27 листопада 2014 рокусправа № 202/28112/13-а (2а/0202/4/2014)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Нагорної Л.М.
суддів: Юхименка О.В. Олефіренко Н.А.
за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.,
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Задорожної В.І. ( довіреність від 15.07. 2014)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2014 року у справі № 202/28112/13-а (2а/0202/4/2014) за позовом ОСОБА_1 до Управління санітарно-епідеміологічної служби на Придніпровській залізниці Головного управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України про визнання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці невірною та встановлення захворювання професійним, -
У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління санітарно-епідеміологічної служби на Придніпровській залізниці Головного управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України, у якому, з огляду на зміст позовних вимог, вважав невірною складену Відповідачем санітарно-гігієнічну характеристику умов праці № 1015 від 30.10.2002 року, яка у подальшому стала перешкодою для того, щоб експертна комісія змогла встановивити приичнно-наслідковий зв'язок його умов праці з отриманим захворюванням. З огляду на це просив суд визнати вказану характеристику недійсною, а наявне у нього захворювання пов'язати з умовами праці та визнати його професійним ( а.с. 4-6)
Постановою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Судове рішення обґрунтовано тим, що з огляду на раніше прийняті судові рішення щодо вирішення питання про наявність у позивача професійного захворювання ( вимоги заявлялись до інших відповідачів), ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених вимог, оскільки висновки медичних органів прийняті з дотриманням приписів діючого законодавства. А тому відсутні підстави для задоволення вимог і по даній справі.( а.с.115,116)
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2014 року та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що попередні судові рішення не можуть бути підставою для відмови у заявленні вимог по даній справі. Також зазначав, що при розгляді справи у порядку цивільного судочинства ним заявлялось клопотання про проведення судової експертизи при перевірці висновку і протоколу ЦЛЄК, на вирішення якої ставились питання чи є отримане ним захворювання професійним захворюванням ( а.с.118-120)
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити із підстав, у ній зазначених.
Представник Відповідача - Головного управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України проти задоволення апеляційної скарги заперечував з огляду на необґрунтованість її доводів.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду відповідно до ст. 195 КАС України - в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві «Комбінат виробничих підприємств» з 20.11.1992 року по 25.10.2004 року , у тому числі, з 20.11.1992 року по 13.06.1995 року - оператором пульту управління залізобетонного виробництва при виготовленні шлакоблоків, що підтверджується наказом № 156-ок від 20.11.1992 року.
За позицією ОСОБА_1, під час роботи оператором пульту управління піддавався впливу виробничого шуму і загальної виробничої вібрації. В результаті довготривалої роботи в умовах шкідливого виробництва в десятки разів перевищуючого гранично допустимі норми по вібрації, звуку,запиленості, шуму він отримав професійне захворювання.
В той же час, за рішенням ЛЕК УкрНДІПРОММЕД від 03.10.2003 року та від11.04.2006 року, та згідно з висновком Центральної лікарсько-експертної комісії від 04.12.2006 року зв'язок наявного у нього захворювання з умовами праці не встановлено, оскільки умови праці не дають підстав для зв'язку захворювання з професією. ( а.с.33,39 та долучені копії довідок з цивільної справи № 0417/2-22/2011)
На зяви Позивача до даного відповідача щодо оскарження санітарно-гігієнічної характеристики умов праці № 1015 від 30.10.2002 року, були надані відповіді, відповідно до яких оскаржувана санітарно-гігієнічна характеристика складена відповідно до приписів діючого законодавства, та зауважень до якої у Позивача при її отриманні не виникало ( а.с.47) Крім того, Головне управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області зазначило, що згідно з п.1.23 Порядку складання та вимог до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, вона може бути використана протягом п'яти років ( а.с.44)
Будь-яких вимог про повторну перевірку умов праці ( якщо вони не змінились) ОСОБА_1 до даного Відповідача не заявляв.
У квітні 2008 року ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства звертався з позовом до Інституту медичної праці Академії медичних наук України щодо оскарження їх висновку про неможливість встановлення зв'язку між наявним у нього захворюванням з умовами праці та просив визнати у нього наявність професійного захворювання.
Рішенням Індустріального районного суду від 06 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено ( а.с. 17,64)
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на раніше прийняті судові рішення щодо вирішення питання про наявність у позивача професійного захворювання ( вимоги заявлялись до інших відповідачів), ОСОБА_1 уже було відмовлено у задоволенні заявлених вимог, адже висновки медичних органів прийняті з дотриманням приписів діючого законодавства. А тому відсутні підстави для задоволення вимог і по даній справі.
Колегія суддів також вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1, однак вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до матеріалів даної справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління санітарно-епідеміологічної служби на Придніпровській залізниці Головного управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України в липні 2013 року ( а.с. 4), та одна із заявлених ним вимог - визнання недійсною складеної Відповідачем санітарно-гігієнічної характеристики умов праці № 1015 від 30.10.2002 року.
Як слідує із Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України - Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Держсанепідслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і на водному, залізничному, повітряному транспорті.
Оскільки на час звернення Позивача до суду Відповідач по справі є суб'єктом владних повноважень, тому його рішення можуть бути оскаржені в порядку КАС України, однак з урахуванням приписів діючих процесуальних норм.
Згідно зі ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, станом на час звернення до суду, встановлювався шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до приписів статті 100 КАС України на час розгляду справи по суті, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
При огляді позовної заяви по цивільній справі № 2-2268/08 Індустріального районного суду м.Днніпропетровська, направленої до суду 14 квітня 2008 року, ОСОБА_1 , хоча і не заявляв вимоги щодо скасування санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця, однак у позові зазначав, що він не згоден з даною Характеристикою № 1015 від 30.10.2002 року ( копія заяви долучається судом до матеріалів справи).
Вказане свідчить про те, що про оскаржувану санітарно-гігієнічну характеристику йому було відомо, як на час її винесення ( 2002 рік), так і станом на 2008 рік, коли ним заявлялись вимоги про захист порушеного права, але до іншого відповідача ( лікувального заходу), де у позові ОСОБА_1 прямо зазначалось, що вказана Характеристика складена невірно. Однак з вимогами до даного Відповідача позивач звернувся лише у липні 2013 року.
Будь яких поважних причин щодо поновлення строку звернення до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 не зазначалось, також вони не встановлені і в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа "Стаббігс та інш. проти Великобританії" рішення від 22.10.1996р., "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980р.).
З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання недійсною складеної Відповідачем санітарно-гігієнічної характеристики умов праці № 1015 від 30.10.2002 року, яке по своїй суті є рішенням суб'єкта владних повноважень, підлягають залишенню без розгляду ( ч.2 ст.5 та ч.1 ст.100 КАС України у редакції, чинній на час провадження у справі).
Щодо вимог до Управління санітарно-епідеміологічної служби на Придніпровській залізниці Головного управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України пов'язати наявне у нього захворювання з умовами праці і визнати його професійним, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» № 1232 від 30.11.2011 року, у редакції, чинній на час заявлення позовних вимог, віднесення захворювання до професійного здійснюється відповідно до процедури встановлення зв'язку захворювання з умовами праці згідно з додатком 14 та переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Перелік установ і закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз професійних захворювань, переглядається кожні п'ять років та затверджується МОЗ. Для встановлення остаточного діагнозу та зв'язку захворювання з впливом шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу лікар-профпатолог Автономної Республіки Крим, області або міста направляє хворого до спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу з відповідними документами. Професійний характер хронічного захворювання (отруєння) встановлюється лікарсько-експертною комісією спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу (далі - комісія), склад якої затверджує керівник такого закладу. ( пункти 64-66 постанови та додатку № 14 до неї)
Управління санітарно-епідеміологічної служби на Придніпровській залізниці Головного управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України, до якого ОСОБА_1 заявлено вимоги щодо пов'язання наявного у нього захворювання з умовами праці і визнання його професійним, не відноситься ні до установ і закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз професійних захворювань, ні до спеціалізованих профпатологічних лікувально-профілактичних закладів, при яких створються лікарсько-експертні комісії для встановлення професійний характер хронічного захворювання.
За таких обставин у задоволенні цієї частини вимог, заявлених до Управління санітарно-епідеміологічної служби на Придніпровській залізниці Головного управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України, ОСОБА_1 слід відмовити.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вимоги про визнання у ОСОБА_1 захворювання професійним заявлялись ним до відповідного лікувального закладу - Інституту медичної праці Академії медичних наук України та розглядались у цивільному провадженні. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06.07.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року, у задоволенні таких вимог було відмовлено.
З огляду на зазначене та приписи частини 4 статті 195 КАС України, підстави для застосування положень статті 11 КАС України у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись п.4 ч.1ст. 198, ч.1ст. 202, п.9 ч.1 с.155, 205, 206 КАС України, суд, -
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2014 року у справі № 202/28112/13-а (2а/0202/4/2014) у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною санітарно-гігієнічної характеристики умов праці № 1015 від 30.10.2002 року - скасувати та вказані позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В іншій частині постанову Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2014 року у справі № 202/28112/13-а (2а/0202/4/2014) - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі.
Повний текст ухвали складено 01 грудня 2014 року.
Головуючий: Л.М. Нагорна
Суддя: О.В. Юхименко
Суддя: Н.А. Олефіренко