Справа № 219/2796/2014-ц
2/219/1784/2014
Артемівський міськрайонний суд Донецької області
25 листопада 2014р. Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Воробйової І.В.
при секретарі Бібік Н.М.
за участю представників позивача - ОСОБА_1 і ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, які було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та стягнення компенсації вартості автомобіля, -
Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів, які було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та стягнення компенсації вартості автомобіля. В подальшому уточнила свої позовні вимоги і просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 на її користь 47298 грн. 70 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та компенсацію вартості проданого автомобіля у сумі 4000 грн. В обґрунтування позову зазначила, що 21.08.2004р. вона уклала шлюб з ОСОБА_4, від якого у них в 2005 році народилась донька ОСОБА_5. Під час шлюбу та сумісного проживання з чоловіком вона, за домовленістю з відповідачем, 14.01.2008р. для потреб сім'ї оформила кредитний договір №GOAWGL00000131 в ПАТ КБ «Приват Банк» на споживчі цілі. Відповідач виступив поручителем при укладанні зазначеного кредитного договору. Для отримання кредиту вона заставила банку свій особистий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, про що було укладено іпотечний договір. За вказаним договором вона отримали 7500 доларів США, які за спільною згодою з відповідачем витратили на потреби сім'ї. 01.09.2010р. шлюбні відносини між нею та відповідачем були фактично припинені. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28.10.2011р. шлюб між ними було розірвано. До 1 вересня 2010 року платежі за кредитом вони проводили разом з відповідачем, після зазначеної дати вона сама виконує зобов'язання перед банком, відповідач відмовляється сплачувати кредит та проценти за користування кредитом. В період з 01.09.2010р. по 22.09.2014р. нею особисто було сплачено 6996,85 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитом, що підтверджується відповідними платіжними документами та довідкою банку. З урахуванням того, що станом на 22.09.2014 р. курс долара США по відношенню до гривні Національним банком України було встановлено у розмірі: 1 долар США = 13.52613 грн. Таким чином нею було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у вказаний період часу 94597 грн. 41 коп. виходячи з розрахунку: 6996, 85 доларів США х 13,52 грн. = 94597 грн. 41 коп. Просить стягнути з відповідача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ? частину сплаченої нею суми у розмірі 47298,70грн. Крім того, рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06.03.2014р. автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003р.в. було визнано спільною сумісною власністю подружжя. Вказала, що відповідач користувався автомобілем і розбив його під час дорожньо-транспортної пригоди, після чого розпорядився ним, без її відома продав вказаний автомобіль за 8000 грн. Отримані кошти привласнив собі. Тому вважає, що половину цієї суми у розмірі 4000 грн. відповідач повинен був їй компенсувати. Тому просить стягнути з відповідачі на свою користь, їй належні ? частку грошей від продажу вказаного автомобіля у сумі 4000грн. Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 на її користь 47298 грн. 70 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та компенсацію вартості проданого автомобіля у сумі 4000 грн. Просила справу розглянути у її відсутність, за участю її представників ОСОБА_1, та ОСОБА_2, про що надала відповідну заяву.
Представник позивача ОСОБА_3- ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив їх задовольнити.
Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги і просила їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив; заяви про розгляд справи у його відсутність до суду не надійшло. Зі згоди представників позивача суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Представник третьої особи ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" в судове засідання не з'явився, просив справу розглянути у її відсутність та вирішити спір на розсуд суду, про що надав відповідну заяву до суду.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи та надані докази встановив наступне.
Як встановлено у судовому засіданні, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.08.20014р., від шлюбу мають дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, рішенням Артемівського міськрайонного суду від 28.10.2011 року між позивачем та відповідачем було розірвано шлюб.
14.01.2008 року було укладено кредитний договір № GOAWGL 00000131 між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 Згідно з додатковою угодою до кредитного договору від 14.01.2008 року (п.8.1) банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 14.01.2008 року по 14.01.2015 року включно у вигляді не поновлюваної лінії "кредит" у розмірі 7945 доларів США на наступні цілі: у розмірі 7621,25 дол. США на придбання нерухомості/на споживчі цілі, з них 7500 доларів на придбання нерухомості/споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу, та інші платежі: сплати страхових платежів, відсотків за користування кредитом, за надання фінансового інструменту, винагороди від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту, тощо, з періодом сплати з 20 по 25 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 161,89 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, відсоткам, винагороді, комісії . В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивачем було укладено договір іпотеки будинку загальною площею 46,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.7.3 кредитного договору та договір іпотеки). Також в забезпечення виконання зобов'язань було укладено договір поруки № GOAWGL 00000131 від 14.01.2008 року, згідно якого поручителем є ОСОБА_4 Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, згідно якому кредитор (банк) надав боржнику (позивачу у справі) кредит в сумі 7500 доларів США, і встановлено щомісячний платіж у сумі 134,54 доларів США. Додатковою угодою до кредитного договору від 14.01.2008 року встановлено розмір щомісячного платежу (161,89 доларів США).
Стаття 60 СК України визначає, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.
Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім"ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї, створює обов"язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім"ї.
Зазначена норма встановлює, що дружина та чоловік мають рівні права і обов'язки щодо кредитних зобов'язань, а придбане за кредитні кошти майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу за правилами ч. 1 ст. 70 СК України.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 71 Сімейного Кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Зазначена норма встановлює, що дружина та чоловік мають рівні права і обов'язки щодо кредитних зобов'язань, а придбане за кредитні кошти майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу за правилами ч. 1 ст. 70 СК України.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).
У відповідності до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою осіб, зазначених у п. 5 Цього кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі доказів.
Як вбачається з кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 та та ЗАТ "Приватбанк"від 14.01.2008 р., позивачка отримала кредитні кошти на споживчі потреби в розмірі 7500 доларів США, які були використані в інтересах сім'ї.
Як вбачається з виписки по банківському рахунку позивачкою за період з 01.09.2010 р. по 22.09.2014р. по вказаному кредитному договору було сплачено 6996, 85 доларів США.
Відповідно до ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Щодо вимог про стягнення з відповідача половини коштів сплачених позивачем в рахунок погашення кредиту після фактичного припинення шлюбних відносин, то оскільки в судовому засіданні встановлено, що кредитний договір від 14.01.2008 р. був укладений в інтересах сім'ї, отриманні за ним кредитні кошти були використані на споживчі цілі сім'ї ОСОБА_3, такі вимоги підлягають задоволенню за період з часу набуття законної сили рішення суду про розірвання шлюбу між подружжям, тобто з 8 листопада 2011 року, оскільки факт припинення шлюбних стосунків подружжя ОСОБА_3 з 01.09.2010 р. в судовому засідання позивачем не доведений, належних доказів у підтвердження цього суду не надано. Крім того, суд враховує те, що рішення Артемівського міськрайонного суду від 28.10.2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу не встановлено час припинення сімейно-шлюбних відносин між сторонами; а також те, що в зв'язку з неявкою відповідача ОСОБА_4 в судове засідання останній не може підтвердити чи спростувати факт припинення шлюбних відносин саме з вересня 2010 р.
В судовому засіданні встановлено те, що позивачкою за період з 8 листопада 2011 року по 22.09.2014 року було особисто, за власні кошти, погашено кредит в розмірі 5632,46 доларів США, то стягненню з відповідача підлягає половина виплачених коштів, а саме 2816,32 доларів США.
Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. Позивачем визначено грошове зобов'язання у гривнях за офіційним курсом долару США по відношенню до гривні відповідно до курсу, встановленому Національним Банком України станом на 22.09.2014 року у розмірі - 1 долар США - 13,52613 грн. Оскільки у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, тому суд, при визначенні грошового еквіваленту суми коштів, які було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором позивачкою у доларах США, виходить з визначеного позивачкою курсу долару у розмірі - 1 долах США -13,52 613 грн. Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума у розмірі - 2816,23доларів США х 13,52613 грн. = 38092 грн. 69 коп., що є грошовим еквівалентом 2816,23 доларів США, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06.03.2014р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003р. в визнано спільним майном, придбаним в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Також в рішенні зазначено, що вказаний автомобіль в аварійному стані було продано ОСОБА_4 в листопаді 20011 року за 8000 грн.
Судом встановлено, що 03.11.2011 року ОСОБА_4 нотаріально посвідченою довіреністю, зареєстрованою в реєстрі за № 2692 приватним нотаріусом ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 керувати, користуватись та розпоряджатися, продавати, обмінювати, заставляти, здавати в оренду належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2, яке було видано 04.04.2008 року Артемівським МРЕВ ДАЇ ГУ УМВС України в Донецькій області автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003р.в.. Довіреність видана з правом виїзду за межі України згідно чинного законодавства строком на три роки та дійсна по 3 листопада 2014 року. Також з наданою позивачем копії розписки ОСОБА_7 від 01.09.2011 р. вбачається, що він придбав спірний автомобіль у ОСОБА_4 за 8000 грн.
Відповідно до ст. 60, 61 Сімейного Кодексу України об'єктами спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає розподілу є автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2003р.в.
Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з п.3 ч.1 ст.208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Також ч. 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.
Доказів державної реєстрації спірного договору сторонами не подано.
З викладеного суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля за розпискою та видачею довіреності щодо розпорядження спірним автомобілем не можна вважати укладеним, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Зазначена позиція висловлена і підтримана Верховним Судом України в узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 року.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За довіреністю може здійснюватися представництво, яке ґрунтується на договорі. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч.1, ч.3 ст.244 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено саме договір на представництво, шляхом видачі довіреності на право користування і розпорядження спірним автомобілем, а не договір купівлі-продажу.
За довіреністю право власності на передане майно до повіреного, який діє від імені довірителя, не переходить, він лише зобов'язаний ( за винагороду чи без винагороди) відчужити це майно третім особам і повернути довірителю отримані від реалізації кошти. Водночас згідно з договором купівлі-продажу право власності на майно переходить до покупця після виконання ним усіх істотних умов договору.
Тобто, за договором на представництво сторона, якій передано майно, права власності на нього не набуває і діє від імені власника цього майна.
Довіреність не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль.
Посилання позивача у позові та його представника в судовому засіданні, як на доказ укладення договору купівлі-продажу автомобіля, на довіреність, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на законі. Більше того, з тексту розписки не вбачається укладання письмового договору в розумінні ст. 655 ЦК України та ст.640 ЦК України.
Відповідно до ст.220 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, в разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Тобто, згідно ст.220 ЦК України суд може визнати дійсним лише той договір, який за законом підлягав нотаріальному посвідченню, але сторони уклали його без додержання цієї форми і одна зі сторін виконала його повністю або частково, а друга - ухиляється від нотаріального посвідчення укладеного договору.
Між тим, для договору купівлі-продажу автомобіля таке нотаріальне посвідчення не є обов'язковим.
Транспортний засіб має особливості цивільного обороту, без укладання договору купівлі-продажу у відповідності з вимогами закону, перехід права власності неможливий.
За таких встановлених судом обставин суд приходить до висновку про відсутність факту продажу спірного автомобіля відповідачем ОСОБА_4 за 8000 грн., тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації вартості автомобіля.
Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом даної цивільної справи, у вигляді сплаченого нею судового збору у сумі 512 грн. 98 коп. В обґрунтування цього позивачем ОСОБА_3 надані квитанції про сплату судового збору на загальну суму 512 грн. 98 коп. Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стороні, на користь якої ухвалено рішення, присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати; якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Так як позовні вимоги позивача задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_3 сума сплаченого судового збору у розмірі 380 грн. 84 коп., в іншій частині слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 208,210,220,244,328,368,640,655, ст.ст.60,65,69,70,71 СК України, ст . ст. 5, 6, 10, 11, 27,58, 60, 79, 81, 85, 88, 107, 179, 208, 209, 213, 215,224-228 ЦПК України суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 38092грн. 69коп. як половину коштів, які було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №GOAWGL00000131, який було укладено між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 14 січня 2008 року; у відшкодування понесених судових витрат 380 грн. 84 коп., в іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Артемівським міськрайонним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
На заочне рішення позивачем може бути подана протягом 10 діб з дня його проголошення апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонним суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили у загальному порядку.
Головуючий суддя І.В.Воробйова