9 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2014р. за клопотанням ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Свердловського районного суду Орловської області Російської Федерації за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про стягнення шкоди, завданої здоров'ю у результаті дорожньо-транспортної пригоди,
встановила:
у травні 2014р. ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Свердловського районного суду Орловської області від 7 квітня 2014р. про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на її користь 196 942 рублів 97 коп., що відповідає 49 943,76грн., та судові витрати у сумі 2 250рублів, що відповідає 728грн., посилаючись на те, що рішення суду набрало законної сили 13 травня 2014р., але боржник не виконує його у добровільному порядку.
Ухвалою суду від 29 вересня 2014р. у задоволенні клопотання відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення клопотання.
Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм Мінської Конвенції.
Апелянт, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилася, в апеляційній скарзі просила проводити судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника боржника, який просив залишити ухвалу суду без мін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Свердловського районного суду Орловської області Російської Федерації від 7 квітня 2014р. з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_1 стягнуто 196 942 рублів 97 коп., що відповідає 49 943,76грн., та судові витрати у сумі 2 250рублів, що відповідає 728грн. 53коп.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про визнання та допуск до виконання на
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/14732/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
території України вказаного рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення про стягнення страхового відшкодування віднесено виключно до компетенції українського
- 2 -
суду.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Частиною 1 статті 396 ЦПК України встановлено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справа (далі Мінська Конвенція) увизнанні передбачених статтею 52 рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, якщо: а) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої винесене рішення, воно не набуло законної сили або не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набуття законної сили; б) відповідач не прийняв участі в процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не був вчасно і належно вручений виклик до суду; в) у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і по тій же підставі на території Договірної Сторони, де повинно бути визнане і виконане рішення, було вже раніше винесене рішення, що вступило в законну силу, або мається визнане рішення суду третьої держави, або якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше порушено провадження по даній справі; г) відповідно до положень цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення повинно бути визнане і виконане, справа відноситься до виняткової компетенції її установи; д) відсутній документ, що підтверджує угоду сторін у справі договірної підсудності; е) минув термін давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення.
Згідно ч. 1 ст. 20 Мінської Конвенції визначено, якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія. Якщо в справі беруть участь кілька відповідачів, що мають місце проживання (місцезнаходження) на територіях різних Договірних Сторін, спір розглядається по місцю проживання (місцезнаходженню) будь-якого відповідача на вибір позивача.
Статтею 42 Мінської Конвенції передбачено, що зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Якщо особа, що спричинила шкоду і потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. По справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.
Суд першої інстанції, хоча і процитував зазначену норму міжнародного договору, але не врахував останнє речення частини третьої статті 42 Мінської Конвенції і належним чином не перевірив чи заявляла ОСОБА_1 у даному процесі вимоги про винуватця у ДТП.
З наданої апелянтом копії ухвали Свердловського районного суду Орловської області Російської Федерації від 24 березня 2014р. вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду
- 3 -
з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, яка завдана здоров'ю у результаті дорожньо-транспортної пригоди, а у ході судового розгляду у якості співвідповідачів до участі у справі було притягнено ПАТ «Страхова компанія «Український страховий стандарт».
З тексту судового рішення від 7 квітня 2014р. вбачається, що позивачем ОСОБА_1 уточнювалися позовні вимоги, у тому числі і заявлені до ПАТ «СК «Український страховий стандарт».
Суд першої інстанції, розглядаючи дане клопотання, не врахував роз'яснення, надані у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» від 24 грудня 1999р., згідно яких Міжнародні договори України про правову допомогу не виключають для суду, що має розглядати клопотання, можливості уточнити дані, необхідні для вирішення останнього.
Отже, суд першої інстанції повинен був при розгляді даного клопотання з'ясувати вказані обставини.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на протиріччя у документах, які підтверджують дату набрання чинності рішенням суду, яке просить визнати та надати дозвіл на виконання ОСОБА_1
Згідно відмітки на копії рішення Свердловського районного суду Орловської області Російської Федерації від 7 квітня 2014р. воно набрало законної сили 13 травня 2014р. (с.с.5).
Проте, згідно довідки цього ж суду від 20 травня 2014р., зазначене рішення суду набрало законної сили 13 травня 2013р. (с.с.6).
Не з'ясування судом першої інстанції вищезазначених обставин позбавляє можливості апеляційний суд розглянути дане клопотання по суті.
Оскільки судом першої інстанції при розгляді даного клопотання неправильно застосовані норми матеріального права, допущенні порушення норм процесуального права, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст.303, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2014р. скасувати, справу за клопотанням ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Свердловського районного суду Орловської області Російської Федерації за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про стягнення шкоди, завданої здоров'ю у результаті дорожньо-транспортної пригоди, повернути до Оболонського районного суду м. Києва на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: