апеляційний суд
Справа №22-831 а/06 Головуючий в першій інстанції - Марчук О.П.
Суддя-доповідач - Кожух О.А.
12 грудня 2006 року . м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючої - судді Кожух О. А.
суддів - Власова C.O., Куцин М.М.
при секретарі - Гусар Н.В.
за участю: апелянтів - позивача ОСОБА_1. та його представника ОСОБА_2,
представників відповідача - ОСОБА_3., ОСОБА_4., представника УМВС - Щадей С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1. та його представника ОСОБА_2 на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 12.10.2006 по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління ДАІ УМВС України в Закарпатській області про визнання не чинними та скасування наказів, поновлення на службі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
встановила:
У червні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом, та, змінюючи позовні вимоги, остаточно просив суд визнати незаконними, не чинними та скасувати накази УДАІ УМВС України в Закарпатській області № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, які стосуються його звільнення з посади, а також просив суд поновити його на службі в органах внутрішніх справ, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та 2 000000 (два мільйони) гривень у відшкодування моральної шкоди. Вимоги мотивував тим, що його було незаконно звільнено через скорочення штатів, зокрема, його не повідомляли про скорочення штату та можливе звільнення, оскільки позивач перебував на лікарняному; йому ніхто не пропонував іншої посади та не повідомляв про неможливість його подальшого використання по службі через відсутність вакансій; а саме звільнення було проведено в період його тимчасової непрацездатності, і, крім того, він, як інвалід, підлягає звільненню через хворобу,
Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2006 року у позові відмовлено.
Позивачем та його представником на вказану постанову подано апеляційну скаргу, в якій ставиться вимога скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши пояснення позивача та його представника, які-підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, представників відповідача та представника УМВС України в Закарпатській області, які просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст.ст. 11,70, 71,72 КАС України, доказуванню підлягають факти і обставини, що становлять основу вимог і заперечень сторін; суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, та зобов'язаний доказати правомірність свого рішення; суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог на підставі наявних належних і допустимих доказів; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору, а визнані сторонами обставини можуть не доказуватись перед судом.
Судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1. проходив службу в органах внутрішніх справ і наказом № НОМЕР_2, з наступними змінами, ОСОБА_1. звільнено з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 із 19 червня 2006 року через скорочення штатів за п. 63 «з" «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР» у запас Збройних сил. Як підстава вказано наказ УМВС України в Закарпатській області № НОМЕР_6, згідно якого Ужгородський взвод дорожньо-патрульної служби «Кобра" реорганізовано в Ужгородський взвод ДПС в складі відділу ДАІ для обслуговування доріг державного значення УДАІ УМВС. Станом на 06.06.2006 відповідних вакантних посад у цьому відділі не було (а.с.76). Відповідне повідомлення про скорочення посади позивача йому було направлене і ним отримане (а.с.74, 75), що позивачем спростоване не було, і позивача було попереджено, що у разі відмови від запропонованих посад його буде звільнено з ОВС через скорочення штатів. Можливість звільнення з роботи за скороченням штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі передбачена пунктом п. 63 "з" «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991. Не було спростоване позивачем твердження відповідача про те, що позивач не з'являвся для вирішення питання щодо можливості його подальшого використання по службі. Крім того, як ствердили сторони в судовому засіданні, позивач протягом останніх кількох років постійно перебував на лікуванні. Дата звільнення позивача була змінена з врахуванням його перебування на лікуванні (згідно листа звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність № НОМЕР_7, а.с.30), а судом першої інстанції правомірно не було взято до уваги як доказ тимчасової непрацездатності довідку від 19.06.2006 (а.с. 97), що не була оформлена відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 13.01.2001 № 455, оскільки, як ствердив в судовому засіданні апеляційної інстанції позивач, кругла печатка лікарської установи на цій довідці була проставлена після засідання суду першої інстанції, а відповідно до довідки головного лікаря Ужгородської ЦМКЛ від 17.07.2006, ОСОБА_1. за період з 01.06.2006 по 17.07.2006 за медичною допомогою не звертався, на стаціонарному лікуванні не знаходився (а.с.100). Поважних причин неподання до суду першої інстанції процедурної карточки (а.с.148) позивачем наведено не було. Таким чином, звільнення позивача за скороченням штатів було проведено з дотриманням законодавства щодо звільнення з органів внутрішніх справ, судом першої інстанції було правильно визначено характер спірних правовідносин та нормативну базу, що їх регулює.
Судова колегія не бере до уваги твердження позивача щодо порушення його права на звільнення через хворобу, оскільки таке може бути проведено лише у разі визнання особи непридатною до військової служби за рішенням військово-лікарської комісії. Згідно інформації начальника СОЗ УМВС України в Закарпатській області, ОСОБА_1. за. період з 21.07.2000 по 24.11.2006 військово - лікарською комісією УМВС України в Закарпатській області не освідчувався (а.с. 159), хоча на таку направлявся (а.с.14,15). Відповідно до п. 1.125 "Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МНС України", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ № 85 від 06.02.2001, постанови про придатність осіб рядового й начальницького складу до служби в органах внутрішніх справ можуть бути реалізовані підрозділом по роботі з особовим складом у строк, що не перевищує один рік від дня медичного огляду. Посилання представника позивача як на причину не-проходження позивачем медичного огляду, зокрема, у 2006 році, на невідповідність направлення на медичний огляд вимогам п. 1.4 вказаного «Положення", судовою колегією до уваги не береться, оскільки із цими направленнями до ВЛК позивач не з'являвся і у проведенні медичного огляду через неналежне оформлення направлення йому не було відмовлено. Позивачем вимога щодо зміни підстави звільнення не ставилась, в той же час відповідач не заперечує можливість зміни підстави звільнення позивача у тому разі, якщо він пройде військово-лікарську комісію.
На думку колегії, є взаємовиключними вимога позивача про його поновлення на роботі в ОВС та його одночасне твердження про неможливість працювати в органах внутрішніх справ за станом здоров'я.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами докази, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, тому, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 198,200,205,207 КАС України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 -залишити без задоволення.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 12 жовтня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.