29 жовтня 2014 рокусправа № П/811/899/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.
суддів: Чабаненко С.В., Шлай А.В.,
за участю секретаря судового засідання:Кязимової Д. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Кіровоградській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про визнання протиправними та скасування рішення, -
ОСОБА_2 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, з урахуванням заяви про уточнення назви відповідача (а.с. 61), про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 13.09.2013 р. № 0000931704.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.
Вирішено питання про судові витрати по справі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що останній дійшов висновку про небгрунтованість позовних вимог та підтвердження в судовому засіданні правомірності винесеного оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 13.09.2013 р. № 0000780171, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 85156,21 грн. - за основним платежем та 21289,05 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що за результатами проведеної документальної позапланової перевірки винесено податкове повідомлення-рішення, в зв'язку із отриманням ОСОБА_2 додаткового блага. Проте, ОСОБА_2 таке рішення податкового органу вважає протиправним в зв'язку з тим, що останнє прийняте без врахування строків давності при стягненні банком заборгованості, а також за відсутністю двостороннього договору між ним та АТ "Райффайзен Банк Аваль" щодо прощення боргу за пенею, а відтак вважає, що відсутні підстави для визначення прощеної суми пені, як додаткове благо, оскільки не відбулося припинення зобов'язань ОСОБА_2 перед банком.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду
справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 уклав з АТ "Райффайзен Бан Аваль" договір позики, проте суду, примірник такого договору не надав, незважаючи на те, що ухвалою судді про відкриття провадження по справі була витребувана копія договору позики.
Під час розгляду справи судом першої інстанції представник позивача надав пояснення, що у останнього не зберігся примірник договору позики.
Не виконано також умов ухвали про відкриття провадження і ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", а тому судом першої інстанції вирішено справу відповідно до частини 6 статті 71 КАС України, на основі наявних доказів.
26 листопада 2012 р. АТ "Райффайзен Банк Аваль" повідомив позивача про анулювання (прощення) заборгованості за пенею в розмірі 502181,25 грн. (а.с. 19).
Банк, як податковий агент подав інформацію до податкових органів про нарахування позивачу додаткового блага, подавши звіт за формою 1-ДФ.
На підставі отриманої інформації та за наказом Кіровоградської ОДПІ від 08.08.2013 р. № 476 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 (а.с. 53), за наслідками якої складено акт від 15.08.2013 р. № 124/11-23-17-1/НОМЕР_3 про результати документальної позапланової невиїзної щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. (далі - акт перевірки, а.с. 44-51).
Висновками перевірки, як на думку податкового органу, є порушення:
- п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 179.1 ст. 179 ПК України - неподання податкової декларації про майновий стан за доходи за 2012 р.;
- п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168, пп. "д" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з ПДФО на суму 85156,21 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 13.09.2013 р. № 0000780171, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на до доходи фізичних осіб в сумі 85156,21 грн. - за основним платежем та 21289,05 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (далі - оскаржуване рішення, а.с. 17).
Зі змісту акту перевірки, суд першої інстанції вірно вбачав, що позивачу нараховано дохід Банком у вигляді додаткового блага, яке не було позивачем оподатковано та не було подано декларацію про отримані доходи за 2012 рік.
Доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення базуються на порушенні строків позовної давності, а саме ст. 256 Цивільного Кодексу України, а також зазначається про те, що це не було додатковим благом, оскільки за домовленість між Банком і позивачем, сума нарахованої пені, яку простив Банк, це була сума відступних, тому як решту суми боргу за кредитним договором позивач сплатив.
Такі доводи позивача суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги, оскільки вони йдуть всупереч вимогам Кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі ПК України).
Так, пунктом 3.1. статті 3 ПК України визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до пункту 5.2 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Оскільки предметом даного спору є правомірність податкового повідомлення - рішення, а відтак застосуванню підлягають норми саме ПК України, а не норми ЦК України.
А відтак щодо строків позовної давності, то слід застосовувати строки визначені статтею 102 ПК України, а це 1095 днів, які не сплинули з моменту подання Банком податкового розрахунку з 1-ДФ до дня винесення оскаржуваного рішення.
Посилання позивача про те, що сума нарахованої пені не є боргом, оскільки відсутнє судове рішення, також вірно не прийняті судом першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На час розгляду справи судом першої інстанції, представник позивача не заперечував, що умовами договору позики було передбачено нарахування неустойки у вигляді пені.
Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно абзацу д) підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Проте, будь-яких посилань на те, що дана сума боргу повинна бути визначена у судових рішень, вищезазначена норма не містить.
Більш того, вказана норма містить дві обов'язкові ознаки для того, щоб бути нарахувати ПДФО за отримання додаткового блага - це прощення суми боргу з повідомлення платника податку про дані обставини та включення такої суми доходу до податкового розрахунку.
Усі ці складові були наявні на стадії перевірки відповідачем та винесенні податкового повідомлення - рішення.
Згідно інформаційного листа від 26.11.2012 р., Банк повідомив позивача, що за кредитним договором анульовано (прощено) заборгованість за пенею в розмірі 502181,25 грн. та про те, що при цьому роз'яснено пункт 164.2.17 пункт 164.2 статті 164 ПК України. Даний лист підписаний позивачем особисто, що також було підтверджено в судовому засіданні представником позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦКУ зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Оскільки зобов'язання по нарахованій пені припинилося, то у позивача з моменту припинення такого зобов'язання відсутній обов'язок повернути кредит, тобто частина суми несплаченого кредиту залишались у власності позивача.
Відповідно до підпункту 14.1.54 статті 14 ПК України доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентом або нерезидентом, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Виходячи із вищенаведених норм, сума прощеного боргу є доходом фізичної особи -позичальника.
Згідно із ст. 164 ПК України (якою визначено базу оподаткування ПДФО) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи, визначені п. 164.2, та інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.
Відповідно до пп. "д" пп. 164.2.17 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається сума боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощення) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, в якому такий борг було анульовано (прощено), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Таким чином, сума боргу платника, анульованого (прощеного) за самостійним рішенням кредитора до закінчення строку позовної давності, є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та оподатковується за ставками, визначеними п. 167.1 ПКУ (15 %та/або 17 %).
Згідно з пп. "б" п. 176.2 ПК України сума доходу платника податку - боржника у вигляді суми анульованого боргу відображається кредитором у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за підсумками звітного періоду, в якому такий борг було анульовано, за ознакою " 126".
Згідно листа АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 03.07.2013 р., останнім включено до розрахунку форму 1ДФ за 4 квартал 2012 р. інформацію про нарахований дохід у вигляду анулювання (прощення) заборгованості ОСОБА_2 у сумі 50181,25 грн. (а.с.54).
Згідно відомостей з інформаційного фонду Державного рестру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_2 за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., останній отримав за кодом " 126" дохід в розмірі 502181,25 грн. з якого не було сплачено суми податку (а.с.57).
Позивачем не було подано декларацію до податкового органу за отримані доходи, що відображено в акті перевірки і не заперечувалось позивачем.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що згідно абзацу "д" підпункту 164.2.17 статті 164 ПК України, позивач отримав у 2012 році дохід, як додаткове благо, з суми якого повинен був бути сплачений податок на доходи фізичних осіб.
Щодо суми збільшеного грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно абзаців 1,2 пункту 167.1 статті 167 ПК України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
Обрахунок ПДФО:
502181,25 грн. - 10730 грн. (1073 грн. - сума мін.зар.пл. х 10) = 491451,25 грн.
(10730 грн. х 15%) + (491451,25 грн. х 17%) = 85156,21 грн. - сума податку.
Враховуючи описане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що збільшення грошового зобов'язання за основним платежем у сумі 85156,21 грн. є правомірним.
Згідно пункту 123.1 статті 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Отже, сума штрафної (фінансової) санкції у розмірі 21289,05 грн. (85156,21 грн. х 25%), визначена відповідачем правомірно.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про небгрунтованість позовних вимог та підтвердження в судовому засіданні правомірності винесеного оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 13.09.2013 р. № 0000780171, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на до доходи фізичних осіб в сумі 85156,21 грн. - за основним платежем та 21289,05 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Кіровоградській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" про визнання протиправними та скасування рішення - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: С.М. Іванов
Суддя: С. В. Чабаненко
Суддя: А. В. Шлай