Іменем України
10.04.08 Справа №8/50д/08
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кагітіна Л.П. судді Кагітіна Л.П. , Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В.
при секретарі: Акімовій Т.М.
за участю представників:
позивача: Никоненко О.О., довіреність № 08/01 від 22.01.2008р.;
відповідача: Стригунові О.І., довіреність б/н від 08.04.2008р.;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Науково - методичного центру професійно - технічної освіти у Запорізькій області, м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2008р. у справі № 8/50д/08
за позовом: Науково - методичного центру професійно - технічної освіти у Запорізькій області, м.Запоріжжя
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркадія Л», м. Запоріжжя
про визнання недійсним інвестиційного договору.
Науково - методичний центр професійно - технічної освіти у Запорізькій області, м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним інвестиційного договору від 14.12.2005р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.02.2008р. у справі № 8/50д/08 (суддя Попова І.А.) в позові відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для визнання інвестиційного договору від 14.12.2005р. недійсним, оскільки зазначений договір містить всі істотні умови, необхідні для даного виду договору.
Науково - методичний центр професійно - технічної освіти у Запорізькій області, м. Запоріжжя не погодився з рішенням суду та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2008 р. у справі № 8/50д/08 та прийняте нове рішення, яким визнати недійсним інвестиційний договір. При цьому вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права. Вказує, що договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки він не містить такої істотної умови, як ціна договору. Разом з цим, апелянт зазначає, що укладання додаткової угоди до спірного договору було здійснено без додержання нотаріальної форми, що не тягне за собою виникнення правових наслідків для сторін, а тому правових підстав у суду першої інстанції посилатися на те, що предмет інвестиційного договору був змінений додатковою угодою не було. Також, заявник апеляційної скарги стверджує, що спірний договір був укладений всупереч вимогам Закону України «Про приватизацію державного майна», що є також підставою у розумінні статті 215 ЦК України для визнання його недійсним.
Відповідач по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркадія Л», м. Запоріжжя у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що рішення господарського суду першої інстанції є законним та вважає, що додаткова угода від 23.08.2007р. у розумінні статті 654 ЦК України є дійсною, крім того, п.7.2 спірного договору передбачено, що будь-які зміни і доповнення до даного договору вважаються дійсними, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані сторонами. Вказує на те, що сторонами за оспорюваним договором узгоджено істотну умову договору, а саме його ціну. Також, відповідач зазначає, що посилання заявника апеляційної скарги на те, що спірний договір є договором міни, а не інвестиційним є безпідставним, так як предмет інвестиційного договору не входить до переліку заборонених об'єктів, які визначені ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Твердження позивача проте, що спірний договір був укладений всупереч вимогам Закону України «Про приватизацію державного майна» є необґрунтованим, оскільки статутом позивача передбачено право розпорядження майном за згодою з Міністерством освіти і науки України, в свою чергу, вказаний договір було погоджено з названим Міністерством та Управлінням освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, що підтверджується підписами на спірному договорі та листом вказаного Міністерства № 1/11-7100 від 05.12.2005р. Просить суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення господарського суду без змін.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.03.2008 року у справі № 8/50д/08 апеляційний розгляд справи призначено на 10.04.2008 року.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 703 від 09.04.2008 року справу № 8/50д/08 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Кагітіна Л.П. (доповідач), судді: Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.
За заявою представників сторін, апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.
По закінченню судового засідання, за згодою присутніх представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, Запорізький апеляційний господарський суд
Науково - методичний центр професійно - технічної освіти у Запорізькій області, м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним інвестиційного договору від 14.12.2005р. на підставі ст.ст.203,215 ЦК України.
Рішенням господарського суду Запорізької області в задоволенні позовних вимог відмовлено, з чим не погодився позивач по справі та звернувся з апеляційною скаргою про його скасування.
Колегія суддів, заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню в силу наступного:
Як свідчать матеріали справи, між Науково - методичним центром професійно - технічної освіти у Запорізькій області, м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аркадія Л”, м. Запоріжжя 14.12.2005р. було укладено договір інвестиційний договір, який 07.02.2006р. був нотаріально посвідчений та зареєстрований у державному реєстрі правочинів.
Відповідно до умов договору ТОВ «Аркадія Л» (відповідач у справі) зобов'язалося за свій рахунок збудувати антресольний поверх будівлі по вул..Свердлова, 28 (літ А-2), що знаходиться на балансі позивача. За виконання даної споруди позивач зобов'язався передати інвесторові у власність будівлю по вул.Свердлова, 23а (літ. А) в рахунок виконаних робіт. ТОВ «Аркадія Л» гарантувало виконання будівельних робіт кошторисною вартістю більшою, ніж незалежна експертна оцінка будівлі по вул.Свердлова, 23-а.
Визнання недійсним вказаного договору поставки, на підставі ст.203, 215 Цивільного кодексу України, а також у зв'язку з відсутністю дозволів визначених ст..8 Закону України «Про інвестиційну діяльність» та через відсутність у договорі істотної умови - ціни, передбачених законодавством для договорів даного виду, було предметом судового позову у цій справі.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи нижчевикладене:
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Зазначені пункти статті 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угод недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом наслідків.
Проаналізувавши зміст правовідносин, які виникли між сторонами за спірним договором , колегія суддів, вважає, що до них слід застосовувати положення закону України «Про інвестиційну діяльність».
Преамбулою зазначеного Закону визначено, що він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України.
Стаття 1 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» визначає, що інвестиційними є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюються прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Статтею 4 Закону визначені об'єкти інвестиційної діяльності, якими може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства та майнові права, а також визначено об'єкти, які не можуть бути об'єктами інвестиційної діяльності.
Дослідивши предмет оскаржуваного договору, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що він не входить до переліку об'єктів, заборонених до інвестиційних вкладень, який визначений приписами наведеного Закону.
Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є договір. Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключно компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності понад своєї компетенції не допускається. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом (ст. 9 Закону).
Вимагаючи визнати недійсним інвестиційний договір від 14.12.2005р., позивач вказує на те, що при укладенні додаткової угоди до спірного договору сторонами не було додержано вимоги ст. 220 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору, у зв'язку з чим, такий договір є нікчемним. Також, позивач посилається на те, що спірний договір не містить істотної умови, передбачених чинним законодавством, а саме ціну договору.
Так, позивач вважає, що спірний договір було укладено сторонами в порушення вимог ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність», оскільки жодний дозвіл, який обумовлений названою нормою закону відповідачем не отримувався.
Одночасно позивач стверджує, що передача у власність інвестору нерухомого майна, що є в загальнодержавній власності в рахунок погашення заборгованості по інвестиціях є порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», так як названим Законом такий порядок отримання у власність державного майна не передбачений.
Посилання заявника апеляційної скарги на те що, при укладенні додаткової угоди до спірного договору сторонами не було додержано форми нотаріального посвідчення договору, у зв'язку з чим, такий договір є нікчемним є безпідставними та спростовуються наступним.
Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Сторони за спірною угодою у п.7.3 встановили, що будь-які зміни і доповнення до даного договору вважаються дійсними, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані сторонами.
З наведеного пункту договору не вбачається такого обов'язку сторін, як нотаріальне посвідчення будь-яких змін до нього, а тому твердження заявника апеляційної скарги про те, що додаткова угода є нікчемною внаслідок того, що вона нотаріальна не посвідчена є безпідставним і не приймається колегією суддів до уваги.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що у спірному договорі відсутня така істотна умова, як ціна спростовується тим, що згідно ст.180 Господарського кодексу України:
1.зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства;
2. господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода;
3.при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору;
4. умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг;
5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Так, розділом 3 договору визначено, що загальна сума інвестицій у ремонті об'єкта визначається проектно - кошторисною документацією і може здійснюватися відповідно до зміни цін на будівельні роботи і матеріали, та не може бути нижчою за суму, визначену експертною оцінкою будівлі за адресою: м.Запоріжжя вул. Свердлова, 23-а (літ. А-2), яка передається інвесторові, як погашення вкладених інвестицій у ремонт.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за умовами спірного договору, сторони узгодили таку суттєву умову договору, як ціна.
Стосовно твердження апелянта про те, що договір суперечить ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність», колегія суддів зазначає, що вказаною нормою закону не передбачено такого обов'язку для інвестора, як одержання дозволу або узгодження на укладення інвестиційного договору.
Також є безпідставними твердження заявника апеляційної скарги проте, що при укладенні договору сторонами порушено вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», в силу того, що 23.08.2007р. до договору про інвестиційну діяльність сторонами було внесено зміни, згідно яких договір приведено у відповідність до приписів названого Закону та виключено з нього умову про зміну об'єкта інвестування, що є пам'яткою архітектури.
Не приймаються до уваги, колегією суддів, посилання заявника апеляційної скарги на те, що передача у власність інвестору нерухомого майна, що є в загальнодержавній власності в рахунок погашення заборгованості по інвестиціях є порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» з огляду на таке.
Як вище зазначалося предметом спірного договору є вкладення інвестицій в об'єкт соціального призначення.
Статтею 1 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
Об'єкти інвестиційної діяльності, якими може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства та майнові права, а також визначено об'єкти, які не можуть бути об'єктами інвестиційної діяльності. (ст.4 Закону).
Аналізуючи зміст спірного договору, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду проте, що його предмет не входить до переліку заборонених об'єктів, які визначені ст.4 названого Закону, а тому твердження апелянта з урахуванням викладеного не находить свого підтвердження.
Варто зазначити, що рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.09.2000р. позивачу було надано право на оперативне управління будівлями № 23 - а (літ. А-2) по вул.Свердлова та № 8/28 (літ. А-2) по вул. Дзержинського/Свердлова.
Стаття 137 ГК України передбачає, що право оперативного управління це речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна.
Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992р. № 8/98, який діяв на момент укладення спірної угоди передбачає, що управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.
П.5 наведеного Декрету заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майном іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.
Зокрема, розпорядження майном позивача передбачено Статутом та за згодою з Міністерством освіти і науки України.
Інвестиційний договір було погоджено з Міністерством освіти і науки України із Управлінням освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, про що свідчать підписи на договорі та лист названого міністерства № 1/11-7100 від 05.12.2005р.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно абзацу 2 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” N 02-5/111 від 12.03.99 р. (із змінами) вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За таких підстав позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог про визнання недійсним інвестиційного договору від 14.12.2005 р. за заявлених у позові підстав, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновок господарського суду Запорізької області щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог законним та обґрунтованим.
Інші доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищезазначеними обставинами і не доведені позивачем. Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні. Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Науково - методичного центру професійно - технічної освіти у Запорізькій області, м.Запоріжжя залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2008р. у справі № 8/50д/08 - без змін.
Головуючий суддя Кагітіна Л.П.
судді Кагітіна Л.П.
Кричмаржевський В.А. Мірошниченко М.В.