11.02.09
Чернігівської області
м.Чернігів тел.77-99-18
просп.Миру,20 тел.678-853
Іменем України
9 лютого 2009р. Справа № 8/43
За позовом: Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія”, вул..Димитрова, 5-Б, м.Київ, 03150
До відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Банк „Демарк”, вул..Комсомольська, 28, м.Чернігів
про розірвання договору та стягнення 50980грн.14коп.
Суддя Т.Г.Оленич
позивача: Кологойда О.В. -представник, довір. №2 від 12.01.09р.
відповідача: Пилипенко І.С. -юрисконсульт, довір. пост. №01/20-407 від 19.12.08р.
Рішення приймається після перерви оголошеної в судовому засіданні на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України з 27.01.09р. по 09.02.09р.
В судовому за згодою сторін проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем заявлено позов про розірвання договору банківського вкладу №002-068 від 21.04.08р., та про стягнення 50000грн. боргу, 230грн.14коп. процентів річних нарахованих за період з 21.10.08р. по 15.12.08р., 750грн. інфляційних нарахувань за листопад 2008р.
Після порушення провадження у справі позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначає про збільшення нарахованих процентів річних на 176грн.71коп. за період з 16.12.08р. по 27.01.09р. та інфляційних нарахувань на 1050грн., обчислених за грудень 2008р. Таким чином, позивач, не змінюючи вимоги про розірвання договору банківського вкладу та стягнення 50000грн. боргу, просить стягнути з відповідача 406грн.85коп. процентів річних та 1800грн. інфляційних нарахувань. За своїм змістом вказана заява є заявою про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, а тому судом приймається вказана заява до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
В письмових поясненнях від 27.01.09р., позивач, обґрунтовуючи підстави розірвання договору банківського вкладу, посилається на приписи ст.651 Цивільного кодексу України щодо розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у зв'язку з істотним порушенням договору другою стороною. Саме відмову банку у достроковому поверненні суми вкладу позивач вважає істотним порушенням договору.
Відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що Постановою Національного Банку України від 11.10.08р. №319 передбачено виконання комерційними банками зобов'язань за всіма типами договорів із залучення коштів лише в разі настання строку завершення зобов'язання, незалежно від категорії контрагентів. Посилаючись на обов'язковість для комерційних банків нормативно-правових актів НБУ, відповідач стверджує, що саме на виконання вказаної постанови позивачу було роз'яснено про неможливість дострокового розірвання договору та повернення грошових коштів. Заперечуючи проти стягнення процентів річних та збитків від інфляції, відповідач зазначає, що в його діях відсутня вина, наявність якої є обов'язковою при стягненні збитків.
Заявлені сторонами клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:
21 квітня 2008р. між сторонами укладено договір банківського вкладу №002-068, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався відкрити позивачу депозитний рахунок, а позивач зобов'язувався протягом 3 банківських днів з моменту відкриття банком такого рахунку внести на рахунок шляхом безготівкового перерахування грошові кошти в початковій мінімальній сумі 50000грн., на умовах визначених договором. Строк залучення депозитного вкладу сторонами встановлений до 25.04.09р. Процента ставка за депозитним вкладом встановлена в розмірі 13% річних.
Відповідно до банківської виписки про рух коштів на рахунку позивача від 22.04.08р., позивач перерахував відповідачу 50000грн. з метою розміщення тимчасово вільних коштів на депозитному рахунку. Факт отримання коштів та зарахування їх на депозитний рахунок підтверджується також випискою з депозитного рахунку, відкритого ЗАТ „Українська екологічна страхова компанія”.
13 жовтня 2008р. позивач направив на адресу відповідача лист №100/08-5, в якому повідомив банк про намір достроково розірвати договір депозиту з 16.10.08р., та просив перерахувати кошти, розміщені на депозитному рахунку.
22 жовтня 2008р. позивач направив відповідачу претензію №002-068/1, в якій вимагав повернення суми вкладу та нарахованих відсотків в строк до 25.10.08р.
Відповідач двічі листами від 22.10.08р. №08/10-39 та від 07.11.08р. №05/28-5486 відмовив позивачеві у поверненні депозитного вкладу, посилаючись на Постанову Національного Банку України від 11.10.08р. №319 „Про додаткові заходи щодо діяльності банків”.
За своєю правовою природою відносини, що виникли між сторонами, є відносинами банківського вкладу, які регулюються §3 глави 71 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановленому договором.
Згідно зі ст.2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” вкладом (депозитом) визначаються кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Отже, аналіз вказаних норм свідчить, що фактично договір банківського вкладу є одностороннім зобов'язанням, за яким з моменту прийняття банком грошової суми вкладу у банка виникає обов'язок повернути суму вкладу та сплатити нараховані відсотки, а вкладник набуває права вимагати виконання зазначених дій.
Пунктом 3.3.3 договору банківського вкладу №002-068 від 21.04.08р. визначено право вкладника (позивача у справі) вимагати від банку дострокового повернення всієї суми або частини депозитного вкладу, а пунктом 3.2.2 цього ж договору встановлено обов'язок банку (відповідача у справі) за письмовою вимогою вкладника впродовж трьох банківських днів з дня надходження вимоги достроково повернути всю суму або частину грошових коштів з депозитного рахунку. Дані умови договору не суперечать приписам ч.2 ст.1060 Цивільного кодексу України. При цьому, як випливає із змісту договору, сторонами не передбачено інших умов повернення, які можуть бути перешкодою для видачі вкладу на першу вимогу вкладника.
За загальними правилами одностороння відмова від договору або зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Визначений в ст.1060 Цивільного кодексу України обов'язок банку повернути депозитний вклад повністю або частково на першу вимогу вкладника є встановленням права вкладника на односторонню відмову від договору або зміну умов договору, що кореспондується з приписами ст.525 Цивільного кодексу України. До того ж, як встановлено судом вище, сторонами в договорі також передбачено право позивача в будь-який час вимагати дострокового повернення всієї суми або частини депозитного вкладу.
Отже, вимагаючи від банку повернути йому суму вкладу в повному обсязі, позивач тим самим скористався наданим йому правом на односторонню відмову від договору, і такі його дії не суперечать ані чинному законодавству, ані умовам договору.
Разом з тим, законодавством, яке регулює правовідносини банківського вкладу, не передбачається підстав для розірвання договору банківського вкладу за вимогою однієї із сторін. Відсутні такі підстави і в договору банківського вкладу від 21.04.08р.
Посилання позивача як на підставу своїх вимог щодо розірвання договору на ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України судом уваги не приймається, виходячи з наступного.
Відповідно до даної норми договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Як встановлено судом вище, договором та законом не встановлені випадки, при настанні яких договір банківського вкладу може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору. Що стосується істотного порушення договору, то, виходячи із змісту ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто, йдеться про таке порушення договору однієї із сторін договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Виходячи із визначення договору банківського вкладу, наведеного у ст.1058 Цивільного кодексу України, договір банківського вкладу укладався між сторонами щодо розміщення позивачем вільних коштів з метою отримання ним від відповідача процентів за користування банком цими коштами, а тому порушення банком зобов'язання по поверненню суми вкладу на першу вимогу вкладника не тягне за собою неможливості досягнення вкладником цілей цього договору. Крім того, заявляючи про істотне порушення банком договору банківського вкладу, позивач не доводить наявність шкоди, яка завдана відповідачем цим порушенням. Посилання позивача на неможливість виконання ним умов договору про співпрацю №141 від 05.12.08р. між Моторним (транспортним) страховим бюро України та страховиком - членом МТСБУ у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за міжнародними договорами страхування (а.с.17) щодо виплати гарантійного внеску до фонду страхових гарантій, судом до уваги не приймається, оскільки як вбачається із змісту цього договору строк виплати позивачем гарантійного внеску сторонами не визначено, а тому є безпідставним твердження позивача щодо можливого отримання ним збитків у вигляді упущеної вигоди через неможливість виплати гарантійного внеску. Крім того, на момент укладення даного договору позивачу було відомо про те, що відповідачем сума вкладу не повернута своєчасно.
За таких обставин, оскільки позивач скористався своїм правом на односторонню відмову від договору, факт істотного порушення відповідачем договору від 21.04.08р. не підтверджується, а тому відсутні підстави для розірвання договору за рішенням суду з підстав істотного порушення однієї із сторін цього договору. Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до п.5.2. договору у разі дострокового повернення вкладнику всієї суми депозитного вкладу (встановлення нульового залишку коштів на депозитному рахунку), цей договір вважається достроково припиненим, тобто зобов'язання за договором припиняються.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підставі умов договору від 21.04.08р. звертався до відповідача з вимогами про дострокове повернення банківського вкладу в сумі 50000грн. Перша вимога була надіслана відповідачу 13.10.08р., та отримана останнім 15.10.08р., що підтверджується інформацією про вручення відправлення кур'єрською поштою.
Відповідно до п.3.2.3. договору банківського вкладу, банк зобов'язувався повернути грошові кошти з депозитного рахунку протягом 3 банківських днів з дня надходження вимоги. Таким чином, відповідач повинен був повернути суму депозитного вкладу у строк до 20 жовтня 2008р. включно.
Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України, ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні бути виконані належним чином відповідно до умов договору.
Враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк не повернув на першу вимогу позивача грошові кошти, які знаходилися на депозитному вкладі, суд приходить до висновку, що відповідачем зобов'язання за договором в частині повернення коштів не виконані.
Посилання відповідача в обгрунтування правомірності своїх дій на Постанову Правління Національного Банку України від 11.10.08р. №319 „Про додаткові заходи щодо діяльності банків” судом до уваги не приймається, оскільки вказана Постанова, зокрема п.2.4., суперечить нормам чинного цивільного законодавства, а тому в силу ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України не може бути застосована судом. До того ж, суд приймає до уваги, що відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” нормативно-правові акти Національного банку України підлягають обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України. Відповідач не надав суду доказів реєстрації вищевказаної постанови Правління НБУ в Міністерстві юстиції України, а тому, враховуючи приписи Указу Президента України від 03.10.92р. №493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”, дана Постанова не набрала чинності, та не могла застосовуватися. Оскільки в порушення імперативної норми Закону України „Про Національний банк України” щодо обов'язковості реєстрації нормативно-правових актів НБУ в Міністерстві юстиції України також не зареєстрована в Міністерстві юстиції України і Постанова Правління НБУ від 04.12.08р. №413 „Про окремі питання діяльності банків”, суд не приймає до уваги посилання відповідача на вказану постанову.
В силу ст.530 Цивільного кодексу України зобов'язання підлягає виконанню у встановлений строк. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач на першу вимогу позивача депозитний вклад не повернув, порушивши тим самим прийняті на себе зобов'язання. На момент прийняття рішення відповідач не надав суду доказів повернення позивачу з депозитного рахунку грошові кошти в сумі 50000грн., а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними, і з відповідача має бути стягнуто 50000грн.
Враховуючи, що відповідач своєчасно не повернув позивачеві грошові кошти, тобто, за думкою позивача, не виконав своєчасно грошове зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача 406грн.85коп. процентів річних та 1800грн. інфляційних збитків.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена у ст.625 Цивільного кодексу України, згідно якої на вимогу кредитора боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити кредиторові суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Відповідно до п.п.1.3.,2.1.,2.2. договору банківського вкладу від 21.04.08р. відповідач зобов'язався щомісяця нараховувати та сплачувати позивачу проценти на депозитний вклад, виходячи із процентної ставки в розмірі 13% річних.
Як вбачається із наданої відповідачем виписки по депозитному рахунку позивача за період з 21.04.08р. по 09.02.09р. позивачу щомісяця нараховувалися та сплачувалися відсотки, що також не заперечується позивачем.
Таким чином, аналіз змісту договору банківського вкладу від 21.04.08р. свідчить, що одним із зобов'язань відповідача є нарахування та сплата вкладнику процентів за депозитним вкладом, яке виконувалося відповідачем належним чином.
Встановлена ст.625 Цивільного кодексу України відповідальність за невиконання грошових зобов'язань має на меті захист інтересів кредитора від знецінення грошових коштів за період прострочення, проте, оскільки матеріалами справи підтверджується факт нарахування відповідачем процентів на суму депозитного вкладу за весь час користування грошовими коштами позивача в розмірі, встановленому договором, в тому числі після отримання вимоги про дострокове повернення суми вкладу, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення інфляційних витрат та процентів річних.
Разом з тим, судом не приймається до уваги заперечення відповідача щодо відсутності його вини у невиконанні зобов'язання по достроковому поверненню суми вкладу, оскільки передбачена ст.625 Цивільного кодексу України відповідальність є правовим наслідком невиконання грошового зобов'язання, яке не пов'язується з наявністю чи відсутністю вини.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
В силу ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись Законом України „Про Національний банк України”, ст.ст.525,526,530,625,651,1058,1060 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.22,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Банк „Демарк”, м.Чернігів, вул..Комсомольска, 28 (ідентифікаційний код 19357516, к/р 32002153701 в Управління НБУ, МФО 353575) на користь Закритого акціонерного товариства „Українська екологічна страхова компанія”, м.Київ, вул..Димитрова, 5Б (ідентифікаційний код 30729278, п/р 26508000325001 в ВАТ „Агропромбанк”, МФО 322302) 50000грн. боргу, 500грн. держмита та 113грн.01коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Суддя Т.Г.Оленич
Повне рішення підписано 11 лютого 2009р.
Суддя Т.Г.Оленич