01.12.2014 Справа № 920/1915/14
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми
до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ворожбянський машинобудівний завод», м. Суми
2. Приватного підприємства «Науково-технічний центр
«Промтехкомплект», м. Суми
3. Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ державної виконавчої служби Білопільського районного управління юстиції, м. Білопілля, Сумська область
про визнання прав власності на майно та зняття його з-під арешту
суддя Лиховид Б.І.
представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 28.11.2014р.
від відповідачів: 1. Бруньов Р.В., довіреність від 09.01.2014р.
2. Каратєєв А.Л., довіреність № 112 від 28.11.2014р.
3. не прибув
від третьої особи: Зленко С.М., посвідчення № 00240
у судовому засіданні брала участь секретар судового засідання Ейсмонт М.О.
Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд: визнати за ним право власності на під'їздну залізничну колію, введену в експлуатацію 1948 року, довжиною 2,350 км., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (територія Приватного акціонерного товариства «Ворожбянський машинобудівний завод»); зняти арешт з під'їздної залізничної колії, введеної в експлуатацію 1948 року, довжиною 2,350 км. (фактично в наявності 310 метрів), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (територія Приватного акціонерного товариства «Ворожбянський машинобудівний завод»).
Представник позивача у даному судовому засіданні підтримує позовні вимоги повністю.
Представники першого та другого відповідачів письмових відзивів на позовну заяву з обґрунтуванням своїх позицій у справі не подали, представник третього відповідача у судове засідання не прибув, відзиву також не подав.
Представник третьої особи подав лист № 12823 від 28.11.2014р., в якому покладається на розсуд суду при вирішенні справи по суті.
Оскільки всі сторони належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті, суд здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до статті 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін та третьої особи, дослідивши та оцінивши надані докази по справі в їх сукупності, суд встановив:
30.06.2010р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, покупець) та Товариством обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ворожбянський машинобудівний завод» (перший відповідач, продавець) було укладено договір № 000975, згідно умов якого перший відповідач зобов'язався передати, а позивач прийняти та оплатити в обумовлені строки під'їздну залізничну колію, введену в експлуатацію 1948 року, довжиною 2,350 км., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (територія Приватного акціонерного товариства «Ворожбянський машинобудівний завод»).
Позивач, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним, на виконання вищевказаного договору купівлі - продажу, були виконані взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати за майно, на підтвердження чого надає видаткову накладну № РН-000975 від 30.06.2010р. та рахунок - фактуру № СФ-000975 від 30.06.2010р., у зв'язку з чим вказана під'їздна залізнична колія, на його думку, є його власністю.
При цьому, відділом державної виконавчої служби Білопільського районного управління юстиції, на виконання зведеного виконавчого провадження № 45185531 про стягнення боргів з першого відповідача, на під'їздну залізничну колію було накладено арешт, що підтверджується Актом опису й арешту майна від 22.10.2014р.
Позивач, посилаючись на статті 328 та 321 Цивільного кодексу України, вважає накладення арешту на під'їздну залізничну колію незаконним, оскільки це його власність, у зв'язку з чим і звернувся до суду з позовними вимогами.
Суд зазначає, що згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 1 ст. 181 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, пересування яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Також відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», об'єкти нерухомого майна - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Частиною 3 статті 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
На підставі ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
При цьому, норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Судом встановлено, що укладений між позивачем та першим відповідачем договір купівлі-продажу № 000975 від 30.06.2010р. нотаріально посвідчений не був і державну реєстрацію не проходив, а придбана позивачем за даним договором під'їздна залізнична колія довжиною 2,350 км. належить до об'єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, тому договір № 000975 від 30.06.2010р., в силу вищезазначених норм права, є нікчемним, не створює будь-яких прав та обов'язків для позивача та першого відповідача, тобто позивач не є власником спірного майна (під'їздної залізничної колії, введеної в експлуатацію 1948 року, довжиною 2,350 км., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на території Приватного акціонерного товариства «Ворожбянський машинобудівний завод»), у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Статтею 32 ГПК України встановлено, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правопідтверджувальні документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, законодавство України саме на позивача покладає обов'язок належними та допустимими доказами довести правомірність набуття ним права власності на певне нерухоме майно.
Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, так як рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Враховуючи нікчемність договору купівлі-продажу № 000975 від 30.06.2010р., на який позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, а будь-яких інших доказів на підтвердження свого права на спірне майно позивачем, у розумінні ст. 34 ГПК України, суду не подано, то позовні вимоги визнаються необґрунтованими, неправомірними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, при відмові у позові судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складене 05.12.2014р.
СУДДЯ Б.І. ЛИХОВИД