61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
23 лютого 2009 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Мінаєвої О.М. , Водолажської Н.С.
при секретарі судового засідання - Житєньовій Н. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 04 вересня 2008 року по справі № 2-а-79/08
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України м. Лебедин
про зобов'язання нарахування недоплаченої суми щомісячної державної грошової допомоги учаснику війни з 1 січня 2001 р. по травень 2008 р. і виплату 17450 грн.
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив поновити пропущений строк для звернення до суду за період з 31.31.2001 року до червня 2008 року, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України м. Лебедин Сумської області нарахувати недоплачену щомісячну державну грошову допомогу учаснику війни з 2001 року по 2008 рік в сумі 17450 грн., разову грошову допомогу як чоловіку померлої дружини - учасника війни, визнаної за життя інвалідом ІІ групи.
Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 04 вересня 2008 року по справі № 2-а-79/08 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України м. Лебедин про зобов'язання нарахування недоплаченої суми щомісячної державної грошової допомоги учаснику війни з 1 січня 2001 року по травень 2008 року і виплату 17450 грн., відмовити.
ОСОБА_1 не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі збільшив позовні вимоги, просить скасувати постанову Лебединського районного суду Сумської області від 04 вересня 2008 року по справі № 2-а-79/08, прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити з урахуванням збільшення. Просить розглядати скаргу за його відсутністю.
Управління Пенсійного фонду України м. Лебедин проти апеляційної скарги заперечує, вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, просить залишити її без змін, а скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач з 2001 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з урахуванням надбавки як інваліду війни II групи.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до частини 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»інвалідам війни пенсії або довічне утримання, що виплачується заміст пенсії підвищується, зокрема інвалідам II групи - 350% мінімальної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється Постановами Кабінету Міністрів України. Позивачеві виплачувалась надбавка, що оспорюється, з 1 грудня 2000 року, виходячи з встановленої Постановою Кабінету Міністрів України №1686 від 10 листопада 2000 року, якою встановлено розмір мінімальної за віком пенсії починаючи з 1 грудня 2000 року 18,10 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 розмір мінімальної пенсії за віком починаючи з 1 листопада 2003 року склав 19,91 грн. Після прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року вищезазначена Постанова Кабінету Міністрів не змінювалась та підлягає застосуванню при визначенні розміру мінімальної пенсії за віком.
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підвищення мінімальної пенсії за віком як інваліду Великої Вітчизняної війни II групи в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком має встановлюватись на рівні прожиткового мінімуму, суперечить пенсійному законодавству, а тому відмовив в задоволені позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволені позовних вимог та вважає за необхідне відмітити наступне. З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 15.11.1995 р. Суд першої інстанції помилково зазначив, що позивач є інвалідом війни ІІ групи, оскільки позивач є учасником війни та інвалідом ІІІ групи за загальним захворюваннм.
Відповідно до ч.4 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказана норма в такій редакції діє з 01.01.2007 року. З 07.12.2000 року до 04.07.2002 року ця норма діла в такій редакції «щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком». З 04.07.2002 року по 01.01.2007 року ч.4 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачала, що учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 75 процентів мінімальної пенсії за віком, іншим учасникам війни - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Щодо позовних вимог за 2001 -2006 роки колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Про те, що позивачу, на його думку, виплачують менші розміри, ніж передбачено, йому було відомо з 2001 року, оскільки він отримує пенсію щомісячно, але він не звертався за захистом своїх прав. Колегія суддів не приймає посилання позивача про те, що він дізнався про порушення своїх прав з рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 р. по справі «Про соціальні гарантії громадян». Цим рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 29, пункту 13 статті 71, пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», оскільки вказане рішення не стосується вимог за 2001-2006 роки та не стосується ч.4 ст. 14 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до вимог ст. 99 ч.2 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав встановлюється річний строк з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Позивачем не надано суду доказів поважності причин пропуску строку, та на пропущенні позивачем строку звернення до суду наполягає Управління Пенсійного фонду України м. Лебедин. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав за 2001 -2006 роки.
Щодо позовних вимог про стягнення недоплаченої суми допомоги за 2007 по травень 2008 року колегія суддів вважає за необхідне відмітити наступне. Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.4 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, оскільки з 01.01.2007 року вказана норма діяла у такій редакції, неконституційною визнана не була, відповідач у 2007 -2008 роках повинен був діяти у відповідності до ч. 4 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Отже, посилання позивача на те, що доплата до пенсії повинна розраховуватися з мінімальної пенсії за віком є безпідставними.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем виплачувалося позивачу підвищення згідно вимог ч.4 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також ч. 4 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як чоловіку померлої дружини -учасника війни, інваліда ІІ групи.
Щодо вимоги позивача задовольнити позов з урахуванням збільшення позовних вимог, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, вказане збільшення не приймається колегією суддів.
Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). При розгляді справи встановлено, що Управління Пенсійного фонду України м. Лебедин у 2007 -2008 році діяло відповідно до норм законодавства та в межах повноважень, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду, викладені в постанові Лебединського районного суду Сумської області від 04 вересня 2008 року по справі № 2-а-79/08, не відповідають фактичним обставинам справи, тому постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 160, 195, п.3 ч.1 ст.202, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 04 вересня 2008 року по справі № 2-а-79/08 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяФілатов Ю.М.
Судді Мінаєва О.М. Водолажська Н.С.
Повний текст постанови виготовлений 02.03.2009 р.