лист Харківською комплексною геологічною експедицією казенного підприємства "Південукргеологія" (№ 84 від 28.07.2014р.), в якому зазначено, що при проведенні обстеження об'єктів підземних резервуарів не виявлено, місць де вони можуть бути розташовані також не виявлено, а замість резервуарів за вказаними адресами було виявлено непрацюючі артезіанські свердловини для технічного водозабезпечення, не може бути безумовним доказом на підтвердження факту введення позивача в оману з боку відповідача саме на момент укладання договору № 10 від 02.10.2013 р., а також наявності в діях відповідача умислу щодо введення позивача в оману.
Позивач був не позбавлений права та можливості при прийняття майна за видатковою накладною пересвідчитись в його наявності, а також звернутись до відповідача з відповідними вимогами щодо якості переданого товару.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
До того ж, навіть при наявності обставин, які не відповідають дійсності, спірний договір судом не може бути визнаний недійсним на підставі ст.230 Цивільного кодексу України, оскільки під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Тоді як в даному випадку позивачем не доведено факту наявності умислу з боку відповідача щодо введення позивача в оману.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не подано доказів на підтвердження використання з боку відповідача омани під час укладення спірного договору, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі позивачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 16.10.14 у справі № 922/3226/14 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу ТОВ "Нововодолазькі теплові мережі", смт. Нова Водолага залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 16.10.14 у справі № 922/3226/14 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 11 грудня 2014 року.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Білецька А.М.
Суддя Гребенюк Н. В.