27 жовтня 2014 рокусправа № 804/5284/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.
суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Астра" звернулося з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області Державної податкової служби в якому просило визнати недійсними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000382220 про сплату 233 355 грн. 76 коп. податку на додану вартість та № 0000392220 про сплату 641 728 грн. 00 коп. податку на прибуток від 19.12.2012 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 19.12.2012 року № 0000382220, № 0000392220.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції івстановлено, що ТОВ "Астра" зареєстроване розпорядженням Верхньодніпровської районної державної адміністрації 15.06.1992 року за адресою: 51600, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, м. Верхньодніпровськ, проспект Леніна, будинок, 19, перебуває на обліку у
Верхньодніпровській ОДПІ з 16.06.1992 року та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, копією виписки з ЄДРПОУ від 08.01.2013 року, копією довідки статистики та даними акту перевірки (а.с.112-120).
Основним видом діяльності ТОВ "Астра" є діяльність у сфері оптової та роздрібної торгівлі торгівельним, технологічним та складським обладнанням вітчизняного та зарубіжного виробництва; монтаж торгівельного, технологічного обладнання та сервісне обслуговування різного профілю, ремонт та обслуговування побутової та оргтехніки, що підтверджується копією довідки статистики (а.с.120).
З 21.11.2012 року по 27.11.2012 року Верхньодніпровською ОДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Астра" з питань господарських відносин з платниками податків ТОВ "Леюл" та ТОВ "Аватар К" за лютий 2011 року.
За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 28.11.2012 року № 265/22-2/13471936 за висновками якого встановлено наступні порушення:
- п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства у сумі 641 728 грн.;
- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 233 355,76 грн. (.а.с.171-181).
В подальшому, 19.12.2012 року податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 28.11.2012р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- податкове повідомлення-рішення № 0000392220 за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням штрафної санкції у сумі 641 729 грн.00 коп. (а.с.110,184);
- податкове повідомлення-рішення № 0000382220 за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафної санкції у сумі 233 356 грн. 76 коп. (а.с.111, 182).
Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку - п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р.) до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.
Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між ТОВ "Леюл" (постачальником) та позивачем ( покупцем) було укладено договір поставки № 5/2010 від 05.01.2010р. за умовами якого позивач придбавав у даного підприємства у лютому 2011 року комплектуючі до холодильного обладнання в асортименті та у кількості, зазначеному у товарних накладних, умови поставки визначені договором - транспортом продавця (а.с.49).
Факт реальності здійснення господарських операцій за вищевказаним договором підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією відповідного договору, копією видаткової накладної, копією рахунку-фактури, копією податкової накладної та копією товарно-транспортної накладної, а також копіями платіжних доручень про оплату позивачем товару, де у складі придбаного товару позивачем сплачено у тому числі і ПДВ (а.с. 49-54, 99-109).
Також, 06.01.2010 року між ТОВ "Аватар К" (постачальником) та позивачем (покупцем) був укладений договір поставки № 2 за умовами якого позивач як покупець у лютому 2011р. придбав у постачальника комплектуючі до холодильного обладнання в асортименті і кількості, зазначеному у товарних накладних, умови поставки визначені - транспортом продавця (а.с.55).
Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором також підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копією видаткової накладної, копією рахунку-фактури, копією податкової накладної, копією товарно-транспортної накладної, а також копіями платіжних доручень про оплату позивачем товару, де у складі придбаного товару позивачем сплачено у тому числі і ПДВ (а.с.55-60, 92-98 ).
Окрім того, позивачем на вимогу суду першої інстанції було надані і штатний розпис про наявність у штаті кваліфікованого персоналу для виконання робіт щодо монтажу холодильного обладнання станом на 01.02.2011р. (а.с.126-134).
Крім того, зазначені вище договори були досліджені у ході перевірки посадовою особою відповідача, яка проводила перевірку та зазначено про те, що первинні документи оформлені належним чином та вказані придбані позивачем комплектуючі до холодильного обладнання використані у його господарській діяльності, а саме: при зборці та монтажу холодильного обладнання (а.с.173).
При цьому, незважаючи на досліджені первинні документи, акт перевірки від 28.11.2012р. містить також посилання на акти перевірок контрагентів позивача - ТОВ "Леюл та ТОВ "Аватар К" якими встановлено відсутність реального здійснення операцій (нікчемність) по ланцюгу постачання ТОВ "Софт-Стрім" - ТОВ "Аватар К" - ТОВ "Астра" та на те, що у результаті порушення контрагентами позивача - ТОВ "Леюл" і ТОВ "Аватар К" своїх податкових зобов'язань, приписів цивільного законодавства, складені ним первинні документи не мають статусу первинних документів і носять протиправний характер, а тому, на думку посадової особи відповідача діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням вигоди переважно з контрагентом-посередником, який не виконав своїх податкових зобов'язань та порушував приписи господарського і цивільного законодавства, правила податкового обліку, які визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні у зв'язку з чим податковий орган прийшов до висновку про заниження позивачем валового доходу за 1 квартал 2011 року на суму 1 400 134,6 грн., завищення валових витрат на суму 1 166 778,83 грн. та заниження податку на додану вартість у сумі 233 355,76 грн. ( а.с.179-181).
Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки щодо нікчемності, реальності чи нереальності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності, не надано повноважень щодо перевірки на відповідність цих правочинів і нормам господарського чи цивільного законодавства.
Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 28.11.2012 року зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами позивача правочини та складені на виконання умов договору первинні документи не мають статусу первинних документів і носять протиправний характер у результаті порушення контрагентами позивача - ТОВ "Леюл" та ТОВ "Аватар К" своїх податкових зобов'язань та приписів цивільного законодавства (а.с.179).
Таким чином, дослдіжені первинні бухгалтерські документи складені у відповідності до вимог ст.ст. 1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", висновки податкового інспектора є безпідставними, не обґрунтованими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, а є лише припущеннями податкового інспектора, що суперечить як нормам Податкового кодексу України, так і Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984 ( далі - Порядок № 984).
Окрім того, слід зазначити, що частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду першої інстанції стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Отже, договори поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки від 28.11.2012 року не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ "Астра" на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 28.11.2012 року про нікчемність (нереальність, безтоварність) правочинів, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що ці правочини суперечать приписам господарського і цивільного законодавства не підтверджена жодними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
При цьому, слід зазначити, що матеріали справи містять копію постанови слідчого СВ ПМ Дніпродзержинської ОДПІ від 13.03.2013р. про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діянні посадових осіб ТОВ "Астра" складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України (а.с.36-38).
Також, зміст акту перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України, що є порушенням Порядку № 984. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому надано оцінку господарської діяльності контрагентів позивача з урахуванням наведених в ньому актів перевірки цих контрагентів.
При цьому, на вимогу суду першої інстанції, податковим органом не надано доказів порушення саме позивачем норм податкового законодавства України, а посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача основних фондів для здійснення господарської діяльності, відсутність бухгалтерської документації, трудових ресурсів, виробничих потужностей та іншого майна, не знаходження контрагентів за своїм місцезнаходженням не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкових зобов'язань за вищевказаними угодами.
Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряє мий період.
Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами.
З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що посилання відповідача в акті перевірки на відсутність права у позивача формувати податковий кредит по правовідносинах з вищенаведеними контрагентами є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення правовідносин), Податкового кодексу України та вказані висновки є такими, що спростовуються вищенаведеними первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаними договорами з контрагентом позивача - ТОВ "Леюл", ТОВ "Аватар К".
Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
При цьому, сплативши податок на додану вартість у складі вартості придбаного товару, позивач не повинен його сплачувати вдруге у разі несплати ПДВ його контрагентом.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011 р. № К-46076/09 та у своїй постанові від 14.11.2012р. № К/9991/50772/12.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.("Булвес "АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ" стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За викладеного, суд першої інстанції дійшові вірного висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 року не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000382220, № 0000392220 від 19.12. 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко
Суддя: А.В. Шлай