04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" листопада 2014 р. Справа№ 910/12713/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
при секретарі Філімонова І.Є.
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2014р. (повний текст підписано - 15.09.2014р.)
у справі №910/12713/14 (суддя - Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхове товариство "Мегаполіс"
до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанія "Оранта"
про стягнення 14801,30 грн.
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Мегаполіс" до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про стягнення заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 14801,30 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком, було виплачено страхувальнику, страхове відшкодування при настанні страхового випадку - пошкодження транспортного засобу. Внаслідок виплати страхового відшкодування до позивача в порядку ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних витрат та ліміту відповідальності.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.09.2014 року у справі №910/12173/14 позовні вимоги задоволено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що у відповідача відсутні правові підстави для відмови у відшкодуванні страхових виплат в порядку регресу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Гарант-Система" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2014 року у справі №910/10139/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
На підставі апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 20.10.2014р. порушено апеляційне провадження.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2014 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представники інших сторін у справі в судове засідання 18.12.2014 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вірно встановлено судом першої інстанції 12.09.2012 по вул. Закревського в м. Києві була скоєна ДТП, а саме відбулося зіткнення автомобіля "КІА", д.р.н. АА9093НА, яким керував Статніков Б.Н., з автомобілем "Мітсубісі", д.р.н. АА3444НК, яким керував Горбенко А.В.
Причинами ДТП стало те, що водій Статніков Б.Н., керуючи автомобілем "КІА", д.р.н. АА9093НА, при русі заднім ходом не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Мітсубісі", д.р.н. АА3444НК, чим порушив п. 10.9 ПДР України.
Дані обставини підтверджуються короткою та розгорнутою довідками ДАІ про обставини ДТП, копії яких містяться у матеріалах справи.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "КІА", д.р.н. АА9093НА (Застрахований автомобіль), який відповідно до залученої до матеріалів справи копії реєстраційного талону належить Горбенко А.В. на праві власності, був під його керуванням на час ДТП, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування від 17.07.2012 (далі - Договір добровільного страхування). Вигодонабувачем за вказаним договором є Горбенко А.В.
За умовами Договору добровільного страхування, враховуючи Звіт оцінювача № 649 від 18.09.2012 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Застрахованого автомобіля, позивачем було складено Страховий акт від 18.10.2012, відповідно до якого Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 14801,30 грн. на рахунок ремонтного СТО Застрахованого автомобіля ТОВ "Ніколь-Моторз", що підтверджується платіжним дорученням № 25 від 18.10.2012.
Про фактичне відновлення Застрахованого автомобіля на вказаному СТО свідчить залучений до матеріалів справи акт виконаних робіт від 16.11.2012.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ст. 228 ГК України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У відповідності зі ст. 979 ЦК України та ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як було встановлено під час розгляду справи 12.09.2012 року внаслідок ДТП за адресою м. Київ вул. Закревського, було завдано механічних пошкоджень транспортному засобу гр. Горбенко А.В.
Враховуючи ту обставину, що транспортний засіб було застраховано у ТОВ Страхова компанія «Страхове Товариство «Мегаполіс» на підставі договору № 00563/02/031 від 17.07.2012 страхування наземного транспортного засобу, страховою компанією виплачено потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 14 801,30 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (звіт № 649 від 18.09.2012р., платіжне доручення № 25 від 18.10.2012 р.).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за Договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Проте відповідач зазначає, що своє право зворотної вимоги позивач втратив з огляду на пропущення річного строку встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на звернення за страховим відшкодуванням, що відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 цього Закону є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно не прийняв наведені відповідачем доводи з цього приводу з огляду на наступні норми законодавства.
У відповідності до законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин, страховик отримує право вимоги потерпілої особи лише після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування, втім не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування у строк, встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду.
За таких обставин, посилання апелянта на приписи підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно правового аналізу статей 36, 37, 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", підпункт 37.1.4 пункту 37.1. статті 37 цього Закону стосується порядку та умов прийняття рішення про здійснення страховиком страхового відшкодування та за змістом пункту 36.1 статті 36 цього Закону не позбавляє права на здійснення страхового відшкодування в судовому порядку. При цьому випадки, коли шкода не відшкодовується, визначені переліком, наведеним у статті 32 вказаного Закону.
Отже, суди першої інстанції доцільно відзначив те, що строк, встановлений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для подання потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, заяви про страхове відшкодування, не є тотожним позовній давності у таких правовідносинах, яка є загальною та становить три роки.
За приписами пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, відповідач є відповідальною особою за збитки, що виникли внаслідок експлуатації Статніковим Б.Н. транспортного засобу KIA CERATO, державний реєстраційний номер АА 9093 НА, завдані гр. Горбенку А.В. як власнику автомобіля Mitsubishi Lancer, державний реєстраційний номер AA3444HK, пов'язані з його відновлювальним ремонтом, в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5706442, а до позивача як до страховика, який виплатив страхове відшкодування своєму страхувальникові на виконання договору добровільного комплексного автострахування №00563/02/031 від 17.07.2012, перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за збитки, завдані його страхувальником.
Оскільки з встановлених обставин справи вбачається, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілій особі в сумі 14 801,30грн, заперечень щодо розміру якої не надходило, до нього внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки, у межах його фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності, а також враховуючи фактичне звернення ТОВ "Страхове Торвариство «Мегаполіс" до господарського суду з даним позовом в межах загального строку позовної давності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у заявленому обсязі.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 08.09.2014 року по справі № 910/12713/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/12713/14 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова