ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/22731/14 26.11.14
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега», м.Київ, ЄДРПОУ 21626809
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м.Київ, ЄДРПОУ 00034186
про стягнення 32 616,03 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Грабовський О.О. - по дов.
від відповідача: не з'явився
Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 12.11.2014р. та 26.11.2014р. оголошувались перерви.
Позивач, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м.Київ про стягнення 32 616,03 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на виплату Кравченко Юрію Володимировичу страхового відшкодування на підставі договору №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. добровільного страхування наземного транспорту, внаслідок чого до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» перейшло право вимоги до відповідача.
Відповідач у відзиві №08-03-12 від 11.11.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення та заявив про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.
У судовому засіданні 26.11.2014р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.
За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.
Отже, враховуючи, що присутність представника відповідача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 19.11.2014р. судового засідання, суд дійшов висновку, що Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» було обізнанано про час та місце наступного слухання справи.
З приводу неявки предствника Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» у судове засідання 26.11.2014р. господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Наразі, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Судом враховано, що відповідачем вже було висловлено свою правову позицію по суті спору, а явка сторін в засідання суду 26.11.2014р. обов'язковою не визнавалась.
Таким чином, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи 26.11.2014р. не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, враховуючи відсутність клопотань з боку сторін про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового процесу не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені заявником документи, господарський суд встановив:
Згідно із ст.16 «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Як свідчать матеріали справи, 26.11.2009р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» (страховик) та Кравченко Юрієм Володимировичем (страхувальник) було укладено договір №121-07/1069-20 добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого згідно п.2 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наступним транспортним засобом:
марка/модель: Daewo-FSO Lanos TF69Y
реєстраційний номер: АМ 0381 АО
рік випуску: 2007р.
номер кузова: SUPTF69YD7W372776.
За змістом п.3.1.2 договору №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. страховим випадком вважається, зокрема, пошкодження транспортного засобу внаслідок дорожньо- транспортної пригоди.
При цьому, наведеними документами встановлено, що розмір фрашизи у разі пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди складає 3% від розміру страхової суми.
Договором №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. визначено, що вигодонабувачем є філія «Центральне РУ» Акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит».
У п.4.4 договору добровільного страхування наземного транспорту визначено, що правочин діє з 27.11.2009р. по 26.11.2010р.
Територією дії договору по всіх ризиках визначено Україну, країни СНД та Європи (п.3.4 договору №121-07/1069-20 від 26.11.2009р.).
Виходячи зі змісту довідки №440 від 15.02.2010р. про дорожньо-транспортну пригоду 13.02.2010р. у м.Житомир на вул.Перемоги - Котовського відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1.ВАЗ, державний номер АМ 1647 АК, що належить Ковальчук Людмилі Валентинівні, яким керував Дяченко Юрій Миколайович та 2. Daewo Lanos, державний номер АМ 0381 АО, що належить Кравченко Юрію Володимировичу, який і керував транспортним засобом під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 990 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
За умовами п.10.1 договору №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов договору, правил страхування та законодавства України на підставі заяви страхувальника або вигодонабувача про виплату страхового відшкодування та страхового акту.
Наведеним правочином визначено, що страхове відшкодування може сплачуватись наступним чином: шляхом виплати готівкою з каси страховика, перерахування на рахунок банку для отримання суми готівкою або на особистий рахунок страхувальника, за умови надання листа від вигодонабувача, який підтверджує його згоду на виплату страхового відшкодування страхувальнику, а також платіжних документів, що підтверджують факт сплати вартості відновлювального ремонту; шляхом перерахування страхового відшкодування (його частини) на рахунок вигодонабувача; шляхом оплати рахунків ремонтних підприємств (СТО) за відновлювальний ремонт транспортного засобу та рахунків підприємств на купівлю деталей, вузлів, агрегатів, що підлягають заміні.
Як свідчать матеріали справи, 15.02.2010р. страхувальник звернувся до позивача з заявою №27 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Зі звіту №81 від 09.03.2010р. про оцінку автомобіля Daewo Lanos, державний номер АМ 0381 АО та доданого до нього протоколу б/н від 01.03.2010р. огляду транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що автомобілю страхувальника було завдано наступні пошкодження: бампер передній, фара передня ліва, капот, крило переднє ліве, скло вітрове, радіатор, тощо.
Відповідно до калькуляції №81Л від 06.03.2010р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Daewwo Lanos складає 38 616,03 грн.
Згідно листа №910/иб від 13.04.2010р. вигодонабувач просив здійснити страхове відшкодування на рахунок філії «Центральне РУ» Банку «Фінанси та Кредит» АТ.
Одночасно, як свідчать матеріали справи, страхове відшкодування було виплачено в процесі виконавчого провадження, відкритого на підставі постанови від №39617155 від 06.09.2013р. старшого державного виконавця державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві. Підставою для відкриття виконавчого провадження був виконавчий лист №761/3676/13-ц від 03.09.2013р. Виконавчий документ було видано на підставі рішення від 26.04.2013р. Шевченківського районного суду м.Києва по справі №761/3676/13-ц.
При цьому, як вбачається з наведеного судового документу, позивачем не було виплачено страхове відшкодування у досудовому порядку через неналежне, на думку страховика, виконання страхувальником своїх обов'язків за договором добровільного страхування. Проте, судом такі доводи страховика було визнано необґрунтованими та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» на користь Кравченка Юрія Володимировича страхове відшкодування в сумі 32 616,03 грн.
13.09.2013р. представниками позивача було складено страховий акт №9983-Т, за яким прийнято рішення про виплату страхового відшкодування на підставі рішення від 26.04.2013р. та постанови №ВП39617455 від 06.09.2013р. про відкриття виконавчого провадження.
Наявне в матеріалах справи платіжне доручення №2069 від 23.09.2013р. свідчить, що Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» було перераховано страхове відшкодування в сумі 32 616,03 грн. на рахунок державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві, що в повному обсязі відповідає приписам ст.45 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено порядок виплати стягнутих грошових сум у межах виконавчого провадження.
За таких обставин, господарським судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» на підставі рішення від 26.04.2013р. Шевченківського районного суду м.Києва по справі №761/3676/13-ц було здійснено страхове відшкодування за договором №121-07/1069-20 від 26.11.2009р.
Відповідно до ч.2 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.
Такий випадок встановлено статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування», згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно із ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги починає спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.
Отже, фактично у такому випадку відбувається суброгація, тобто лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання.
Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 25.12.2013р. по справі №6-112цс13 та Вищий господарський суд України у постанові від 06.10.2014р. по справі №922/1265/13.
Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, тобто, страховик виступає замість страхувальника. Наведену правову позицію висловлено у постанові від 04.11.2014р. Верховного Суду України по справі № 3-162гс14.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови від 13.04.2010р. Коростенського міськрайонного суду по справі №3-658/2010, винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 13.02.2010р. у м.Житомир за участю транспортних засобів 1.ВАЗ, державний номер АМ 1647 АК та 2. Daewo Lanos, державний номер АМ 0381 АО, визнано Дяченко Юрія Миколайовича.
Доказів оскарження вказаного судового рішення та його скасування у передбаченому чинним законодавством порядку матеріали справи не містять.
Відповідно до довідки №7/2-28/29952 від 31.10.2014р. Моторного (транспортного) страхового бюро України та полісу №ВС/4242873 цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ, державний номер АМ 1647 АК станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди було застраховано Відкритим акціонерним товариством Національною акціонерною страховою компанією «Оранта». З представленого відповідачем до матеріалів справи полісу вбачається, що страховиком та страхувальником було встановлено франшизу в розмірі 510 грн. та ліміт відповідальності по майну в сумі 25 000 грн.
Проте, позивачем при зверненні до суду з розглядуваним позовом безпідставно не враховано ліміт відповідальності та розмір франшизи, якими обмежено суму страхового відшкодування, яка виплачується Відкритим акціонерним товариством Національною акціонерною страховою компанією «Оранта» на підставі полісу №ВС/4242873 у разі настання страхового випадку.
Отже, враховуючи наведе вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, з огляду на здійснення позивачем страхового відшкодування за договором №121-07/1069-20 від 26.11.2009р., у правовідносинах, що виникли з підстав спричинення шкоди, відбулась заміна кредитора (суброгація).
Таким чином, суд дійшов висновку, що фактично права та обов'язки страхувальника, Кравченко Юрія Олександровича, в тому числі, право вимоги до особи, що визнана винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та заподіянні шкоди, перейшло до страховика, тобто до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» в межах ліміту відповідальності відповідача та розміру франшизи, що встановлені відповідним полісом.
Як було зазначено вище, відповідач у відзиві №08-03-12 від 11.11.2014р. проти позовних вимог заперечив з огляду на те, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України строк для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Суд приймає до уваги твердження відповідача щодо пропущення позивачем встановленого строку позовної давності з огляду на наступне:
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Згідно з п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
За висновками суду, невиплата позивачу, як особі, яка у відповідності до положень договору №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. здійснила оплату страхового відшкодування, розміру фактичних витрат, свідчить про наявність порушеного права Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега».
Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Як вказувалось вище, за висновками суду, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги починає спливати у момент заподіяння шкоди. При цьому, у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до винної особи із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Як було встановлено вище, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи (осіб), відповідальної за завдані збитки. Однак, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди.
За таких обставин, саме з моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди у потерпілої особи (страхувальник, а після виплати страхового відшкодування - страховик) виникло право подати позов до суду. Тотожна правова позиція викладена в постанові від 25.12.2013р. Верховного Суду України по справі №6-112цч13.
При цьому, слід зазначити, відповідно до ст.11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Суд також наголошує, що постанову від 25.12.2013р. Верховного Суду України було прийнято спільно судовими палатами у цивільних та господарських справах, у зазначеному судовому акті надано правову оцінку правовідносинам, що є подібними зі спірними, тобто, враховуючи приписи ст.11128 Господарського процесуального кодексу України, застосування правової позиції, яку викладено у постанові від 25.12.2013р., є обов'язковим для господарського суду при вирішення спору по справі №910/22731/14.
Одночасно, посилання позивача на постанову від 28.08.2012р. Верховного Суду України по справі №5023/4833/11, в якій зазначено, що початок перебігу позовної давності починається з моменту виплати страхового відшкодування, господарський суд до уваги не приймає, з огляду на те, що в останній надано правовий аналіз відмінним від спірних правовідносинам, оскільки фактично було встановлено порядок обчислення строку позовної давності у разі звернення до суду з регресним позовом, тоді як у розглядуваному спорі відбулась суброгація. Крім того, суд також приймає до уваги, що остання прийнята палатою у господарських справах Верховного Суду України раніше, ніж постанова від 25.12.2013р. спільно судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного Суду України.
Наразі, господарський суд зазначає, що твердження позивача про те, що Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» звернулось до суду з розглядуваним позовом в порядку регресу, а отже строк позовної давності у даному випадку повинен розраховуватись на підставі приписів ч.6 ст.261 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, є необґрунтованими. При цьому, суд виходить з наступного.
З позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 25.12.2013р. по справі №6 112цч13, вбачається, що регресні правовідносини виникають саме з деліктних правовідносин, тоді як суброгація відбувається у межах договірних правовідносин.
Незважаючи на те, що обидва правові інститути - регрес і суброгація - є різновидами права вимоги, вони не є тотожними поняттями, оскільки при суброгації відбувається зміна активного суб'єкта зі збереженням самого зобов'язання, тобто суброгацію можна розглядати як різновид сингулярного правонаступництва у страхуванні, а при регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування, а правовою підставою її застосування є ст.993 Цивільного кодексу України і ст.27 Закону України «Про страхування». В той же час, ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України визначає право зворотної вимоги (регресу), а право на подання регресного позову передбачено ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказану правову позицію наведено також у Постанові №4 від 01.03.2013р. Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».
За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Одночасно, як вбачається з Преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Вказаними правовими нормами врегульовано правовідносини, пов'язані із визначення розміру збитків саме у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У свою чергу, правовідносини позивача, Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» і страхувальника, Кравченка Юрія Володимировича, виникли на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, які не регулюються нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Одночасно, до спірних правовідносин також не може бути застосовано приписи ст.1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведена норма підлягає застосуванню лише до деліктних правовідносин, а у даному випадку мають місце відносини, що виникли з договору, оскільки відповідне право страховика виникло саме на підставі письмової угоди між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик прийняв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником (вигодонабувач), на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язався сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Наведені висновки суду також узгоджуються з позицією Верховного Суду України, висловленою на підставі аналізу практики розгляду спорів, що виникають з договорів страхування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що застосування приписів ст.1191 Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до спірних правовідносин є необґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи висновки суду щодо безпідставності посилань позивача на виникнення у нього права на звернення до суду з розглядуваним позовом саме в порядку регресу, необґрунтованим та позбавленим правового обґрунтування є у даному випадку і застосування норми ч.6 ст.261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Як вже зазначалось вище, згідно зі ст.262 Цивільного кодексу України зміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто, у даному випадку перебіг позовної давності починається з моменту настання страхового випадку - дорожньо-траспортної пригоди, яка відповідно до довідки №440 від 15.02.2013р. Відділу Державної автомобільної інспекції м.Житомира сталась 13.02.2010р.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).
Наразі, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 16.10.2014р. , про що свідчить календарний штемпель відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла позовна заява.
Отже, враховуючи встановлений законодавством трирічний строк позовної давності, суд дійшов висновку, що термін, в межах якого страхувальник, а після виплати страхового відшкодування страховик, могли звернутись до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» по стягнення суми страхового відшкодування, закінчився ще 13.02.2013р.
При цьому, господарський суд також вважає за необхідне зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Відповідно до п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
Однак, у даному випадку позивач своїм правом, що передбачене ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України не скористався, клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними в процесі судового розгляду справи не подав.
Крім того, при вирішенні питання стосовно строків позовної давності, судом також прийнято до уваги, що вказуючи у даному випадку на необґрунтованість тверджень відповідача про пропуск строку позовної давності, позивач посилався на те, що страхове відшкодування було виплачено Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» 23.09.2013р.
Проте, суд зазначає, що з боку позивача зобов'язання за договором №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. перед страхувальником були виконані фактично через три з половиною роки після настання страхового випадку і лише на підставі рішення суду, яким, як вказувалось вище, визнано необґрунтованим ухилення страховика від виплати страхового відшкодування Кравченко Юрію Володимировичу.
Статтею 20 Закону України «Про страхування» на страховика покладено обов'язок при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Умовами договору №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. передбачено, що страховик зобов'язаний протягом 2 днів, як йому стане відомо про настання страхового випадку, вчинити всі необхідні дії щодо оформлення документів для своєчасної виплати страхового відшкодування, протягом 5 робочих днів з дати отримання довідки Державної автомобільної інспекції скласти акт огляду пошкодженого транспортного засобу, протягом 10 днів розробити кошторис вартості відновлювального ремонту, протягом 5 днів після цього звернутись до вигодонабувача, а після отримання відповіді від останнього та всіх необхідних документів скласти страховий акт й в строк до семи робочих днів прийняти рішення та виплатити страхове відшкодування (п.6.4 договору №121-07/1069-20 від 26.11.2009р.).
Визнання у порядку цивільного судочинства неправомірності відмови Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» у виплаті страхового відшкодування Кравченко Юрію Володимировичу за договором №121-07/1069-20 від 26.11.2009р. та зобов'язання в судовому порядку позивача вчинити певні дії на користь визначеної фізичної особи (страхувальника) свідчить про фактичне ухилення страховика від приписів чинного законодавства, умов вказаного правочину відносно виплати страхового відшкодування та затягування позивачем процесу здійснення страхової виплати майже на три з половиною роки, що в наступному обумовило пропуск позивачем строків позовної давності.
Таким чином, приймаючи до уваги обставини щодо фактичного виконання Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» своїх обов'язків тільки після прийняття судового рішення Шевченківським районним судом м.Києва по справі №761/3676/13-ц, стверджувати про поважність причин пропуску строку позовної давності не можна.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» про стягнення 32 616,03 грн. підлягають залишенню без задоволення.
Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега», м.Київ до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», м.Київ про стягнення 32 616,03 грн.
У судовому засіданні 26.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 01.11.2014р.
Суддя М.О. Любченко