Справа № 22-ц/796/ 12546 /2014 Головуючий у 1-ій інстанції - Ярошенко С.В.
Доповідач - Поливач Л.Д.
26 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.
при секретарі Бугай О.О.
за участю осіб: представника відповідача Корнієнко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «АК «Київводоканал» про поновлення на роботі;
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 08 вересня 2014 року
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 08.09.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «АК «Київводоканал» про поновлення на роботі відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати. Посилається на незаконність ухваленого судом рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що з нею відповідачем не було проведено остаточного розрахунку, її не було повідомлено про перейменування відповідача на РД ПАТ «АК» «Київводоканал» і зміну банку, який обслуговує підприємство. На засіданні профспілок 30.11.2010 року, при наданні згоди на її звільнення, не було враховано її стан здоров'я та трудовий стаж, її запізнення лише на 7 хвилин, її прохання про переведення до іншого відділу, статус матері-одиначки.
В суді апеляційної інстанції представник відповідача Корнієнко Л.О. заперечувала проти задоволення поданої апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Позивачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась повторно, про час та місце розгляду справи повідомлялась відповідно до вимог закону, судові повістки направлялись їй судом за адресою, яку вона зазначила у позові та в апеляційній скарзі як адресу свого проживання. Судові повістки позивач не отримує, вони повернулись на адресу апеляційного суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач зловживає своїми правами, навмисно не отримує судові повістки. Крім того, вона, подавши апеляційну скаргу на рішення суду, не інтересується її рухом. Колегія суддів розцінила причини неявки ОСОБА_3 в судове засідання як неповажні та дійшла висновку про можливість розгляду справи за її відсутності, у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у 2004 року позивач була прийнята на роботу інженером у ВАТ «АК «Київводоканал», яке в подальшому перейменовано на ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал».
Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку ПАТ «АК «Київводоканал» на підприємстві встановлено п'ятиденний робочий тиждень, робочий час на підприємстві встановлюється з 8 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. з урахуванням обідньої перерви 45 хв. з 12:00 по 12:45.
Статтею 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
01.11.2010 року ОСОБА_3 зявилась на роботі о 8 год.46 хв. (з запізненням на 46 хв.). 08.11.2010 року позивач повторно запізнилась на роботу на 40 хв.
Наказом ВАТ «АК «Київводоканал» від 12.11.2010 року ОСОБА_3 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, правил внутрішнього розпорядку департаменту. З наказом ОСОБА_3 була ознайомлена, про що свідчить її підпис у наказі (а.с. 47-48).
18.11.2010 року та 19.11.2010 року, відповідно до даних контролю входу-виходу працівників, ОСОБА_3 знову запізнилась на роботу, пояснення надала 23.11.2010 року.
30.11.10 року профспілковим комітетом розрахункового департаменту ВАТ «АК «Київводоканал» було надано згоду на звільнення позивача з роботи згідно п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Наказом від 02.12.10 року ОСОБА_3 було звільнено з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, з повним розрахунком та виплатою компенсації за невикористану відпустку.
Акт від 02.12.2010 року (а.с. 57) свідчить про те, що позивач була ознайомлена з наказом про звільнення 02.12.2010 року і відмовилась ставити свій підпис у наказі. Акт від 02.12.2010 року (а.с.58) свідчить про те, що ОСОБА_3 відмовилась від отримання трудової книжки 02.12.2010 року.
Відповідно до листа від 02.12.2010 року підприємство повідомило позивачку про звільнення з роботи та про необхідність з'явитись на підприємство для отримання трудової книжки (а.с. 53). Зазначений лист був отриманий позивачкою, про що свідчить її підпис у поштовому повідомленні (а.с. 54). 14.12.2010 року підприємство повторно направляло позивачці аналогічний за змістом лист (а.с. 55), який також було отримано ОСОБА_3 (а.с. 56).
Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Однак, ОСОБА_3 не надавала письмової згоди на пересилання їй трудової книжки поштою, з момент звільнення до часу розгляду спору судом Відповідач для отримання трудової книжки не зверталась, з огляду на що трудова книжка позивача на сьогоднішній час знаходиться в РД ПАТ «АК «Київводоканал».
Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки позивач була звільнена з роботу у відповідності до вимог закону. ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про поновлення на роботу майже через 3,5 роки після звільнення і при цьому не зазначила поважних причин пропуску нею місячного строку встановленого законом для звернення до суду з позовом про поновлення на роботу. З наказом про звільнення з роботи вона була ознайомлена 02.12.2010 року.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Таким чином, суд вважає, що позивач була звільнена з роботи законно та обґрунтовано.
Отже, твердження апелянта про незаконність ухваленого рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які вона посилається є такими, що не спростовують висновків суду та не свідчать про незаконне звільнення позивачки з роботи.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313,314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 08 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: