Справа №705/5102/14-ц
2/705/1572/14
05 грудня 2014 року м. Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Резнік Ю.В.
при секретарі Щербаковій Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-
В серпні 2014 року позивач звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. В позові позивач вказує, що за договором Фінансового лізингу №010760 від 04 серпня 2014 року укладеним між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» у письмовій формі, предметом лізингу є автомобіль HYNDAI Accent. Відповідно до умов укладеного між сторонами договору лізингодавець брав на себе зобов»язання придбати предмет лізингу - автомобіль HYNDAI Accent у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Проте позивач, вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують її права споживача. Також позивач в позові вказує, що даний договір укладений для неї на вкрай невигідних умовах, так предметом договору є автомобіль HYNDAI Accent, без визначення його індивідуальних ознак, тобто відповідачем не надано достовірної інформації про основні технічні характеристики транспортного засобу. Крім того, в договорі відсутні відомості про істотні умови договору та продавця, що ставить під сумнів дійсність намірів відповідача виконувати умови зазначеного договору. З урахуванням викладеного, позивач вважає діяльність товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» нечесною підприємницькою практикою, направленою на введення її, як споживача в оману. Таким чином, позивач в позові вказує, що її нав'язано договір, який містить істотний дисбаланс стосовно прав та обов'язків сторін. Також , на думку позивача, вказаний договір мав бути обов»язково нотаріально посвідчений і у відповідача повинна бути ліцензія на надання відповідних послуг. В зв'язку з цим позивач просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу №010760 від 04 серпня 2014 року, укладений між нею та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», стягнути з відповідача безпідставно отримані ними кошти, комісію за прийом платежів згідно тарифів банку та стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити, посилаючись на обставини викладені в позові. Вона також пояснила, що договір, який її та її чоловікові давався її на ознайомлення і той договір, який вона в послідуючому підписала - це зовсім різні за змістом договори і проводячи оплату коштів, на підставі укладеного з відповідачем договору, вона була впевнена, що це обидва платежі за автомобіль.
Представник відповідача - ТОВ «Лізингової компанії «Автофінанс», будучи належним чином, відповідно до вимог чинного ЦПК України, повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, в судове засідання не з'явився і про причини неявки суд не повідомив. При цьому раніше на адресу суду відповідач подав заяву в якій просив розгляд справи, який був призначений на 06.11.2014 року о 11 год. 30 хв. - проводити без представника відповідача, оскільки представник не може бути присутнім в судовому засіданні. Одночасно відповідачем до справи було надано заперечення на позов, в якому вказано, що вони позов не визнають і просять суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі у зв»язку з тим, що позов є безпідставним та необґрунтованим і таким, що не підкріплений жодним належним і допустимим доказом. В запереченні вказано, що позов ґрунтується виключно на припущеннях позивача, яка належним чином не ознайомилась з нормами чинного законодавства України, якими безпосередньо врегульована діяльність відповідача.
Зі згоди позивача суд ухвалює судове рішення при заочному розгляді справи.
Згідно з положеннями ст.ст. 10,11 ЦПК України сторони та інші особи, які приймають участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Беручи до уваги процесуальну позицію позивача по справі, позицію відповідача, яка викладена в письмовому запереченні на позов, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія « Автофінанс» в особі представника укладено договір фінансового лізингу №010760 /а.с.17-23/ з додатками до нього.
Відповідно до умов укладеного договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль HYNDAI Accent, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 203 000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.
Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж ( але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку №1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.
Даний договір підписаний позивачем та представником відповідача, діючого на підставі довіреності, як вказано в договорі. Додатками до договору є графіки сплати першого та другого лізингового платежу, специфікація обраного транспортного засобу, які є невід'ємною частиною договору /а.с.24-26/.
04 серпня 2014 року ОСОБА_1 було сплачено ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» за договором № 010760 грошові кошти у сумі 20 300 грн. та 27 700 грн., про що свідчить квитанції про здійснення касової операції /а.с.28, 30/.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст.. 2 Закону України « Про фінансовий лізинг « - відносини, що виникають у зв»зку з договором фінансового лізингу , регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду ), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Правовідносини, що виникають із договору лізингу, регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, в якому відсутні положення щодо обов»язкового нотаріального посвідчення такого договору.
При цьому згідно з положеннями ст.. 6 Закону України « Про фінансовий лізинг «- договір лізингу має бути укладений в письмовій формі . Істотними умовами договору лізингу є : предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Оскільки відповідні правовідносини врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про фінансовий лізинг» і відповідно параграфом 6 глави 58 ЦК України, то нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору фінансового лізингу не є обов»язковим.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3 ст. 18 цього закону.
Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов»язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка передбачає загальне правило про укладення договору, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Позивач ОСОБА_1 в обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що відповідач ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» нав'язує її такі умови одержання послуг, які для нього є вкрай невигідні. Проте позивач не довела, які саме умови договору є несправедливими ; на підставі яких ознак умови договору є несправедливими. Тобто в даному випадку позивачем належним чином не обґрунтовано в чому саме полягає порушення принципу добросовісності, який в даному випадку дисбаланс прав та обов»язків та в чому саме він полягає, а також якої саме шкоди позивачу, як споживачу завдають ті чи інші умови договору.
Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання нею кожної сторінки самого договору / а.с.17-23/, у зв'язку з чим з цих обставин вбачається, що сторонами договору було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Крім того, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною / сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як роз»яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Згідно ст. 203 ЦК України, яка передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам судочинства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають значення / частина перша статті 229 цього Кодексу /, такий правочин визнається судом недійсним .
Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Однак в матерілах справи відсутні докази і позивач таких в судовому засіданні не надала, що під час укладення договору фінансового лізингу відповідач ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» вчинив дії, які можливо кваліфікувати як прояв недобросовісної конкуренції, чи вчинив дії або бездіяльність, що ввели позивача в оману або були агресивними.
Позивач в судовому засіданні вказала, що вона вільно сплатила за організацію та оформлення даного Договору, перед підписанням вона мала змогу прочитати договір і лише після укладання договору передумала виконувати цей договір, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує її права і є для неї невигідним.
Виходячи зі змісту положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» юридична особа, яка надає фінансову послугу має бути внесена до державного реєстру фінансових установ.
Відповідно до п.1ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов»язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачена можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, що визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданих у межах їх компетенції.
Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року №21 затверджено Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб»єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Тобто, ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» займається господарською діяльністю по наданню послуг з фінансового лізингу і не надає фінансові послуги з залученням фінансових активів від фізичних осіб. Згідно з умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу лізингоодержувач має сплатити відповідну частину вартості товару(авансового платежу), іншу частину вартості - має сплатити лізиногодавець. А згідно з положеннями ч.1 п.1 ст.10 ЗУ «Про фінансовий лізинг»- лізингодавець має право інвестувати на придбання предмету лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти.
Відповідно до ст..16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів відбувається в порядку встановленому договором, а лізингові платежі в тому числі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу.
ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» внесена до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, а саме має право надавати послуги з фінансового лізінгу та отримало довідку про взяття на облік юридичної особи серії ФЛ № 486 , дата видачі довідки - 11.09.2012 року (а.с.69).
За таких обставин, оцінюючи усі докази, які були досліджені у судовому засіданні у їх сукупності та враховуючи те, що за результатами розгляду справи позивачем не доведено несправедливість умов спірного договору, не надано доказів про порушення з боку відповідача принципу добросовісності, який утворив дисбаланс договірних прав і обов'язків та не знайшло свого підтвердження факт введення ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» позивача в оману , суд вважає, що даний договір відповідає вимогам ст. ст. 627, 628 ЦК України й ознак його недійсності судом не вбачається, що і дає підстави для відмови в задоволенні позову в повному обсязі, в т.ч. в частині стягнення грошових коштів з відповідача на користь позивача.
Беручи до уваги відповідні положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", на підставі ст.ст. 203, 215, 229, 230, 509, 638 ЦК України, відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізінг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та керуючись ст.ст 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 483,60 грн.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-и днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, за заявою відповідача, поданою відповідно до вимог ЦПК України у встановлений законом термін.
Суддя Ю.В. Резнік