Справа № 761/24376/14-ц
Провадження №2/761/6922/2014
іменем України
02 грудня 2014 року м.Київ
Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Гриньковської Н.Ю.,
при секретарі Ковтун А.В.,
за участю сторін:
від позивача ОСОБА_1
від відповідача Скляр М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4; ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними та зобов'язання повернути майно, -
У серпні 2014р. позивач звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог і внесення змін до предмета позову, поставлено питання про:
- визнання недійсним кредитного договору від 13.07.2013 р. №1807001/000-КСФ/13, укладеного між ОСОБА_3 в особі ОСОБА_5 та ТОВ «ФК «Народна позика»;
- визнання недійсним договору іпотеки від 30.07.2013р., укладеного між ОСОБА_3 в особі ОСОБА_5 та ТОВ «ФК «Народна позика»;
- зобов'язання ТОВ «ФК «Народна позика» передати ОСОБА_3 за актом прийому-передачі нежилі приміщення з №1 по №4 групи приміщень №18, літера «А» по АДРЕСА_2, загальною площею 40,30кв.м.;
- стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.
В обґрунтування заявлених виог позивач посилається на те, що укладені договори кредиту та іпотеки не відповідають її внутрішній волі та порушуть майнові інтереси позивача з огляду на те, що кредитний договір від 13.07.2013 р. та договір іпотеки від 30.07.2013р. укладені на підставі довіреності від 16.07.2013 р., яку позивач не надавала. Вказана довіреність датована в той час, коли позивач перебувала за межами України, про що вказує довідка прикордонної служби. Таким чином, позивач стверджувала, що правочини, укладені шляхом злочинної домовленості між відповідачем та ОСОБА_5, є недійсними в силу ст.203 ЦК України. Зазначені обставини є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні за заявою позивача. Між тим, на захист свого порушенного майнового права позивач звернулася з цивільним позовом про визнання правочинів недійсними.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в ньому.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення заперечувала з посиланням на те, що оспорюваний кредитний договір №1807001/000-КСФ/13 між позивачем, інтереси якого представляв ОСОБА_5, та ТОВ «ФК «Народна позика» було укладено насправді 18.07.2013 р. В тексті договору міститься опечатка, виправлення якої чітко видно на першій сторінці договору. В цей же день було укладено договір поруки №П11807001/000-КСФ/13 між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_5, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати перед ТОВ «ФК «Народна позика» усім своїм майном за виконання та/або прострочення виконання обов'язків ОСОБА_3 за кредитним договором №1807001/000-КСФ/13. Крім того 30.07.2013 р., на забезпечення вищевказаного зобов'язання, позичальником було передано в іпотеку ТОВ «ФК «Народна позика» нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення загальною площею 40,30кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 з №1 по №4 групи приміщень №18, літера «А». Також, заперечуючи доводи позивача про відсутність з її боку намірів та фактичного укладання кредитного договору, стороною відповідача надано суду копію розписки ОСОБА_3, якою вона засвідчила передачу заступнику директора ТОВ «ФК «Народна позика» грошових коштів еквівалентних 2500,00 дол.США на виконання зобов'язань по кредитному договору №1807001/000-КСФ/13. Серед іншого, представник відповідача вказувала на те, що кредитні взаємовідносини у ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_5 з ТОВ «ФК «Народна позика» тривають з 08.12.2011 р. Приймаючи до уваги, що у подружжя існувала заборгованість по цьому первісному кредитному договору від 08.12.2011 р. №0812001/000-КФС/11, представник відповідача стверджувала про логічність дій позичальника, яка отримала новий кредит на споживчі цілі у липні 2013 р. №1807001/000-КСФ/13 зі справжньою метою - погашення існуючої заборгованості, та отримання додаткових коштів на споживчі цілі. Тобто, дії позивача цілком узгоджуються із необхідністю погашення взятих раніше зобов'язань шляхом укладання із позичальником нових кредитних договорів для сплати заборгованості. За таких обставин, представник відповідача заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вирішення питання щодо позову залишила на розсуд суду. Підтвердила, що до неї дійсно двічі (16.07.2013 р. та 26.10.2013 р.) приходив гр.ОСОБА_6 разом з жінкою, яка надала паспорт на ім'я ОСОБА_3, для посвідчення довіреності від імені ОСОБА_3 на гр.ОСОБА_6 Представлені клієнтами документи були перевірені нотаріусом, та будь-яких невідповідностей встановлено нею не було, тому довіреності посвідчено. На запитання суду чи визнані довіреності недійсними, нотаріус заперечила.
Залучений до участі в розгляді справи в якості третьої особи ОСОБА_6, в судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, письмових пояснень та/або заперечень з приводу заявленного позову, не надав.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, розглянувши подані документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та якими мотивується заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент укладення правочину. Водночас, передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодаржателя є недійсним.
Іпотека є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання та є похідною від основного зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Отже, основною підставою для визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки сторона позивача вказує те, що довіреність гр.ОСОБА_6 діяти від свого імені позивач не надавала. На час укладання довіреності (16.07.2013р.) позивач перебувала поза межами України. Тому, на думку позивача, ці обставини підтверджують відсутність з її боку волі на укладання цих правочинів.
Судом установлено, і ці обставини не заперечувалися сторонами, що ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_6 19.09.2011 р. уклали договір про те, що придбане під час шлюбу нерухоме майно, яке складається з нежитлових приміщень з №1 по №4 групи приміщень №18, літера «А» по АДРЕСА_2, загальною площею 40,30кв.м., - є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, зазначеним договором ОСОБА_6 безоплатно передав у власність дружині ОСОБА_3 свою частку в зазначеному нерухомому майні (а.с. 16-19).
Так, 06.12.2011 р. ОСОБА_3 отримала від фізичної особи ОСОБА_7 (на той час директора ТОВ «ФК «Народна позика) грошову суму у розмірі 160000,00 грн. із строком повернення до 07.12.2012 року про, що свідчить розписка ОСОБА_3 від 06.12.2011 р. (а.с.139), а також довіреність від ОСОБА_8 ОСОБА_7 на право керування (продажу, обміну) належним їй на підставі власності автомобілем марки Lexus, модель RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1 в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань (а.с.138)..
08.12.2011 р. ОСОБА_6 (позичальник) уклав кредитний договір №0812001/000-КСФ/11 із ТОВ «ФК «Народна позика», яке є суб'єктом у сфері фінансових послуг. За умовами зазначеного договору позичальник отримав грошові кошти на споживчі цілі в сумі 280000,00 грн. строком з 08.12.2011 р. по 08.12.2012 р. (а.с.133-137).
У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе позичальником зобов'язань, на адресу останнього від фінансової установи було направлено вимогу від 07.12.2012 р. про дострокове припинення зобов'язання (а.с.140).
В подальшому, між ОСОБА_3, інтереси якої представляв ОСОБА_5 на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом ОСОБА_4 16.07.2013 р., та ТОВ «ФК «Народна позика» було укладено кредитний договір №1807001/000-КСФ/13 від 18.07.2013 р. На примірнику договору, наданому відповідачем міститься виправлення дати укладання цього договору з 13.07 на 18.07. В судовому засіданні представник відповідача стверджувала, що в данному випадку було допущено описку (а.с.62-66). За умовами зазначеного кредитного договору ТОВ «ФК «Народна позика» надавала позичальнику ОСОБА_3 кредит у сумі 540000,00 грн. на споживчі цілі строком з 30.07.2013 р. по 30.01.2014 р.
Отже, строк надання кредиту починав відлік саме з 30.07.2013 р., тобто з часу укладання договору іпотеки від 30.07.2013 р. за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом ОСОБА_4 16.07.2013 р., в забезпечення виконання зобов'язання за договором №1807001/000-КСФ/13 передала в іпотеку належні їй нежитлові приміщення з №1 по №4 групи приміщень №18, літера «А» по АДРЕСА_2, загальною площею 40,30 кв.м.
При цьому, суд звертає на увагу, що в день укладання кредитного договору ОСОБА_6 від імені ОСОБА_3 було укладено також договір поруки №П11807001/000-КСФ/13 між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_5, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати перед ТОВ «ФК «Народна позика» усім своїм майном за виконання та/або прострочення виконання обов'язків ОСОБА_3
Стосовно доводів позивача про те, що 16.07.2013 р. довіреність від свого імені на ОСОБА_5 вона не надавала, тому ця довіреність є підробленим документом слід зазначити наступне.
Згідно вимог передбачених статтями 237, 244, 245 ЦК України, довіреність - це письмовий документ,що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами,ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана, або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Між тим, з огляду на положення ст. 60 ЦПК України, суд звертає увагу, що така обставина позивачем не доведена, оскільки не проводились жодні експертизи, не надано рішення суду про визнання довіреності недійсною, тощо. Вимоги про визнання довіреності недійсною позивачем не заявлялися.
Як вбачається з довіреності від імені ОСОБА_3, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_4 16.07.2014 р., вона була складена від імені громадянки України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в м.Києві 10.01.2007 р.) (а.с.72). Вказана особа в Довіреності, під час вчинення нотаріальних дій, встановлювалась приватним нотаріусом на підставі пред'явленого оригіналу паспорту. Як поясняв суду нотаріус, поданий йому документ не містив ознак підробки і сумніву в його дійсності не викликав.
При цьому, в довіреності, яка представлена представником позивача на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_3, вказані такі самі реквізити паспорту та ідентифікаційного номеру (а.с.40).
Крім того, судом встановлено наступне:
- 28.10.2013 р. відбулось отримання ОСОБА_3 через ОСОБА_6 згідно кредитного договору №1807001/000-КСФ/13 суми в розмірі 150000,00 грн. за видатковим касовим ордером №б/н, та 31.10.2013 р. здійснено часткову оплату ОСОБА_6 на користь позичальника (ТОВ «ФК «Народна позика») відсотків згідно договору №0812001/000-КСФ/11 згідно прибуткового ордеру №1009 (а.с.73, 143);
- 29.10.2013 р. видано на ім'я ОСОБА_3 через ОСОБА_6 отриммано кредит згідно договору №1807001/000-КСФ/13 в сумі 150000,00 грн., а 01.11.2013 р. ОСОБА_6 здійснив оплату відсотків за договором №0812001/000-КСФ/11 на суму 21137,75 грн. та 128862,25 грн. згідно прибуткових касових ордерів №1016 та №1017 (а.с. 74, 144, 145);
- 30.10.2013 р., отримавши кошти згідно договору №1807001/000-КСФ/13 в сумі 150000,00 грн. згідно видаткового ордеру №б/н, ОСОБА_6 04.11.2013 р. перерахував згідно прибуткового касового ордеру №1020 на погашення кредиту №0812001/000-КСФ/11 на цю суму (а.с.75, 146);
- отримані за видатковим ордером №б/н від 31.10.2013 р. кредитні кошти в сумі 20000,00 грн. ОСОБА_6 на підставі прибуткових касових ордерів від 05.11.2014 р. №1022 та №1023 здійснив повне погашення за кредитним договором №0812001/000-КСФ/11 на суми в розмірі 1137,75 грн., 570,43 грн. та сплатив штраф в сумі 3291,82 грн. за цим же договором.
Статтями 60, 65 Сімейного кодексу України обумовлено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. При укладанні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є подружжям з 22.08.2003 р., зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з тими, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Крім того, у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з боку відповідача не відбулося порушення прав позивача, оскільки послідовність укладених кредитних договорів, та фактичні дії подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6, спрямовані на сплату зобов'язань, що виникли з грудня 2011 р., спростовують доводи позивача про зловмисну домовленість між відповідачем та ОСОБА_6 стосовно укладання оспорюваних договорів без відома позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 11, 203, 204, 1054, 1055 ЦК України та ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4; ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними та зобов'язання повернути майно - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя