2 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про стягнення невиплаченої заробітної плати,
встановила:
у січні 2014р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 32 000грн. заробітної плати та трьох відсотків річних у сумі 320грн. 87коп.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 17 серпня 2012р. уклав з відповідачем трудовий договір на виконання посадових обов'язків директора салону краси «ІНФОРМАЦІЯ_1», згідно якого його заробітна плата була визначена у розмірі 8000грн. на місяць.
Позивач стверджував, що пропрацював до січня 2013р., але відповідач йому заробітну плату не виплачувала.
Рішенням суду від 6 жовтня 2014р. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заробітну плату у сумі 2 400грн. та на користь держави судовий збір у сумі 243грн. 60коп.
Ухвалою суду від 27 жовтня 2014р. виправлено описку у рішенні суду в частині розміру заробітної плати, яка підлягає стягненню, на 24 000грн.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт посилається на неповно встановлені судом обставини справи, неправильну оцінку наданим доказам та неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення позивача та його представника, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений трудовий договір, відповідач допустив позивача до виконання трудових обов'язків з 1 вересня 2012р. по 30 листопада 2012р., але заробітну плату не виплачувала.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦК України рішення суду має бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/14125/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Малинников О.Ф.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
вирішив справу згідно із законом.
- 2 -
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами був підписаний трудовий договір, за яким позивач зобов'язувався виконувати якісно, своєчасно та ефективно посадові обов'язки директора салону краси «ІНФОРМАЦІЯ_1», планувати та координувати всі види діяльності підприємства, забезпечувати кваліфікованими кадрами, забезпечувати безпечні і сприятливі умови праці, представляти підприємство у взаємовідносинах з партнерами, вирішувати всі питання в межах наданих йому прав, а відповідач зобов'язувалася оплачувати працю позивача у розмірі 8000грн. на місяць та щомісячну надбавку 10 відсотків від посадового окладу за високі досягнення у праці.
Пунктом 8 договору сторони визначили, що трудовий договір набирає чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у договорі, але не пізніше 10 днів після проходження випробувального терміну.
З наданого позивачем тексту трудового договору від 1 вересня 2012р. вбачається, що сторонами не проставлена дата його підписання, не містить договір і дати, з якої трудовий договір набирає чинності за домовленістю сторін.
Також позивачем суду не було надано доказів проходження випробувального терміну і дана обставина не була встановлена судом.
Не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду і твердження позивача про те, що трудовий договір був підписаний 17 серпня 2012р.
Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що відсутні достатні правові підстави вважати, що підписаний сторонами договір набрав чинності з 1 вересня 2012р. та укладений у розумінні ст. 24 КЗпП України.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що даний трудовий договір не був зареєстрований у державній службі зайнятості, як це передбачено ст. 24-1 КЗпП України, і встановленому самому договорі.
Проте, доводи апелянта, що зазначений трудовий договір є підробленим, не підтверджені належними доказами, так як відповідачем не надано належних і допустимих доказів у підтвердження цих обставин, а також не було заявлено про призначення відповідної судової експертизи.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, позивач повинен був надати суду належні та допустимі докази у підтвердження виконання ним трудових обов'язків, а саме директора салону краси «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Проте, жодного письмового доказу у підтвердження зазначених обставин позивачем надано не було, хоча як директор, відповідно до трудового договору, він повинен був планувати та координувати всі види діяльності підприємства, представляти підприємство у взаємовідносинах з партнерами, забезпечувати підприємство кваліфікованими кадрами.
Суд першої інстанції не перевірив чи виконувалися позивачем функції та обов'язки директора салону, передбачені п. 2 трудового договору, а також не допитано жодного співробітника позивача на предмет виконання останнім своїх трудових обов'язків.
При цьому, суд не взяв до уваги надані відповідачем докази у підтвердження посилань на те, що свою підприємницьку діяльність вона розпочала тільки з 1 грудня 2012р.
Разом з тим, з наданих суду першої інстанції договорів про припинення договору користування нежилим приміщенням від 30 листопада 2012р. та про користування жилим приміщенням від 1 грудня 2012р. вбачається, що відповідач орендувала нежиле приміщення по АДРЕСА_1 для розміщення перукарні та/або салону краси з послугами
- 3 -
перукарні з 1 грудня 2012р. (с.с.38, 40-46) і прийняла дане приміщення тільки 1 грудня 2012р. (с.с.47).
Висновок суду першої інстанції про те, що відсутність договору оренди не виключає можливості роботи в одному приміщенні салону двох підприємців, є припущенням, на яких відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватися доказування.
Крім того, суд не звернув уваги на протиріччя у поясненнях свідка ОСОБА_5, яка стверджувала, що ОСОБА_6 вона знала, як бухгалтера, хоча відповідачем надані суду документи, які підтверджують, що саме ОСОБА_6 використовувала зазначене вище приміщення для здійснення своєї підприємницької діяльності.
Також суд першої інстанції не перевірив усі заперечення відповідача стосовно обставин, які зазначила свідок ОСОБА_5, прийнявши пояснення даного свідка як єдиний та незаперечний доказ підтвердження посилань позивача.
Разом з тим, відповідачем наданий договір, укладений з ТОВ «Майстер Трейд», з якого вбачається, що відповідач уклала договір на поставку товару, про який зазначала свідок, тільки 12 листопада 2012р. (с.с.118-119), що спростовує пояснення свідка ОСОБА_5 про те, що з вересня 2012р. вона, як представник ТОВ «Майстер Трейд», поставляла на замовлення відповідача певний товар, який отримував позивач, як керівник салону краси «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Також відповідачем надана копія видаткової накладної від 14 листопада 2012р., згідно якої ТОВ «Майстер Трейд» здійснило поставку товару за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору поставки від 23 серпня 2012р., який був укладений з ОСОБА_6, а одержав вказаний товар саме позивач, що підтверджується його підписом (с.с.120).
Вказані письмові докази підтверджують заперечення відповідача та її посилання на те, що до грудня 2012р. позивач працював у ФОП ОСОБА_6
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, належним чином не оцінені надані сторонами докази, неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає, так як викладені у ньому обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014р. скасувати, ухвалити нове рішенням, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: