Справа № 22-ц/793/2673/14Головуючий по 1 інстанції
Категорія : : 48 Суходольський О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Василенко Л. І.
26 листопада 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоВасиленко Л. І.
суддівПодороги В. М. , Бородійчука В. Г.
при секретаріВолвенко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності та про визнання права власності на ? частину будинку, -
01 жовтня 2012 р. ОСОБА_8 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_9 ОСОБА_7 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності та про визнання права власності на ? частину будинку.
В обґрунтування зазначених вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер ОСОБА_9, після смерті якого відкрилась спадщина, яку успадкували діти померлого ОСОБА_6 і ОСОБА_7
08.10.2003 р. на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_9 було придбано домоволодіння АДРЕСА_1. Вказане домоволодіння позивачка вважає спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_9
Так, згідно рішення Черкаського районного суду від 02.08.2011 р., залишеного в цій частині в силі рішенням апеляційного суду Черкаської області від 03.11.2011 р., вона визнана членом сім'ї померлого ОСОБА_9 з 20.06.2001 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. на підставі ст.74 СК України.
Крім того, позивачка зазначила, що починаючи з весни 2004 р. та до дня смерті ОСОБА_9, вона з ним істотно збільшили вартість будинку внаслідок спільних трудових та грошових затрат. Так, в цей період вона та ОСОБА_9 офіційно працювали, а також мали дохід з вирощування сільгосппродукції на своїх земельних ділянках та її продажу. За спільні кошти, із залученням найнятих спеціалістів та власною працею, позивачкою та померлим ОСОБА_9 в період з квітня 2004 р. до дня смерті ОСОБА_9 були проведені поліпшення в будинку АДРЕСА_1, а саме: проведено газифікацію, водопостачання, отоплення, утеплено міжстінні пройоми несучих зовнішніх стін, замінено двоє дверей (вхідних і міжкімнатних), встановлено металопластикове вікно, проведено ремонтні роботи у веранді (закладка вікон, заміна стелі і покриття підлоги), встановлено стаціонарний вхід на горище, та інші роботи.
Позивачка вважає, що оскільки вартість спірного будинку істотно збільшилась внаслідок спільних трудових та грошових затрат її та ОСОБА_9, тому спірне домоволодіння може бути визнане об'єктом права спільної сумісної власності її та померлого та з метою виділу її частки із спадкового майна за нею може бути визнане право особистої власності на ? частину цього будинку.
Посилаючись на ст. 75 та ч. 1 ст. 62 СК України, а також те, що спадкоємці померлого ОСОБА_9 не визнають її право на частку, вона вимушена звернутись із даним позовом до суду.
Просила суд визнати будинок АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_9
Визнати за нею право особистої власності на ? частини будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2014 р. позов ОСОБА_8 задоволено повністю.
Визнано домоволодіння АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_9 та ОСОБА_8.
Визнано за ОСОБА_8 право особистої власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1.
Стягнуто із ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 судові витрати по справі в сумі 4374,40грн., по 2187 грн. 20 коп. з кожного.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
При цьому апелянти вказали, що на їхню думку, суд першої інстанції порушив норми процесуального права не застосувавши ст. 205 ЦПК України, щодо необхідності закриття провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих саме підстав.
Зазначили, що даний спір між тими самими сторонами вже був предметом розгляду в суді і з даного приводу прийнято рішення апеляційним судом Черкаської області 03.11.2011 р., згідно якого було відмовлено ОСОБА_8 в задоволенні позовних вимог про визнання будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та у визнанні права власності ОСОБА_8 на ? частину вказаного будинку. В даному рішенні вже було надано оцінку ремонту будинку, його газифікації, заміні дверей, а також довідокам про заробітну плату позивачки.
Крім того в матеріалах справи міститься ухвала Черкаського районного суду Черкаської області від 06.08.2012 р., якою позивачці ОСОБА_8 відмовлено у прийнятті зустрічного позову з аналогічними позовними вимогами та підставами, внаслідок наявності вищезазначеного рішення апеляційного суду Черкаської області від 03.11.2011 р.
Таким чином так звана нова підстава звернення до суду позивачкою - істотне збільшення майна чоловіка за рахунок спільної праці та коштів не є новою і на думку апелянтів перефразована з метою можливості всупереч вимог діючого законодавства набути право власності на спірний будинок при наявності чинного судового рішення від 03.11.2011 р.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що вартість ремонтно- будівельних робіт, в будинковолодінні по АДРЕСА_1, на час складання висновку судової будівельно - оціночної експертизи становить 38583,60 грн., що складає 47,83% від залишкової вартості вказаного будинку.(80668 грн.).
Враховуючи співвідношення вартості виконаних робіт і вартості спірного будинку суд прийшов до висновку, що спірне будинковолодіння збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат ОСОБА_8 та померлого ОСОБА_9, а тому визнав його об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9, здійснивши його розподіл за ст. 70 СК України порівну, визнавши за позивачкою право власності на ? його частину.
При цьому суд першої інстанції керувався статтями 60, 62, 69, 70 та 74 СК України.
Однак погодитись з такими висновками районного суду не можна, так як висновки суду не відповідають обставинам справи та судом порушено норми матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує із наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалене у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 179 цього ж Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, ОСОБА_8 звертаючись в суд з позовом до ОСОБА_9 ОСОБА_7 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності та про визнання права власності на ? його частину, як на підставу звернення посилалась на норми матеріального права які регламентують права спільної сумісної власності подружжя та регулюються статтями 60, 61, 62, 70, 74 СК України.
Вказані статті міститься у главі 8 СК України «Право спільної сумісної власності подружжя», а відтак регулюють, зокрема і відносини з приводу права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь якому іншому шлюбі.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 09.07.1998 р. по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 р. проживала однією сім'єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з ОСОБА_9
Рішенням суду вона була визнана членом сім'ї померлого ОСОБА_9 з 20.06.2001 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р. За період спільного проживання з ОСОБА_9, куплений ним за договором купівлі-продажу від 08.10.2003 р. спірний будинок, внаслідок спільних трудових та грошових затрат, істотно збільшився у вартості.
За положеннями чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений у судовому порядку.
За змістом наведених вище норм, правові наслідки встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України пов'язується виключно з набранням законної сили рішенням суду, яким такі юридичні факти встановлені.
Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер ОСОБА_9
За життя ОСОБА_9, згідно договору купівлі-продажу жилого будинку від 08.10.2003 р., зареєстрованого в реєстрі за № 4010, було придбано домоволодіння АДРЕСА_1
Право власності на вказаний будинок було зареєстровано за ОСОБА_9 в КП «ЧОО БТІ» 06.11.2003 р., реєстраційний № 2409956.
Рішенням Черкаського районного суду від 02.08.2011р., залишеного в цій частині в силі рішенням апеляційного суду Черкаської області від 03.11.2011 р., ОСОБА_8 була визнана членом сім'ї померлого ОСОБА_9 з 20.06.2001 р. по ІНФОРМАЦІЯ_1 р.
Разом з тим, цим же рішенням апеляційного суду Черкаської області від 03.11.2011 р. було відмовлено ОСОБА_8 в задоволенні позовних вимог про визнання будинку АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю її та ОСОБА_9 та в визнанні права власності ОСОБА_8 на ? його частину будинку.
В якості мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_8, апеляційний суд вказав, що для визнання за нею права власності на частку в спірному нерухомому майні, вона повинна була надати суду належні та допустимі докази про її участь у набутті цього майна. Таких доказів позивачка не надала. Сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, довідки про розмір отриманої заробітної плати, а також факт праці на підсобному господарстві та отримання позики, без визначення ступеня її участі працею й коштами у створенні спільної часткової власності, не може бути підставою для визнання за ОСОБА_8 права власності на половину спірного майна.
Звертаючись з даним позовом ОСОБА_8 вказала, що за спільні кошти, із залученням найнятих спеціалістів та власною працею, нею та померлим ОСОБА_9 в період з квітня 2004 р. до дня його смерті були проведені поліпшення в спірному будинку, а саме: проведено газифікацію, водопостачання, отоплення, утеплено міжстінні пройоми несучих зовнішніх стін, замінено двоє дверей, встановлено металопластикове вікно, проведено ремонтні роботи у веранді (закладка вікон, заміна стелі і покриття підлоги), встановлено стаціонарний вхід на горище.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15.07.2014 р. № 951/13-23, 382/14-23 вартість ремонтно-будівельних робіт, які виконано в будинковолодінні АДРЕСА_1 на час складання висновку становить 38 583,60 грн.; залишкова вартість будівель та споруд вказаного домоволодіння в цінах на 01.10.2003 р. становить 12 011 грн.; залишкова вартість будівель та споруд вказаного домоволодіння в цінах на момент проведення дослідження становить 80 668 грн. Також експерт вказав у дослідницькій частині у відповіді на друге питання, що встановлення дійсних об'ємів виконаних робіт на момент дослідження неможливе.
Виходячи з наведеного не можна визнати правильним застосування судом першої інстанції норм статей 60, 61, 62, 70 та 74 СК України для визнання спірного будину спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та померлого ОСОБА_9, та визнання за позивачкою права власності на його половину, без встановлення факту проживання їх однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було збільшено вартість будинку, набутого померлим ОСОБА_9 08.10.2003 р.
При вирішенні спору колегія судді, за наведених обставин, за відсутності вимоги позивача про встановлення факту проживання її та ОСОБА_9 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та без визначення періоду такого проживання, з власної ініціативи, на наявних доказах, не може встановлювати такий факт з метою застосування наслідків його встановлення для вирішення даного спору по суті, так як це буде порушенням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Визнання ж ОСОБА_8 за рішенням суду членом сім'ї померлого ОСОБА_9 за своїм правовим походженням не є фактом проживання їх однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, так як регулюються різними нормами права, а саме статтями 64, 156 ЖК України та статтею 74 СК України.
За викладених обставин, з огляду на те, що факт проживання ОСОБА_8 та померлого ОСОБА_9 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з визначенням періоду такого проживання, не встановлений, а визнання ОСОБА_8 членом сім'ї ОСОБА_9 не породжує правових наслідків для вирішення даного спору, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 16 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності та про визнання права власності на ? частину будинку, скасувати.
ОСОБА_8 в задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності та про визнання права власності на ? частину будинку, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів у касаційному порядку.
Головуючий :
Судді :