61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
12 лютого 2009 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Шевцової Н.В. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 27.08.2008р. по справі № 2-а-658/08
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України ,
Міністерства фінансів України. ,
Державного казначейства України
третя особа - Апеляційний суд Сумської області
про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, в якому просив стягнути з Державної судової адміністрації України втрату частини заробітної плати у 2004 році, пов'язану з утриманням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 1668,67грн.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 27.08.2008 року у справі № 2-а-658/08 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритий у Державному казначействі України, МФО 820172, на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік в розмірі 1668,67грн.
Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України, не погодившись з постановою суду першої інстанції подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Міністерство фінансів України посилаються на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.2 ст. 95 Конституції України , п.2 ст.4, 47, 48 Бюджетного кодексу України, п.9 ч.1 ст. 126 Закону України «Про судоустрій України» , ч.3 ст.11 Закону України «Про статус суддів» та норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна судова адміністрація України посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, а саме: ст.ст. 67, 68 Конституції України , п.1.2. ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» , ст.11 Закону України «Про статус суддів», Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 року №22-р «Про деякі питання оплати праці суддів», рішення Конституційного суду України від 24.06.1999 року №6-рп/99 (справа про фінансування суддів), ст. 42 Закону України «Про Державний бюджет України», п.2 ст. 120 Закону України «Про судоустрій України», п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді апеляційного суду Сумської області.
У зв'язку з набранням чинності з 01.01.2004 року Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", який передбачає лише соціальні пільги по сплаті зазначеного податку, протягом 2004 року з нарахованої позивачу заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб.
Також судом першої інстанції встановлено, що із заробітної плати позивача утримано прибутковий податок за період з січня 2004 року по грудень 2007 рік на загальну суму 2113,50грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що у такий спосіб відповідачі, в порушення ч.3 ст.11 Закону України «Про статус суддів» та ч.3 ст.22 Конституції України звузили гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Проблемою даного спору є правомірність утримання та сплати позивачами податку з доходів з фізичних осіб, можливість вважати зазначену сплату втратою частини заробітку, право на компенсацію зазначеної втрати за рахунок сплаченого податку, а також обов'язки відповідачів, виходячи з їх владних управлінських функцій відшкодувати зазначену компенсацію.
Таким чином, наявність спору, пов'язаного з проходженням публічної служби суб'єктів владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, обумовлюють розгляд даної справи в межах адміністративного судочинства і визначають три різновиди (напрями) дослідження спірних правовідносин, а саме податкових; правовідносин, пов'язаних з публічною службою та пов'язаних зі здійсненням суб'єктами владних повноважень владних управлінських функцій.
Щодо податкових відносин.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року, яким запроваджений податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12 належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових) платежів.
Зазначений Закон, серед іншого, визначає: платників податку (стаття 2), об'єкт оподаткування (стаття 3), загальний оподатковуваний дохід, у тому числі місячний (пункт 4.2 статті 4,), доходи, які не включаються до складу загального оподатковуваного доходу (пункт 4.3 статті 4), податкові соціальні пільги (стаття 6), ставки податку (стаття 7), порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету (стаття 8), прикінцеві положення (стаття 22).
Відповідно до вимог зазначеного Закону ТУ ДСА в Сумській області утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачем як платником податку сплачений податок з доходів фізичних осіб.
Пунктом 22.2 статті 22 зазначеного Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Пунктом 22.7 статті 22 вищенаведеного Закону передбачено, що суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз норм наведеного підпункту посвідчує помилковість їх застосування до спірних відносин, оскільки вони жодним чином не торкаються оподаткування доходів суддів. Інших норм, які б звільняли суддів від сплати податку з доходів фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат доходів від сплати прибуткового податку нормами наведеного Закону, нормами інших законів з питань оподаткування не передбачено.
Пунктом 22.12.1 пункту 22.12 статті 22 зазначеного Закону, у зв'язку з набранням чинності цим Законом, рекомендовано Президенту України скасувати укази Президента України, які стосуються оподаткування доходів фізичних осіб (прибуткового податку з доходів громадян).
Указом Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 визнані такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року, у тому числі абзац четвертий статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідачем обґрунтовано утримано, а позивачем правомірно сплачений податок з доходів фізичних осіб у відповідному звітному періоді, як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом (абзац 1.13 статті 1).
Зазначений податок сплачений в межах податкових відносин, на користь Державного бюджету України, і може бути повернутий (стягнений) з Державного бюджету у разі помилкової та/або надмірної сплати, за правилами бюджетного та податкового законодавства, відповідно стаття 50 Бюджетного кодексу України та стаття 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Зазначені доводи скаржника як одного з відповідачів безпідставно відхилені судом першої інстанції.
Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає перерахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, частина четверта статті 50 якого передбачає зарахування податків безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України. Зазначений рахунок є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за № 594/6882).
Наведені норми спростовують висновок суду першої інстанції стосовно того, що утриманий з заробітної плати податок повинен бути компенсовано позивачам.
Щодо публічної служби.
В розумінні пункту 15 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України професійна діяльність суддів є публічною службою.
Відповідно до частини першої статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Конституційні засади правосуддя закріплені розділом 8 Конституції України. Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності судів та регулювання інших питань судоустрою визначається Законом України «Про судоустрій України».
Закон України «Про статус суддів» визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Стаття 11 Закону України «Про статус суддів» передбачає забезпечення незалежності суддів, яка, серед іншого, забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає склад заробітної плати.
Жодна з наведених норм не визначає компенсацію від втрати заробітної плати, пов'язаної із справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Частина 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Частина 3 статті 11 Закону України «Про статус суддів» передбачає, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Оскільки нормами зазначених законів як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми відсутні.
Стаття 48 наведеного Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-4 «Про Державний бюджет України на 2004 рік» передбачає в 2004 році повну компенсацію витрат, пов'язаних із справлянням податку з доходів фізичних осіб відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) органів внутрішніх справ, органів та установ виконання покарань, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, здійснюється за рахунок бюджетних призначень на оплату праці загального та спеціального фондів державного бюджету на утримання Міністерства оборони України, інших військових формувань та правоохоронних органів, створених відповідно до законів України, а також органів виконавчої влади та цивільних установ, до яких відряджені в установленому порядку військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
З метою покриття ризиків бюджету, пов'язаних з проведенням податкової реформи, та досягнення реальності і збалансованості державного та місцевого бюджету пунктом 44 статті 80 Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік» зупинені на 2004 рік статті 64 і 65 Бюджетного кодексу України, статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині закріплення та застосування нормативів відрахувань податку з доходів фізичних осіб за бюджетами місцевого самоврядування, який справляється з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) процесуальних норм. Міністерство фінансів України відповідно до статті 35 Бюджетного кодексу України при отриманні від головних розпорядників бюджетних коштів бюджетних запитів проводить аналіз бюджетного запиту з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів (стаття 36 Бюджетного кодексу України). На підставі аналізу бюджетних запитів Міністерство готує проект закону про Державний бюджет України.
З письмових заперечень Міністерства фінансів України вбачається, що у 2004-2006 роках взагалі не передбачались суми на виплату компенсації.
Положення про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232. Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується. Зазначеним положенням встановлені основні завдання, функції як засіб здійснення повноважень до покладених на нього завдань, та права. У межах спірних відносин відсутні будь-які неправомірні дії з боку Державного казначейства України щодо позивачів. Оскільки підстави для стягнення заявлених сум з Державного бюджету України відсутні, стосовно зазначеного відповідача слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 року №182/2003. Державна, судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших завдань, покладених на Державну судову адміністрацію України, підпунктом 13 пункту 4 передбачене виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України, а підпункт 14 даного пункту передбачає здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставні, а також працівників апаратів судів.
Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України „Про статус суддів" та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів здійснює самостійно.
Зазначений Закон та інші нормативно-правові акти не передбачають право суддів на заявлену компенсацію, що обумовлює неможливість включення її сум до бюджетного залиту.
Таким чином, жодний із відповідачів при здійсненні своїх владних управлінських функцій не порушив права позивача.
Колегія суддів вважає, що надання судді за рахунок Держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу є гарантією забезпечення незалежності. В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94) 12 (994 323) зазначається, «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе». Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Однак вирішувати зазначене питання з порушенням норм чинного законодавство є неприпустимим.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до ч.ч.1 та 4 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Враховуючи зазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України та встановлені колегією суддів, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.
Приймаючи до уваги, що законодавством України не передбачено право позивача на отримання компенсації за сплату податку з доходів з фізичних осіб, оскільки виплату такої компенсації не передбачено, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України задовольнити.
Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 27.08.2008р. по справі № 2-а-658/08 скасувати.
Прийняти нову постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа -апеляційний суд Сумської області про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис)
(підпис)Шевцова Н.В. Макаренко Я.М.
Повний текст постанови виготовлений 16.02.2009 р.
Суддя Харківського апеляційного адміністративного суду Дюкарєва С.В.