79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.07.09 Справа№ 14/89 (4/12)
за позовом : Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі позивачів :
позивача 1 : Державної податкової адміністрації у Львівській області, м.Львів
позивача 2 : Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача 1 : Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м.Львів
до відповідача 2 : Відкритого акціонерного товариства “Зеленбуд”, м.Львів
третя особа : Обласне комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, м.Львів
Про визнання право чину недійсним.
судді Кітаєва С.Б.
при секретарі Хороз І.Б.
За участю представників :
прокуратури -Макогін Ю.І.-прокурор відділу забезпечення участі у судах прокуратури області
позивача -1 - Велика У.В. - представник (довіреність №66 від 14.07.08 р)
позивача -2 -Оліярник Р.І. -представник (довіреність №1.7 вих-10 від 14.01.09 р)
відповідача - 1 -Горак Я.П. -представник (довіреність №5 від 09.01.2009 р)
відповідача - 2 - не з'явився
третьої особи - не з'явився
Суть спору: Позовну заяву подано заступником прокурора Львівської області в інтересах держави в особі позивача-1 -Державної податкової адміністрації у Львівській області, м. Львів, позивача-2 -Львівської міської ради, м. Львів, до відповідача-1 -Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів, до відповідача- 2 -відкритого акціонерного товариства “Зеленбуд”, м. Львів, за участю третьої особи на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, м. Львів, про визнання недійсним правочину -договору оренди №245 від 01.08.2001 р., укладеного між Управлінням з питань майна комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації та відкритим акціонерним товариством “Зеленбуд”.
23.01.2008 р. господарський суд Львівської області (суддя Гриців В.М.) порушив провадження по справі (№4/12) та призначив розгляд на 07.02.2008 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду. Рішенням господарського суду Львівської області від 15.04.2008 р. у позові було відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2009 р. касаційне подання заступника прокурора Львівської області задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 15.04.2008 р. у справі №4/12 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.
При цьому, Вищий господарський суд України вказав, що оскільки жоден з позивачів не був стороною оспорюваного договору, необхідно в першу чергу встановити, чи призведе обраний прокурором спосіб захисту порушеного права (визнання спірного договору недійсним) до захисту порушеного права та чи було взагалі порушено право позивачів; перевірити правильність зазначення прокурором Державної податкової адміністрації у Львівській області та Львівської міської ради як органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Вищий господарський суд України зіслався також на передчасність висновку про помилковість зазначення в оспорюваному договорі адреси майна м. Львів, вул. Кибальчича, 1 (мало бути Кибальчича, 1а), оскільки в матеріалах справи відсутні належні підтверджуючі документи; не дослідження судом тих обставин, які є підставами для недійсності договору згідно із ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.04.2009 р. було прийнято справу №4/12 до розгляду; присвоєно їй номер 14/89 (4/12) та призначено судове засідання на 09.06.2009 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалі суду від 09.06.2009 р. та від 25.06.2009 р, строки вирішення спору продовжувались .
Відповідач 2 (ВАТ “Зеленбуд”), третя особа ( ОКП “БТІ та ЕО”), незважаючи на своєчасне та належне повідомлення їх про дати, час та місце проведення судових засідань по справі, явку повноважних представників в судові засідання не забезпечили.
Представникам сторін роз'яснено їх права згідно ст.ст.20, 22 ГПК України.
У відповідності до ст. 75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами.
У судовому засіданні прокурор позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що 01.08.2001 р. між Управлінням з питань майна комунальної власності Львівської облдержадміністрації, правонаступником якого є відповідач- 1 та ВАТ “Зеленбуд” був укладений оспорюваний договір, на підставі якого ВАТ “Зеленбуд” отримав в оренду цілісний майновий комплекс за адресою м. Львів, вул. Кибальчича, 1. Однак, орендодавець не був власником зазначеного майна, оскільки за вказаною адресою був зареєстрований лише житловий будинок, власником якого на дату укладення оспорюваного договору була Білько Лідія Павлівна. Посилається також на відсутність в оспорюваному договорі всіх істотних умов, передбачених в ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, зокрема, склад майна, на яких умовах переходить в користування орендаря земельна ділянка, на якій розташовані основні засоби. Визначаючи органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурор виходив з п. 12. ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”, яким до функції органу державної податкової служби належить робота, пов'язана з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією безхазяйного майна; ст. 335 ЦК України, згідно із якою безхазяйні нерухомі речі беруться на облік за заявою органу місцевого самоврядування. Просить позов задовольнити.
Представник позивача-2, його представник в судовому засіданні позов підтримав з аналогічних із прокурором мотивів, про що зазначено у поясненні від 07.02.2008 р., від 28.02.2008 р.
Представник позивача-1, його представник в судовому засіданні, з підстав, зазначених у поясненні на позов від 08.07.09 р, а також через відсутність у позовній заяві прокуратури позовних вимог, пов”язаних з виконанням повноважень податкового органу , стверджує, що ДПА у Львівській області не може бути позивачем у даній справі. Наголошує на тому, що у позовній заяві прокуратури відсутні вимоги пов”язані з виконанням повноважень ДПА у Львівській області; не вказано до порушення яких прав та інтересів саме податкового органу призвело укладення оспорюваного договору.
Представник відповідача-1 позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві, поясненнях, в тому числі і у відзиві від 26.05.09 р №480. Ствердив, зокрема, що цілісний майновий комплекс у складі будинку контори та сараю за адресою м. Львів, вул. Кибальчича, 1 був на балансі ВАТ “Зеленбуд” -структурного підрозділу по обслуговуванню паркової зони, однак, не увійшов до статутного фонду ВАТ “Зеленбуд” під час приватизації. Тому у встановленому порядку 01.08.2001 р. зазначене майно було передано в оренду відповідачу- 2 за оспорюваним договором. Цей договір оренди припинив чинність 31.07.2007 р. В процесі проведення інвентаризації було встановлено, що адреса зазначеного майна є вул. Кибальчича, 1а (адмінбудинок А-1 -82,9 кв.м., підсобне приміщення Б-1 -61,1 кв.м.) і його власником є відповідач-1, оскільки згідно із Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 р. “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю” до власності областей згідно із переліком було передано, зокрема, житлово-комунальне господарство. На підставі вказаної постанови, ухвалою Львівської обласної ради №288 від 12.05.1993 р. “Про передачу майна комунальної власності” до комунальної власності було віднесено правопопередника відповідача-2 -підприємство обласного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного управління зеленого будівництва м. Львів, вул. Стрийська, 159, до складу якого входив структурний підрозділ по обслуговуванню паркової зони за адресою м. Львів, вул. Кибальчича, 1. Право власності Львівської обласної ради підтверджує свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.12.2007 р. Просить у позові відмовити.
Відповідач -2 та третя особа вимог ухвал суду від 24.04.09, від 25.06.09 р та від 09.06.09 р не виконали, пояснень та відзивів по справі не надали, участь повноважних представників у судові засідання не забезпечили.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вживши заходів щодо виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України, суд встановив наступне.
Управління майном спільної власності Львівської обласної ради є правонаступником перейменованого управління адміністративними будинками Львівської обласної ради, що підтверджується рішенням Львівської обласної ради №33 від 23.06.2006 р. “Про питання забезпечення управління майном спільної власності територіальних громад області”, відділу з питань майна комунальної власності облдержадміністрації в частині повноважень щодо управління майном спільної власності територіальних громад області, орендодавців цілісних майнових комплексів та нерухомого майна спільної власності, що підтверджується п. 1.3. Положення про управління майном спільної власності Львівської обласної ради, затвердженого рішенням Львівської обласної ради №33 від 23.06.2006 р. “Про питання забезпечення управління майном спільної власності територіальних громад області”.
Відкрите акціонерне товариство “Зеленбуд” є правонаступником перетвореного у процесі приватизації підприємства обласного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного управління зеленого будівництва, розташованого за адресою м. Львів, вул. Стрийська, 159, до складу якого входив структурний підрозділ по обслуговуванню паркової зони за адресою м. Львів, вул. Кибальчича, 1, що сторони не заперечують. Спірне майно знаходилось на балансі вказаної організації та не увійшло до статутного фонду ВАТ “Зеленбуд” під час приватизації, що підтверджується, зокрема, листом №42 від 08.06.2001 р., подальшими діями відповідачів, пов'язаними із орендою відповідачем-2 зазначеного майна.
01.08.2001 р. між управлінням з питань майна комунальної власності Львівської облдержадміністрації (орендодавець) та ВАТ “Зеленбуд” (орендар) був укладений договір оренди №245, згідно із п. 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування цілісний майновий комплекс -майно структурного підрозділу ВАТ “Зеленбуд” за адресою м. Львів, вул. Кибальчича, 1, склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки вказаного підприємства, складеного станом на 01.08.2001 р. і становить 15007,76 грн., у т.ч. основні засоби -26457,70 грн., знос основних засобів -11467,94 грн. Враховуючи, що склад майна визначено відповідно до акта оцінки, на який є посилання у договорі, відсутність спорів сторін щодо складу такого майна, посилання прокурора на недостатню, на його думку, конкретизацію складу переданого в оренду майна не заслуговує на увагу. Ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачає в якості істотної умови договору оренди державного та комунального майна зазначення складу майна, не встановлюючи вимог щодо форми викладу у договорі та рівня конкретизації складу такого майна. Ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, чинній на дату укладення зазначеного договору, не визначала істотною умовою умови передачі в користування орендаря земельної ділянки. Зі змісту договору не вбачається порушення умов вказаного закону.
Прокурор посилається на суперечність даного договору закону, стверджуючи, що об'єкт оренди на момент укладення договору не належав орендодавцеві.
Як вбачається з листа Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” від 07.12.2007 р., згідно даних бюро станом на 07.12.2007 р., власником нерухомого майна за адресою м. Львів, вул Кибальчича, 1, 01.08.2001 р. була Білько Лідія Павлівна. Однак, з пояснень прокурора та матеріалів справи вбачається, що Білько Л.П. належав приватний житловий будинок за вказаною адресою, а не поблизу розташований об'єкт оренди. Сторони не заперечували тієї обставини, що будинок, належний Білько Л.П. та об'єкт оренди є різними об'єктами.
Згідно із п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до договорів, що були укладені до 01.01.2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу лише щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Згідно із ст. 48 ЦК УРСР, який діяв на час існування спірних відносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Аналогічні положення випливають з ч. 1 ст. 215 ЦК України. Однак, належних доказів наявності передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору недійсним суду не надано.
Посилання прокурора на те, що об'єкт оренди на дату укладення оспорюваного договору належав до безхазяйного майна, є помилковим і таким, що не ґрунтується на законодавстві. Зокрема, належних доказів безхазяйності зазначеного майна, у т.ч. вжиття відповідними органами заходів, передбачених в ст. 137 ЦК УРСР чи ст. 335 ЦК України суду не надано, а сам факт непроведення відповідачем-1 чи його правопопередниками державної реєстрації права власності на нерухоме майно не свідчить про його належність іншим особам. Прокурор безпідставно посилається на вимоги Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 р. «Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб». Хоча зазначеною інструкцією і передбачалась необхідність реєстрації об'єктів нерухомого майна, нею не регулювались відносини по переходу права власності. Згідно із ст. 128 ЦК УРСР, який діяв на час існування спірних відносин, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, а не з моменту його реєстрації. Відтак, саме по собі непроведення реєстрації нерухомого майна на дату укладення договору оренди не свідчить про безхазяйність такого майна.
Зазначене свідчить про безпідставність посилань прокурора на п. 12. ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”, яким до функції органу державної податкової служби належить робота, пов'язана з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією безхазяйного майна, а також на ст. 335 ЦК України, згідно із якою безхазяйні нерухомі речі беруться на облік за заявою органу місцевого самоврядування при обґрунтуванні звернення із позовом в інтересах держави в особі саме зазначених осіб, які не були сторонами оспорюваного договору. Вимог про визнання права власності прокурор не заявляв. Відповідно, як звернув увагу Вищий господарський суд України у постанові від 12.02.2009 р., прокурором помилково був обраний такий спосіб захисту, як визнання недійсним договору, оскільки такий спосіб захисту ніяк не пов'язаний із правами осіб, зазначених прокурором як позивачі. Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 р. у справі №1-1/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 передбачено обов'язок прокурора або його заступника самостійно визначати і обґрунтовувати в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Однак, виконуючи цей обов'язок прокурор припустився помилки, адже згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, державну політику щодо майна, яке перебуває у комунальній власності здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування.
Враховуючи посилання прокурора на порушення інтересів держави внаслідок укладення оспорюваного договору, який на його думку суперечить законодавству, не містить істотних умов договору (як про це сказано у позовній заяві) позивачем -органом, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних відносинах слід було визначити управління майном спільної власності Львівської обласної ради. З матеріалів справи та відзивів відповідача- 1 вбачається, що претензій до відповідача- 2 з приводу оспорюваного договору у відповідача- 1 немає.
З матеріалів справи вбачається, що майно, яке було об'єктом оренди, не увійшло до статутного фонду ВАТ «Зеленбуд»під час приватизації. Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 р. “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю” до власності областей згідно із переліком було передано, зокрема, житлово-комунальне господарство. На підставі вказаної постанови, ухвалою Львівської обласної ради №288 від 12.05.1993 р. “Про передачу майна комунальної власності” до комунальної власності було віднесено правопопередника відповідача-2 -підприємство обласного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного управління зеленого будівництва м. Львів, вул. Стрийська, 159, до складу якого входив структурний підрозділ по обслуговуванню паркової зони за адресою м. Львів, вул. Кибальчича, 1.
Листом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради №1216 від 01.11.2007 р. підтверджується вжиття заходів щодо уточнення адреси нерухомому майну, що увійшло до об'єкта оренди. Як вбачається з розпорядження голови Сихівської районного адміністрації №937 від 07.11.2007 р. “Про присвоєння будинкового номера 1-а на вул. М. Кибальчича”, не житловим приміщенням загальною площею 61,1 кв.м. та 82,9 кв.м. присвоєно адресу м. Львів, вул. М. Кибальчича, 1а.
Рішенням Львівської обласної ради №101 від 25.10.2006 р. “Про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області на не житлові приміщення та споруди”, вирішено оформити право власності відповідача-1 , зокрема, на спірне нерухоме майно. На підставі рішення №374 від 31.10.2007 р., Львівською обласною радою отримано свідоцтво від 05.12.2007 р. про право власності на нерухоме майно -адмінбудинок А-1 площею 82,9 кв.м., підсобне приміщення Б-1 площею 61,1 кв.м. та зареєстровано це право власності у встановленому порядку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.12.2007 р. №16979867. Належних доказів незаконності набуття відповідачем-1 права власності на вказане майно суду не надано, вимог про витребування майна не заявлялось.
Згідно із п. 10.1. договору оренди №245 від 01.08.2001 р., він діє з 01.08.2001 р. до 31.07.2004 р. строком на три роки. З матеріалів справи вбачається, та сторонами оспорюваного договору не заперечувалось, що даний договір пролонговувався на новий термін та припинив чинність 31.07.2007 р. Відповідачі визнали факт відсутності спору щодо належного виконання умов даного договору.
Позовна заява №05-1106вих-07 від 29.12.07 р поступила на розгляд до господарського суду 18.01.08р, що підтверджується її реєстрацією та записом канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви, вчиненому відповідно до положень Інструкції з діловодства в господарських судах України. Станом як на дату поступлення позовної заяви до суду, так і на дату розгляду справи судом відносини сторін, пов'язані із орендою майна на підставі спірного договору припинились 31.07.2007 р. у зв'язку із спливом терміну дії договору, що визнається сторонами та підтверджується, зокрема, листами сторін договору №882 від 30.08.2007 р., №34 від 19.09.2007 р., докази наявності спорів у сторін з цього приводу суду не надані. Згідно зі ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ. З пояснень сторін вбачається виконання цього обов'язку відповідачем - 2.
З матеріалів справи вбачається відсутність неврегульованих питань між сторонами договору, а також неврегульованих питань із позивачами, які могли бути врегульованими судовим рішенням за заявленими прокурором позовними вимогами.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб”єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом зазначеної статті ГПК порушення права чи законного інтересу позивачів або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.
За результатами розгляду даної справи встановлено, що таке порушення відсутнє.
Згідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій , які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Згідно ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами-можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Зокрема, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Згідно ч.2 ст.29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Заміна позивача нормами Господарського процесуального кодексу України не допускається.
У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Прокурором не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ч.4 ст.29 ГПК України, прокурор який бере участь у справі за його позовом, несе обов”язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Відповідно до ч.6 зазначеної статті ГПК відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.
Виходячи з вищенаведеного, оцінивши докази по справі в порядку ст.43 ГПК України, суд приходить до висновку , що у задоволенні позову прокурору слід відмовити повністю.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по даній справі стягненню не підлягають .
Керуючись ст.ст.1,2,21,22,29,32,33,34,36,43,49,75,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Кітаєва С.Б.