02 грудня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/4198/14
13 год. 37 хв.
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Рябчич А.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Шерника П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області (далі - відповідач, Каланчацька РДА), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 93205,84 грн.
В обґрунтування своїх уточнених вимог позивач вказує, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року по справі № 821/4236/13-а, яка набрала законної сили згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 р., зобов'язано відповідача нарахувати на виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку. На виконання вказаного судового рішення відповідач 22 серпня 2014 р. сплатив ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 3524,87 грн., що відповідно до ст. 117 КЗпП України є підставою для стягнення з Каланчацької РДА середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за 472 календарні дні ( з 08.05.2013 р. по 22.08.2014 р.), що в загальній сумі складає 93205,84 грн.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідач письмові заперечення проти адміністративного позову суду не надав, проте в судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, вказавши, що Каланчацька РДА помилково вчинила запис у трудовій книжці під №39 від 07.05.2013 р. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації з посиланням на п.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки підставою такого вказаного запису є судове рішення, що на його думку позбавляє права позивача пред'являти вказані позовні вимоги.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року по справі №821/4236/13-а, яка набрала законної сили згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 року, зобов'язано Каланчацьку районну державну адміністрацію Херсонської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
13 серпня 2014 року Головою районної державної адміністрації Гончарським І.Л. було прийнято розпорядження №134-ос "Про виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду", яким на виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року по справі №821/4236/13-а зобов'язано відділ фінансово-господарського забезпечення апарату районної державної адміністрації провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, копія якого наявна в матеріалах справи.
Платіжним дорученням №158 від 21.08.2014 року, проведеним банком 22.08.2014 року, Каланчацькою РДА було перераховано 3524,87 грн., з призначенням платежу "Виплата ОСОБА_1 о/р 5168757244243145 згідно ухвали суду від 01.07.2014 р. по справі №821/4236/13-а, заяви від 21.08.2014 р. без ПДВ".
Згідно довідки Каланчацької РДА від 18.09.2014 р. за №594/03-35 перерахована ОСОБА_1 сума 3524,87 грн., складає середньомісячну заробітну плату у сумі 4146,91 грн. за мінусом відрахувань у сумі 622,04 грн.
В ході розгляду справи судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо суми середньомісячного заробітку, перерахованої Каланчацькою РДА позивачу на виконання вищевказаного судового рішення.
В судовому засіданні позивач стверджував, що відповідно до ст. 117 КЗпП України за затримку розрахунку при звільненні передбачена відповідальність власника або уповноваженого ним органу, а тому за несвоєчасну виплату вихідної допомоги при його звільненні Каланчацька РДА повинна сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що за його розрахунком складає 93205,84 грн. та включає середньоденну заробітну плату в розмірі 197,47 грн. помножену на 472 календарні дні затримки (з 08.05.2013 р. по 22.08.2014 р.).
Надаючи оцінку зазначеним твердження позивача та вирішуючи адміністративну справу по суті, суд враховує наступне.
Приписами статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні у передбачений законодавством строк та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як вбачається зі змісту постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року по справі №821/4236/13-а, яка набрала законної сили, судом встановлено, відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Трудовий договір з ОСОБА_1 припинено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, що є підставою для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В ході розгляду даної справи судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що на виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року по справі №821/4236/13-а Каланчацькою РДА було сплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, про що свідчить платіжне доручення № 158 від 21.08.2014 року, проведене банком 22.08.2014 р.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з Каланчацької РДА на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки, оскільки Каланчацькою РДА не було виплачено належних позивачу сум при звільненні у передбачений законодавством строк, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу.
В судовому засіданні представник відповідача стверджував, що у позивача відсутнє право на звернення до суду з вказаними вимогами, оскільки запис у трудовій книжці про звільнення позивача з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства райдержадміністрації за пунктом 1 ст.40 КЗпП України починається зі слів " вважати звільненим…", що свідчить про його вчинення на підставі судового рішення, а не на підставі рішення відповідача.
Суд не приймає до уваги вказаний довід представника відповідача, з огляду на наступне.
Як вбачається з копії витягу трудової книжки серія НОМЕР_2, виданої на ім'я ОСОБА_1, під номером 39 від 07.05.2013 р. вчинено запис "Вважати звільненим з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово - комунального господарства райдержадміністрації за пунктом 1 ст.40 КЗпП України".
При цьому, суд вказує, що в судовому засіданні представник відповідача не надав суду ні копії судового рішення, та не зміг назвати ні номер справи, ні дату його прийняття, що свідчить про недоведеність представником відповідача обставин, якими обґрунтовуються його заперечення проти вимог позивача.
Крім того, суд вказує, що вказаний довід відповідача ні яким чином не стосується предмету спору у даній справі, оскільки підставою для звернення позивача до суду є факт невиплати Каланчацькою РДА належних працівникові сум при звільненні, встановлений рішенням суду, а також остаточне проведення Каланчацькою РДА з позивачем розрахунку при його звільненні, проте з затримкою.
При цьому, суд не погоджується з позицією позивача, що при розрахунку загальної суми середнього місячного заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги застосовуються календарні дні, враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) висловив наступну правову позицію: "…суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку". Зазначена правова позиція Верховного Суду України повинна застосовуватись і в усіх інших випадках обчислення та стягнення середнього заробітку, у тому числі і за час затримки розрахунку при звільненні.
В судовому засіданні позивач стверджував, що період затримки розрахунку при звільненні необхідно розраховувати, виходячи з кількості календарних днів, як це передбачено п. 8 Порядку №100 в частині нарахування виплат, виходячи з календарних днів, у випадках, передбачених чинним законодавством. При цьому, на думку позивача, таким випадком, зокрема є приписи ст. 117 КЗпП України щодо виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що вказане твердження позивача є помилковим, оскільки відповідно до абз. 1 п. 8 розділу 4 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 7 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
З огляду на викладене, суд вважає, що в даній спірній ситуації, для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати кількість робочих днів, а не календарних днів за період затримки, як стверджує позивач.
Як встановлено судом, 07.05.2013 року є останнім робочим днем позивача, а 22.08.2014 року є датою фактичного отримання позивачем вихідної допомоги у вигляді середнього місячного заробітку.
На підставі листів Мінсоцполітики № 9050/0/14-12/13 від 21.08.2012 та № 9884/0/14-13/13 від 04.09.2013 про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2013 та 2014 роки, судом встановлено, що кількість робочих днів у травні 2013 року (з 8 травня 2013 р.) складає 17 дн., червні 2013 року - 18 дн., липні 2013 року - 23 дн., серпні 2013 р. - 21 дн., вересні 2013 року - 21 дн., жовтні 2013 р. - 23 дн., листопаді 2013 року - 21 дн., грудні 2013 року - 22 дн., січні 2014 року - 21 дн., лютому 2014 року - 20 дн., березні 2014 року - 20 дн., квітні 2014 року - 21 дн., травні 2014 року - 19 дн., червні 2014 року - 19 дн., липні 2014 року - 23 дн., у серпні 2014 р. ( по 22 серпня 2014 року) - 16 дн., що загалом складає 325 календарних дня.
Крім того, в судовому засіданні позивач не заперечував, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за 2 місяці (березень та квітень 2013 р.) складає 197,47 грн. (1 974,72) : 10 дн. (фактично відпрацьовані робочі дні).
Таким чином, суд вважає, що Каланчацька РДА повинна сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 64177,75 грн. (197,47 грн.*325 робочі дні), з обов'язковим утриманням податків і зборів згідно діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на вказане, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню, а саме у сумі 64177,75 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Оскільки в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження понесених позивачем судових витрат, а тому відсутні підстави для присудження на користь позивача судових витрат з Державного бюджету України.
Щодо клопотання позивача про встановлення відповідачу строку подання до суду звіту про виконання судового рішення, то суд вказує про наступне.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, тобто
Цій нормі кореспондують положення абзацу 7 п. 4 ч. 1 ст. 163, абзацу 5 п. 4 ч. 1 ст.207 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час прийняття постанови у справі.
В ході розгляду справи, судом встановлено, що з 2010 року позивач здійснює захист своїх трудових прав від суб'єктів владних повноважень, у т.ч. з метою отримання належних йому виплат при звільненні, тому суд вважає за необхідним застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення у вищезазначений спосіб.
Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167, 267 КАС України, суд -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області (код 04060080) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 64177,75 гривень (шістдесят чотири тисячі сто сімдесят сім гривень 75 коп.).
В інший частині позовних вимог відмовити.
Зобов'язати Каланчацьку районну державну адміністрацію Херсонської області подати звіт про виконання даної постанови протягом одного місяця з дня набрання законної сили судового рішення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 08 грудня 2014 р.
Суддя Дубровна В.А.
кат. 12.6