"04" грудня 2014 р.Справа № 916/2899/14
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді В.Б. Туренко
суддів Л.В. Поліщук, С.В. Таран (на підставі розпорядження голови суду від 03.11.2014 р. № 2703)
при секретарі судового засідання: І.М. Станковій
за участю представників сторін:
від позивача - К.О. Струкова
від відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»
на рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 року
у справі № 916/2899/14
за позовом Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
про стягнення збитків у сумі 41529,95 грн.
В липні 2014 року Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення компенсації витрат по орендній платі за землю у сумі 41529,95 грн. (а.с. 2-7 т.1).
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 228 Господарського кодексу України, обґрунтовані сплатою позивачем земельного податку за земельну ділянку, на якій розміщені будівлі, що належать відповідачу.
Відповідач у відзиві на позов зазначив про його необґрунтованість (а.с. 111-113 т.1).
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. (суддя Зайцев Ю.О.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 13.10.2014р., у задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів його недоведеності (а.с. 128-132).
Не погодившись з рішенням суду, позивач 22.10.2014 р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права (а.с. 141-148).
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.
Рішенням Одеської міської ради від 15.10.2001 р. №2744-ХХІІІ затверджено технічну документацію з інвентаризації земельних ділянок; вирішено оформити Одеському судноремонтному заводу «Україна» право тимчасового користування земельними ділянки УКЦВЗ - 1.14.4 землі морського транспорту із раніше наданих земель, загальною площею 2,0422 га за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації виробничої дільниці № 3 терміном на 3 роки; вирішено затвердити договір на право тимчасового користування земельними ділянками між Одеською міською радою та Одеським судноремонтним заводом «Україна» (а.с. 19).
29.12.2001 р. на підставі вищезазначеного рішення між Одеською міською радою (далі - Міськрада) та Державним підприємством Одеський судноремонтний завод «Україна» (далі - Землекористувач) укладено договір на право тимчасового користування землею, згідно умов якого в тимчасове користування терміном на 3 роки (до 15.10.2004 р.) передана земельна ділянка загальною площею 20422 кв.м. (код УКЦВЗ - 1.14.4 землі морського транспорту) за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок раніше наданих земель, відповідно до плану тимчасового землекористування для експлуатації виробничої дільниці № 3. Договір зареєстрований у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 29.12.2001 р. № 543 (а.с. 11-15).
Відповідно до п. 2.1, 2.3., 2.4., 2.5. цього договору земельний податок вноситься Землекористувачем щомісяця рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним у розмірі 3,52 х 20422 = 71885,44 грн. на рік. У випадку зміни законодавства України, що регулює розмір плати за землю, умови цього договору в частині плати за землю будуть відповідно змінені, починаючи з дня вступу в силу відповідного акта законодавства України, рішення Одеської міської ради. Землекористувач вносить плату за землю незалежно від результатів його господарської діяльності. Розрахунок земельного податку виконано відповідно до «Грошової оцінки земель м. Одеси», затвердженої рішенням Одеської міської ради від 09.12.1999 р. № 438-ХХІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».
Згідно п. 3.2.1., 4.7. договору користування земельною ділянкою Міськрада зобов'язана надати земельну ділянку, зареєструвати і видати документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою. Після закінчення терміну дії договору Землекористувач зобов'язаний у місячний термін передати по акту Міськраді земельну ділянку, при цьому плата за землю проводиться по день фактичного використання земельної ділянки.
Строк дії договору на право тимчасового користування землею від 29.12.2001 р. закінчився 15.10.2004 р., новий договір не укладався.
ОСОБА_3 як фізична особа - підприємець зареєстрований 28.02.05 р. та з 01.01.12 р. знаходиться на спрощеній системі оподаткування зі ставкою єдиного податку - 5 % (а.с. 91-93).
Судноремонтний завод «Україна» листом від 05.09.06 р. № 35/5 на ім'я начальника Одеського міського управління земельних ресурсів не заперечував проти надання в користування ОСОБА_3 земельної ділянки площею 350 кв.м. для обслуговування СТО по ремонту автомобілів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 97).
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.10.2006 р. № 971 ДП «Одеський судноремонтний завод «Україна» реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Одеський морський торговельний порт» на правах відокремленого структурного підрозділу, яке погоджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 р. № 571-р (а.с. 16-18).
В матеріалах справи наявний договір дарування від 07.03.07 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, згідно якого останній прийняв у власність як дарунок нежитлове приміщення загальною площею 210,3 кв.м., що розташовано в АДРЕСА_1. Розмір земельної ділянки на якій знаходиться вказане майно не визначений. Обдарованому роз'яснено, що згідно ст. ст. 116, 118, розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за діючим ЗК України не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008р. переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Договір нотаріально посвідчений 07.03.07р. та зареєстрований за №228. Зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.03.07 р. (а.с. 94-69).
Згідно технічного паспорту на зазначене нежитлове приміщення станом на 21.02.07 р. його загальна площа становить - 210,3 кв.м., загальна площа земельної ділянки, на якій розташований вказаний об'єкт складає - 445 кв.м. (а.с. 120-125).
Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий комітет Одеської міської ради неодноразово надавав відповідачу дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг - СТО, а саме: з 09.02.2007р. - 09.02.2008р., 12.02.2007р. - 09.02.2008р., 07.10.2008р. - 07.10.2009р., 22.10.2009р. - 22.10.2010р., 22.10.2010р. - 22.10.2011р. (а.с. 85-92).
Згідно листа-відповіді СПД ФП ОСОБА_3 на адресу позивача правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розташоване власне майно останнього знаходяться на стадії розгляду в Управлінні земельних ресурсів Одеської міської ради (а.с. 81).
У зв'язку із неповерненням позивачем Одеській міській раді в строк, передбачений п. 4.7. договору оренди від 29.12.2001 р. земельної ділянки загальною площею 20422 кв.м., Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 15.05.2014 р. вих. № 0.1-18/620-09-01 запропонував відповідачу привести вказаний договір у відповідність до вимог чинного законодавства (а.с. 20).
Докази вживання позивачем заходів щодо приведення договору на право тимчасового користування землею від 29.12.2001 р. до вимог чинного законодавства матеріали справи не містять.
За твердженням позивача, останній є добросовісним платником земельного податку, щорічно сплачує його у вигляді орендної плати до Державного бюджету України, що підтверджується податковими деклараціями ДП «Одеський морський торговельний порт» за 2011 р., 2012 р., 2013 р. - саме за земельну ділянку, загальною площею 2,0422 га: по АДРЕСА_1 (а.с. 27-54).
На думку позивача, земельна ділянка, на якій розміщено майно відповідача, а саме площею 445 кв.м. входить до земельної ділянки позивача площею 2,0422 га.
В матеріалах справи наявний розрахунок компенсації суми орендної плати за земельну ділянку площею 445,0 кв.м. на якій розташовано майно відповідача, складений централізованою бухгалтерією ДП «Одеський морський торговельний порт», згідно якого загальний розмір компенсації суми орендної плати на земельну ділянку площею 445,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за 2011- 2013 рр. становить - 34680,29 грн. (без ПДВ) (а.с. 26).
Позивачем листом від 28.04.2014 р. №41-11/556 на адресу відповідача направлено проект договору компенсації витрат на сплату «плати за землю» у вигляді орендної плати, який залишений відповідачем поза увагою, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом (а.с. 22- 23). Загальна сума компенсації витрат по сплаті орендної плати, який позивач просив стягнути з відповідача становить - 41529,95 грн. (з урахуванням 20 % ПДВ).
Як вбачається з позовної заяви, позивач спочатку визначив позовні вимоги як стягнення збитків та посилався на ст. 228 Господарського кодексу України, надалі по тексту позовної заяви останній вказав, що він сплачував земельний податок за земельну ділянку площею 2,0422 га, а в прохальній частині позову просив стягнути з відповідача компенсацію орендної плати за земельну ділянку, площею 445 кв.м., на якій знаходиться майно відповідача у розмірі - 41529,95 грн.
Так, згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 228 ГК України, встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.
Оскільки по-перше, позивач з відповідачем не перебувають в господарських відносинах; по-друге, позивач сплачував оренду плату за фактичне користування земельною ділянкою, що не є відшкодуванням збитків; по третє, компенсація по сплаті орендної плати у розумінні ст. 224 ГК України не є збитками, що унеможливлює застосування ст. 228 цього Кодексу, на яку послався позивач.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог повністю, місцевий господарський суд виходив зі слідуючого.
Законною підставою для сплати орендної плати у відповідності до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі положень Податкового кодексу України.
Пунктами 14.1.147, 14.1.72 Податкового кодексу України визначено такий вид загального державного податку як плата за землю, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельний податок є обов'язковим платежем, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до п. 269.1, 270.1 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За умовами п. 14.1.34, 14.1.73 Податкового кодексу України власниками земельних ділянок визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачами визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
За приписами п. 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
При цьому відповідно до п. 288.1-288.3 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Земельним кодексом України визначено наступні права на землю: право власності; право постійного користування; право оренди.
Згідно ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно положень чинного законодавства обов'язок зі сплати плати за землю як загальнодержавного податку може бути покладений виключно на наступних осіб: у формі земельного податку - на власників та постійних користувачів належним чином сформованих земельних ділянок, право власності/постійного користування яких оформлені та зареєстровані у відповідності до вимог чинного земельного законодавства; у формі орендної плати за землі державної та комунальної власності - на орендарів відповідних земельних ділянок державної та комунальної власності за умови укладення та реєстрації відповідних договорів оренди землі.
Отже, покладення обов'язку зі сплати плати за землю (в тому числі, земельного податку) на інших осіб чинним законодавством не передбачено.
При вирішенні спору в апеляційній інстанції з'ясовано, що ні позивач, ні відповідач до теперішнього часу належним чином не оформили право користування земельними ділянками, а тому, враховуючи відсутність передбаченого законом обов'язку відповідача відшкодовувати позивачу земельний податок за землю, на якій знаходиться майно відповідача, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є цілком правомірним, обґрунтованим, відповідаючим чинному законодавству, а відтак колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд
Рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. у справі № 916/2899/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.
Повний текст постанови складено 08.12.2014 р.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Суддя Л.В. Поліщук
Суддя С.В. Таран