25 жовтня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
ГоловуючогоЦуркана М.І.
Суддів:Амєліна С.Є.
Гуріна М.І.
Ліпського Д.В.
Юрченка В.В.
при секретарі судового засідання Міненко І.М.,
за участю: представників позивача - Панковець С.В., Виготської Н.І.; представників відповідача та третьої особи - Ратушного М.А., Лівшуна В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерноготовариства «Житомирський завод «Агромаш» (Товариство) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі, третя особа Державна податкова адміністрація (ДПА) у Житомирській області, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
У жовтні 2003 року Товариство, звернулось в суд з позовом до Житомирської ОДПІ ( у процесі розгляду справи замінена правонаступником - ДПІ у м. Житомирі) про визнання недійсними рішення № 30401/10/24-0 від 23 липня 2002 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 4 941,85 грн. та податкового повідомлення-рішення № 37875/10/24-0 від 05 листопада 2002 року про застосування штрафних санкцій розміром у 115 635,15 грн.
Зазначали, що спірні рішення прийняті за результатами перевірки реалізації Товариством заставного майна за період 01 січня 2001 року по 01 лютого 2002 року.
Посилаючись на те, що податкового боргу, як підстави для застави, у Товариства не існувало, а податковим органом в адміністративному порядку скарга вчасно не розглянута, просили оскаржені рішення визнати недійсними.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 21 березня 2005 року, залишеного без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2005 року, позов задоволено частково.
Податкове повідомлення-рішення № 30401/10/24-0 від 23 липня 2002 року про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 4 941, 85 грн. визнано недійсним.
У задоволенні решти позову відмовлено.
У касаційній скарзі ВАТ ««Житомирський завод «Агромаш», з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить рішення у частині відмови у позові скасувати і постановити нове, про повне задоволення вимог.
В решті судові рішення не оскаржені.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що активи позивача перебували у податковій заставі, а тому реалізація майна без попередньої згоди податкового органу тягне відповідальність у вигляді штрафу за правилами п. п.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами».
При цьому, рішення № 30401/10/24-0 від 23 липня 2002 року про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 4 941, 85 грн. визнано недійсним з тих підстав, що його перегляд у порядку адміністративного оскарження відбувся понад строки встановлені законом, тобто вважається, що скарга задоволена на користь позивача.
Проте, таких висновків суди дійшли без повного з'ясування дійсних обставин справи, у результати чого і правові висновки зроблено передчасно.
Так, судами встановлено, що активи підприємства перебувають у податковій заставі, на підставі повідомлення ДПІ від 27.07.1998 року про податкову заборгованість.
Також суди дійшли висновку, що за період з 27.07.1998 р. по 01.02.2002 р. Товариство не в повному обсязі погашало податковий борг, а тому із застави не виходило.
Відповідно до ст.1 Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» від 4.03.1998 р. №167 з метою забезпечення своєчасного і повного надходження податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, зміцнення податкової та платіжної дисципліни, а також підвищення відповідальності платників податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів за виконання своїх обов'язків перед бюджетами та державними цільовими фондами запроваджена податкова застава, яка, відповідно до ст.2 Указу, виникала з дня податкової заборгованості.
За змістом абзацу 2 ст. 5 Указу, відчуження майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків, крім товарів в обороті, якщо такі товари реалізуються за цінами не нижче звичайних.
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами» дія Указу припинилася з дня набрання чинності відповідними статтями Закону.
Згідно із п.1.17 Закону податкова застава визначена як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк.
За чинним на час виникнення спору п.п. 8.2.1 п.п.8.2 ст.8 Закону право податкової застави виникає у разі:
неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;
несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;
несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.
Право податкової застави, відповідно до п.п.8.2.2 п.8.2 зазначеної норми, поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
За правилами п.п.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону, у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі ста відсотків суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави.
Як вбачається з повідомлення від 27.07.1998 р. податкова заборгованість підприємства, що потягла податкову заставу, становила 120 577 грн.
Оскільки рішенням Житомирської ОДПІ №151 від 30.05.2001 р. позивачу, на підставі п.18.1 ст.18 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами», податковий борг, у тому числі за платежами зазначеними у повідомленні від 27.07.1998 р., списаний, то судам необхідно було дати належну оцінку доводам позивача щодо безнадійності інших податкових боргів, закінчення строків давності, а, відтак, щодо звільнення активів з податкової застави за правилами п.п «б». «г» п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону.
Крім того, визнавши, що податкове повідомлення - рішення від 5 листопада 2002 року відповідає вимогам закону, зокрема п.п.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами», суди не звернули увагу на ту обставину, що зазначена норма набула чинності з 01.04.2001 року, п.8.6 ст.8 щодо обов'язку платника податку письмово узгоджувати з податковим органом відчуження майна набув чинності з 01.10.2001 р., а майно реалізовувалось до зазначених дат.
За таких обставин рішення судів, у оскарженій їх частині, не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості.
Оскільки неповне з'ясування дійсних обставин справи є порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи і не може бути усунено судом касаційної інстанції, то, відповідно із правилами ч.2 ст.227 КАС України, це є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223, 230 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Житомирський
завод «Агромаш» задовольнити частково.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 21 березня 2005 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2005 року в частині відмови у задоволенні вимог скасувати і у цій частині справу направити на новий р озгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.
Головуючий М.І. Цуркан
Судді: С.Є. Амєлін
М.І. Гурін
Д.В.Ліпський
В.В.Юрченко