61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
06 квітня 2009 р.Справа № 22-а-898/09
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Мінаєвої О.М. , Водолажської Н.С.
при секретарі судового засідання - Житєньовій Н. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Полтавської області від 29 липня 2008 року по справі № 3/66-08
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Карлівський машинобудівний завод»
до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення Карлівської міжрайонної ДПІ від 20.12.2007 року №004595170/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 199, 93 грн.
Позивач, відкрите акціонерне товариство «Карлівський машинобудівний завод», звернувся до суду з адміністративним позовом, після уточнення позовних вимог просив визнати недійсним податкове - повідомлення-рішення Карлівської МДПІ від 20.12.2007 р. №0045951701/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1199, 93 грн.
Постановою господарського суду Полтавської області від 29 липня 2008 року по справі № 3/66-08 (з урахуванням ухвали від 21.08.2008 року), позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Карлівської МДПІ від 20.12.2007р. №0045951701/0 в частині застосування до відкритого акціонерного товариства „Карлівський машинобудівний завод" м. Карлівка, код ЄДРПОУ 14311169 штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1199, 93 грн.
Відповідач, Карлівська міжрайонна державна податкова інспекція, не погодився з вказаною постановою, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду мотивує тим, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»даний закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Відповідно до пункту 17.1 статті 17 цього Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Таким чином, штрафна санкція, яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, застосовується виключно у порядку, передбаченому зазначеним Законом. Строки давності та їх застосування встановлено ст. 15 Закону, відповідно до якої податковий орган має право самостійно визначити суму зобов'язань платника податків у випадках, встановлених Законом. Таким чином, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, не поширюються на випадки застосування штрафних санкцій за порушення платниками податків правил оподаткування у порядку, визначеному Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
Позивач проти апеляційної скарги заперечує, вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а скаргу -без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що працівниками Карлівської МДПІ була проведена виїзна планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства відкритим акціонерним товариством „Карлівський машинобудівний за період з 01.07.2005 р. по 30.06.2007р. За результатами перевірки було складено акт перевірки №82/23-14311169 від 7 грудня 2007 року. При перевірці було встановлено порушення позивачем п 3.4 ст. 3, пп. 4.2.15 ст. 4, пп. 9.10.3 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб», а саме несвоєчасне повернення невикористаних коштів, виданих для вирішення господарських питань та на відрядження; списання з підзвітних осіб коштів без підтверджуючих платіжних документів. Як вбачається з акту перевірки, відповідач дійшов висновку, що сума невикористаних коштів, не повернена працівниками протягом звітного місяця, на який припадає граничний термін повернення, включається до складу загального місячного оподаткованого доходу згідно з пп. 4.2.15 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб". Об'єкт оподаткування визначається із застосуванням «натурального»коефіцієнта за п. 3.4 ст. 3 Закону, та на нього нараховується штрафна санкція відповідно до пп. 9.10.3 ст. 9 Закону.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.12.2007р. №0045951701/0, що є предметом спору, за яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в вигляді основного платежу в сумі 612, 53 грн. та нарахована штрафна (фінансова санкція) в загальній сумі 1754, 56 грн., з яких 15% штраф - 529, 50 грн. за пп. 9 п. 9.10 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" та 1225, 06 грн. - штрафна санкція за пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Позивач просив визнати недійсним податкове - повідомлення-рішення Карлівської МДПІ від 20.12.2007 р. №0045951701/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1199, 93 грн., посилаючись на ст. 250 Господарського Кодексу України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до ст.250 Господарського кодексу України, за якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом. Згідно вимог ст. 239 ГК України до адміністративно-господарських санкцій, які можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання з боку органів державної влади в межах їх повноважень, відносяться і стягнення зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань - платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого - нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Враховуючи наведене, а також з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 29.07.2008р., суд першої інстанції дійшов висновку щодо завищення відповідачем розміру застосованих до ВАТ «Карлівський машинобудівний завод»санкцій за оспорюваним податковим - повідомлення-рішенням на 1199, 06 грн. та необхідність задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог, але вважає, що судом помилково застосовані норми матеріального права на підставі наступного.
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб", встановлює, що до складу місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством терміни. Оподаткування суми надміру витрачених коштів передбачено п. 9.10 ст. 9 Закону. Якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку (до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку), то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів (пп. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону).
Відповідно до пп. 17.1.9. п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.
Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що платниками податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" є резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи. Таким чином, оскільки позивач в даному випадку не є платником податку з доходів фізичних осіб, а є податковим агентом, то положення пп. 17.1.9. п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не можуть бути застосовані, та відповідно нарахування штрафу в розмірі 1225, 06 грн. є неправомірним.
Крім того, податковим органом помилково визначено видачу готівки під звіт такою грошовою виплатою, якій повинно передувати нарахування податку, збору (обов'язкового платежу) та його сплата. Колегія суддів не погоджується також з посиланням суду першої інстанції на пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань - платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до якого у разі коли норма закону чи іншого - нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків, оскільки вказана норма застосовується податковим органом, а не судом, а також в даному випадку не має місце неоднозначне трактування, а має місце неправильне застосування чинного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи встановлено порушення позивачем вимог «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою правління національного банку України N 637 від 15.12.2004 року.
Також, не підлягає застосуванню ст. 250 ГК України, оскільки відповідно п. 1.2 ст. 1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань - платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами. Таким чином, порядок та строки сплати податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосованої штрафної санкції регулюється спеціальним законом -Законом України „Про порядок погашення зобов'язань - платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що виключає застосування ст. 250 ГК України.
Щодо нарахування позивачу штрафної санкції відповідно до пп. 9.10.3 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" колегія суддів зазначає, що вказаною нормою передбачено застосування штрафу до платника податків, яким є фізична особа, та утримання її з платника податків податковим агентом. Жодною нормою вказаного Закону не передбачена можливість застосування штрафної санкції податковому агенту платника податків, таким чином застосування відповідачем штрафу відповідно до пп. 9.10.3 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" не ґрунтується на законі.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно якої у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення було прийнято не у відповідності до чинного законодавства та не обґрунтовано.
Відповідно до ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що постанова господарського суду Полтавської області від 29 липня 2008 року по справі № 3/66-08 підлягає зміні в частині підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційні скаргу Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Полтавської області від 29 липня 2008 року по справі № 3/66-08 змінити в частині підстав для задоволення позову.
В іншій частині постанову господарського суду Полтавської області від 29 липня 2008 року по справі № 3/66-08 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у місячний строк з моменту виготовлення її повного тексту.
Головуючий суддяФілатов Ю.М.
Судді Мінаєва О.М. Водолажська Н.С.
Повний текст ухвали виготовлений 13.04.2009 р.