номер провадження справи 4/110/14
м. Запоріжжя
26.11.2014 справа № 905/3597/14-908/3774/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», (юридична адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27-Т; представник позивача ТОВ «Юридична фірма Вернер»: 01001, м. Київ, а/с № 199)
до відповідача 1 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, (86200, АДРЕСА_1)
до відповідача 2 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, (86200, АДРЕСА_1)
про стягнення солідарно 127865,53 грн. збитків
Суддя Зінченко Н.Г.
За участю представників сторін:
від позивача - Семещенко В.О., довіреність б/н від 29.09.2014 р.;
від відповідача 1 - не з'явився;
від відповідача 2 - не з'явився;
02.10.2014 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м. Київ (ТОВ «Порше Лізинг Україна») з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, Донецька область, Шахтарський район, м. Шахтарськ (ФОП ОСОБА_2) та до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, Донецька область, Шахтарський район, м. Шахтарськ (ФОП ОСОБА_3) про стягнення з відповідачів солідарно 127865,53 грн. збитків та копіями процесуальних матеріалів для розгляду справи № 905/3597/14 відповідно до Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Статтею 1 Закону України від 12.08.2014 р. № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» встановлено, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції таким судам, та зобов'язано забезпечити розгляд: господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - господарськими судами, що визначаються головою Вищого господарського суду України.
Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р «Про зміну територіальної підсудності господарських справ» у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя господарськими судами Донецької і Луганської областей, Донецьким апеляційним господарським судом у районі проведення антитерористичної операції на підставі ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» встановлено, що розгляд господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області, здійснюється господарським судом Запорізької області.
У відповідності до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 р. № 01-06/1290/14 у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно із Законом України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
Згідно Протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 02.10.2014 р. справу № 905/3597/14-908/3774/14 призначено до розгляду судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі № 905/3597/14-908/3774/14, справі присвоєно номер провадження 4/110/14, судове засідання призначено на 05.11.2014 р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору по суті.
У зв'язку із неявкою в судове засідання відповідачів 1 і 2 розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладався до 26.11.2014 р.
В судовому засіданні 26.11.2014 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.
За письмовими клопотаннями представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Відповідачі 1 і 2 в жодне судове засідання не з'явилися, про визнання позову не заявили, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду по справі від 02.10.2014 р. та від 05.11.2014 р. документи і матеріали суду не надали, про поважність причин неявки себе особисто або своїх уповноважених представників суд завчасно не попереджали.
Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
На відомі суду адреси відповідачів 1 і 2 направлялася ухвала господарського суду Запорізької області по справі від 02.10.2014 р. про порушення провадження у справі № 905/3597/14-908/3774/14, яка станом на час вирішення справи судом на адресу суду відділенням підприємства поштового зв'язку не поверталася.
Крім того, про порушення провадження у справі № 905/3597/14-908/3774/14 ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.10.2014 р. та призначення судового засідання по цій справі на 05.11.2014 р. відповідач 2 повідомлявся телефонограмою від 16.10.2014 р., яка була прийнята особисто ОСОБА_3
Примірники ухвали господарського суду Запорізької області від 05.11.2014 р. про відкладення розгляду справи № 905/3597/14-908/3774/14 та призначення судового засідання на 26.11.2014 р., що направлялися на адреси відповідачів 1 і 2, не прийняті до пересилання УДППЗ «Укрпошта» та повернулись до господарського суду Запорізької області на підставі листа Запорізької дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 03.11.2014 р. № 04-16-1551, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом.
За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті достатні та всі можливі заходи для повідомлення відповідачів 1 і 2 про дату, час та місце розгляду справи № 905/3597/14-908/3774/14.
В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідачів 1 і 2.
Заявлені позовні вимоги вмотивовані посиланнями на приписи ст., ст. 22, 553, 554, 611 ЦК України, ст., ст. 220, 232 ГК України і обґрунтовані наступними обставинами. 09.07.2009 р. позивачем та відповідачами 1 і 2 був укладений договір про фінансовий лізинг № 00000769, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача-1 транспортний засіб типу VW Passat 2.0 ITDI, 2009 року виробництва, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_4 (об'єкт лізингу), а відповідач-1 зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору і згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні, 28422,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент у гривні, 9947,70 доларів США. Згідно Умов поруки, які є невід'ємною частиною договору, відповідач-2 виступив поручителем відповівдача-1. Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Умови лізингу), які є невід'ємною частиною договору, та Плану відшкодування відповідач-1 зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі не пізніше 15 числа кожного поточного місяця строку дії договору. Згідно з п. 12.9 Умов лізингу у разі дострокового припинення договору з боку позивача відповідач-1 зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Відповідно до п. 12.6.1 Умов лізингу позивач має право в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо відповідач-1 не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів. При цьому, згідно п. 8.3.1 Умов лізингу якщо відповідач-1 прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповіладачув-1 першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо відповідач-1 не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів, із зазначенням нагадування, що після завершення строку оплати, за умови не здійснення оплати, договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовилися, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач-1 не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором. Як зазначає позивач, починаючи з вересня 2012 року відповідач-1 почав порушувати умови договору, прострочивши сплату чергового щомісячного лізингового платежу за вересень 2012 року більше ніж на 30 днів. В подальшому відповідач-1 взагалі перестав виконувати свої зобов'язання за договором та не сплатив лізингові платежі за жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень та лютий 2013 року. У зв'язку із цим, керуючись п. 8.3.1 Умов лізингу позивачем відповідачу-1 04.10.2012 р. було направлено перше нагадування, 16.10.2012 р. - друге нагадування і 06.11.2012 р. - третє нагадування. Крім того, третє нагадування направлялося відповідачу-1 ще 16.11.2012 р., 04.12.2012 р., 01.01.2013 р., 16.01.2013 р. і 04.02.2012 р. Разом із третім нагадуванням від 04.02.2013 р. відповідачам 1 і 2 було направлено Вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору. Третє нагадування від 04.02.2013 р. було отримано відповідачем-1 14.02.2013 р. Згідно з п. 12.13 Умов лізингу договір припиняється на 10 робочий день з моменту надіслання письмового повідомлення на адресу іншої сторони. Таким чином, договір № 00000769 від 09.07.2009 р. є розірваним з 24.02.2013 р. Незважаючи на це, відповідач-1 всупереч умовам договору не виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості за договором та не повернув позивачу об'єкт лізингу. Враховуючи протиправну поведінку відповідача-1 та його явне небажання виконувати мови договору, позивач змушений був звернутися до спеціалізованої організації - ТОВ «Орум» з метою отримання послуг по супроводжуванню стягнення заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, що підтверджується договором про надання колекторських послуг від 01.02.2011 р. № 29/28-011. ТОВ «Орум» були вчинені дії по вчиненню виконавчого напису, відкриттю виконавчого провадження щодо повернення об'єкту лізингу та щодо часткового погашення заборгованості з лізингових платежів. За надані послуги позивачем ТОВ «Орум» сплачено 4800,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № 11-0213 від 21.02.2013 р., актом здачі-прийняття робіт № 11-0213 від 21.02.2013 р. та платіжним дорученням № 50006069 від 22.02.2013 р. При цьому, відповідачем-1 сума витрат позивача на послуги ТОВ «Оурм» була частково погашена в розмірі 2402,52 грн. Крім того, у зв'язку із порушення відповідачем-1 умов договору позивач був змушений звернутися до спеціалізованої організації - ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою отримання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях по розгляду справи за даною позовною заявою, що підтверджується договором про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р. і додатковою угодою до нього № 98 від 07.05.2014 р. Всього позивачем ТОВ «ЮФ Вернер» за послуги з юридичного консультування, підготовки та подачі позовної заяви, представництво інтересів позивача в суді сплачено 11698,42 грн. з ПДВ, що підтверджується рахунком-фактурою № 129 від 07.05.2014 р., актом наданих послуг № 140 від 07.05.2014 р. та платіжним дорученням № 50016806 від 15.05.2014 р. За таких обставин, позивач вважає, що кошти в сумі 14095,90 грн. є реальними збитками, які завдані йому внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх зобов'язань, і які мають бути компенсовані позивачу відповідачами 1 і 2. Також позивач просить суд врахувати, що до теперішнього часу об'єкт лізингу не повернутий позивачеві, лізингові платежі в повному обсязі не сплачені. Відповідно до п. 2. ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При укладанні між сторонами договору позивач сподівався отримати доходи впродовж дії договору, при належному виконані умов договору відповідачем-1. Станом на дату складання даної позовної заяви відповідно до Плану відшкодування витрат відповідачем-1 залишилися невиплаченими лізингові платежі за фактичний період користування об'єктом лізингу з березня 2013 року до червня 2014 року - строку повного виконання відповідачем зобов'язання належним чином, відповідно до Плану відшкодування. Станом на 08.05.2014 р. курс долара США складав 12,31 грн. за 1 долар США. Таким чином, позивач має право вимагати відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 113769,63 грн. (543,65 дол. США х 12,31 грн. х 17 = 113769,63 грн.). З урахуванням викладеного, посилаючись на приписи ст., ст. 553, 554 ЦК України, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідачів 1 і 2 солідарно 127865,53 грн. збитків.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
09.07.2009 р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» (позивачем у справі) з ФОП ОСОБА_2 (відповідач-1 у справі) та ФОП ОСОБА_3 (відповідач-2 у справі) був укладений Договір про фінансовий лізинг № 00000769 з відповідними додатками до нього (далі за текстом - Договір).
Відповідно до умов Договору позивач (Лізингодавець) зобов'язався придбати та передати у розпорядження відповідача-1 (Лізингоодержувач) транспортний засіб типу VW Passat 2.0 ITDI, 2009 року виробництва, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_4, вартістю 28422,00 доларів США (надалі - об'єкт лізингу), а відповідач-1 зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору і згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні, 28422,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент у гривні, 9947,70 доларів США.
Згідно Умов поруки, які є невід'ємною частиною Договору, відповідач-2 (Поручитель) виступив поручителем відповівдача-1 і своїм підписом на Договорі підтвердив, що він як Поручитель, несе солідарну відповідальність за виконання зобов'язань Лізингоодержувача на підставі або у зав'язку із цим Договором та його невід'ємними частинами, а також Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунками для лізингових платежів/Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (Планом відшкодування).
Актом прийому-передачі від 21.07.2009 р. підтверджується факт отримання відповідачем-1 від позивача об'єкту лізингу. Зазначений Акт підписаний позивачем і відповідачем-1 і скріплений печатками. (а.с. 37)
Ані відповідачем-1, ані відповідачем-2 факт отримання від позивача об'єкту лізингу не оспорювався.
Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Умови лізингу), які є невід'ємною частиною Договору, та Плану відшкодування відповідач-1 зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежу не пізніше 15 числа кожного поточного місяця строку дії Договору.
Згідно з п. 12.9 Умов лізингу у разі дострокового припинення Договору з боку позивача відповідач-1 зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. В цей же строк відповідч-1 сплачує позивачу будь-яку різницю між ринковою вартість об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.
Пунктом 12.6.1 Умов лізингу передбачено, що позивач має право в односторонньому порядку припинити Договір у разі, якщо відповідач-1 не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.
При цьому, згідно п. 8.3.1 Умов лізингу якщо відповідач-1 прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповіладачув-1 першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо відповідач-1 не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів, із зазначенням нагадування, що після завершення строку оплати, за умови не здійснення оплати, договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовилися, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач-1 не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором.
Як зазначає позивач, а відповідачами 1 і 2 цей факт не спростований, починаючи з вересня 2012 року відповідач-1 почав порушувати умови Договору, прострочивши сплату чергового щомісячного лізингового платежу за вересень 2012 року більше ніж на 30 днів. В подальшому відповідач-1 взагалі перестав виконувати свої зобов'язання за Договором та не сплатив лізингові платежі за жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень та лютий 2013 року.
У зв'язку із цим, керуючись п. 8.3.1 Умов лізингу позивачем відповідачу-1 04.10.2012 р. було направлено Перше нагадування про несплату.
16.10.2012 р. на адресу відповідача-1 було направлено Друге нагадування про несплату та 06.11.2012 р. на адресу відповідача-1 було направлено Третє нагадування про несплату.
У зв'язку із тим, що відповідч-1 жодним чином не відреагував на вимоги позивача про несплату за Договором, позивачем Третє нагадування про несплату направлялося відповідачу-1 ще 16.11.2012 р., 04.12.2012 р., 01.01.2013 р., 16.01.2013 р. і 04.02.2012 р.
Разом із Третім нагадуванням про несплату від 04.02.2013 р. відповідачам 1 і 2 було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від Договору за вих. № 00000769 від 04.02.2013 р.
Третє нагадування про несплату від 04.02.2013 р. і Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від Договору за вих. № 00000769 від 04.02.2013 р. були отримано відповідачем-1 14.02.2013 р., про що свідчить особистий підпис ОСОБА_3 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (штрих-код 8620200062687). (а.с. 51)
Згідно з п. 12.13 Умов лізингу Договір припиняється на 10 робочий день з моменту надіслання письмового повідомлення на адресу іншої сторони.
Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що Договір про фінансовий лізинг № 00000769 від 09.07.2009 р. є розірваним з 24.02.2013 р.
Незважаючи на це, відповідач-1 всупереч умовам Договору не виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості за договором та не повернув позивачу об'єкт лізингу.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідачів 1 і 2 солідарно 127865,53 грн. збитків, з яких 14095,90 грн. реальні збитки та 113769,63 грн. упущена вигода.
Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з угод або в наслідок заподіяння шкоди, що передбачено ст. 11 ЦК України.
Згідно з приписами ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Так майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Виходячи з загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних винних дій відповідача у вигляді неналежного виконання договірних зобов'язань, та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача.
З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків може пред'являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.
В постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) та в роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (які на час вирішення судом спору є чинними) зазначається, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдача шкоди.
У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, входить:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною,
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених Законом.
У спорах про стягнення збитків (шкоди) позивач доводить наявність трьох складових збитків (шкоди), а саме: наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки особи, яка завдала збитків (шкоди), причинний зв'язок між ними, а відповідач доводить відсутність своєї вини.
З огляду на викладене можливо зробити висновок, що збитками (шкодою) у розумінні положень цивільного законодавства, є реальні витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані доходи, які він би отримав у разі якщо його право не було би порушено. Зобов'язання відшкодування завданої шкоди (збитків) є наслідком неправомірної поведінки особи, яка порушує законні цивільні права іншої особи, тобто деліктна відповідальність настає лише за винне завдання шкоди.
Звернувшись до суду з вимогою про стягнення 14095,90 грн. реальних збитків, позивач посилається на те, що внаслідок протиправної поведінки відповідача-1 та його явного небажання виконувати мови Договору, позивач змушений був звернутися до спеціалізованої організації - ТОВ «Орум» з метою отримання послуг по супроводжуванню стягнення заборгованості за договором, повернення об'єкту лізингу, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, що підтверджується договором про надання колекторських послуг від 01.02.2011 р. № 29/28-011.
ТОВ «Орум» були вчинені дії по вчиненню виконавчого напису, відкриттю виконавчого провадження щодо повернення об'єкту лізингу та щодо часткового погашення заборгованості з лізингових платежів. Так, 21.02.2013 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 був вчинений виконавчий напис реєстр. № 173 про звернення стягнення на об'єкт лізингу. 19.03.2013 р. Відділом державної виконавчої служби Шахтарського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису № 173 від 21.02.2013 р. Відповідачем-1 були погашені лізингові платежі за вересень, жовтень, листопад і грудень 2012 року та січені і лютий 2013 року.
За надані послуги позивачем ТОВ «Орум» сплачено 4800,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № 11-0213 від 21.02.2013 р., актом здачі-прийняття робіт № 11-0213 від 21.02.2013 р. та платіжним дорученням № 50006069 від 22.02.2013 р.
При цьому, відповідачем-1 сума витрат позивача на послуги ТОВ «Оурм» була частково погашена в розмірі 2402,52 грн.
Крім того, у зв'язку із порушення відповідачем-1 умов Договору позивач був змушений звернутися до спеціалізованої організації - ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою отримання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях по розгляду справи за даною позовною заявою, що підтверджується договором про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р. і додатковою угодою до нього № 98 від 07.05.2014 р.
Всього позивачем ТОВ «ЮФ Вернер» за послуги з юридичного консультування, підготовки та подачі позовної заяви, представництво інтересів позивача в суді сплачено 11698,42 грн. з ПДВ, що підтверджується рахунком-фактурою № 129 від 07.05.2014 р., актом наданих послуг № 140 від 07.05.2014 р. та платіжним дорученням № 50016806 від 15.05.2014 р.
За таких обставин, позивач вважає, що кошти в сумі 14095,90 грн. /(4800,00 грн. - 2402,52 грн.) + 11698,42 грн. = 14095,90 грн./ є реальними збитками, які завдані йому внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх зобов'язань, і які мають бути компенсовані позивачу відповідачами 1 і 2.
Суд такі доводи ТОВ «Порше Лізинг Україна» вважає хибними та необґрунтованими, оскільки, виходячи з правової природи шкоди (збитків), плата за юридичні послуги не входить до складу шкоди (збитків), тобто зазначені витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розміру не знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 зобов'язань за Договором № 00000769 від 09.07.2009 р.
Така правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13.04.2010 р. № 05/248-09 та в оглядовому листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» від 14.01.2014 р. № 01-06/20/2014.
Оскільки колекторські послуги мають правову природу аналогічну послугам юридичним вище наведене стосується и витрат, здійснених позивачем на оплату колекторських послуг.
Тобто, укладення договорів на надання колекторських та юридичних послуг не є обов'язковим у правовідносинах сторін у справі, із посиланням на які позивач обґрунтовує заявлені вимоги, тобто позивач не був позбавлений права прийняти до штату юриста, що, в свою чергу, виключило б необхідність укладення угод на надання юридичної та колекторської допомоги. Крім того, понесені позивачем витрати на оплату юридичних і колекторських послуг не є обов'язковими саме в такому розмірі, в якому їх здійснив позивач за вище вказаними договорами з ТОВ «ЮФ Вернер» та ТОВ «Орум».
Враховуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 14095,90 грн. реальних збитків.
Під неодержаним прибутком (упущеною вигодою) в цивільному праві розуміють таку втрату кредитором очікуємого прибутку в майні, яка заснована на точних відомостях, які безспірно підтверджують можливість отримання ним грошових сум або інших цінностей, якщо зобов'язання було б виконане боржником.
Звернувшись до суду з вимогою про стягнення 113769,63 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилається на те, що станом на час вирішення спору судом об'єкт лізингу відпоідачем-1 не повернутий позивачеві, лізингові платежі в повному обсязі не сплачені. При укладанні Договору № 00000769 від 09.07.2009 р. позивач сподівався отримати доходи впродовж дії Договору, при належному виконані умов Договору відповідачем-1. На момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідно до Плану відшкодування витрат відповідачем-1 залишилися невиплаченими лізингові платежі за фактичний період користування об'єктом лізингу з березня 2013 року до червня 2014 року (строку повного виконання відповідачем-1 зобов'язання належним чином відповідно до Плану відшкодування) Станом на 07.05.2014 р. курс долара США складав 12,31 грн. за 1 долар США., згідно довідки ПАТ «Креді Агіколь Банк». (а.с. 88)
Таким чином, згідно розрахунку позивача він має право вимагати відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 113769,63 грн. (543,65 дол. США х 12,31 грн. х 17 = 113769,63 грн.), де:
- 543,65 дол. США - лізинговий платіж відповідно до Плану відшкодування;
- 12,31 грн. - курс за 1 долар США станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі;
- 17 - кількість невиплачених відповідачем-1 лізингових платежів до моменту повного виконання зобов'язань належним чином відповідно до Плану відшкодування.
Згідно із ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності або набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом ЦК України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг -це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату.
Таким чином, при укладені Договору про фінансовий лізинг № 00000769 від 09.07.2009 р. позивач розраховував отримати від відповідача-1, за умови належного виконання останнім своїх фінансових зобов'язань за Договором, певну суму лізингових платежів, визначену умовами Договору та Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).
Проте, матеріалами справи доведений та відповідачами 1 і 2 не спростований факт невиконання відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань щодо сплати лізингових платежів за Договором № 00000769 від 09.07.2009 р.
Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Досліджені судом фактичні обставини справи у їх сукупності, свідчать про те, що позивач довів суду належними та допустимими, в розумінні ст. 34 ГПК України, доказами факт протиправної поведінки відповідача-1 у вигляді неналежного виконання прийнятих на себе за умовами Договору № 00000769 від 09.07.2009 р. зобов'язань щодо сплати лізингових платежів за період з березня 2013 року по червень 2014 року та повернення об'єкту лізингу, факт наявності збитків (упущеної вигоди) та причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та настанням збитків (упущеної вигоди).
Щодо розміру упущеної вигоди, яка заявлена позивачем до стягнення, суд вважає за необхідне зауважити таке.
Розрахунок розміру упущеної вигоди зроблений позивачем виходячи з того, що відповідачем-1 залишилися несплаченими лізингові платежі за фактичний період користування об'єктом лізингу з березня 2013 року до червня 2014 року (строку повного виконання відповідачем-1 зобов'язання належним чином відповідно до Плану відшкодування). При цьому, згідно розрахунку позивача за заявлений період кількість невиплачених відповідачем-1 лізингових платежів до моменту повного виконання зобов'язань належним чином відповідно до Плану відшкодування становить 17. Проте, в даному випадку позивачем допущена арифметична помилка, оскільки фактично за період з березня 2013 року по червень 2014 року включно відповідач повинен був внести 16 лізингових платежів.
Отже, розмір упущеної вигоди, яку позивач зазнав внаслідок неправомірної поведінки відповідача-1, становить 107077,31 грн. (543,65 дол. США х 12,31 грн. х 16 = 107077,31 грн.)
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. (стаття 554 ЦК України).
Матеріалами справи доведено, що відповідачем-1 та відповідачем-2, як Поручителем, зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів за Договором № 00000769 від 09.07.2009 р. не виконані.
У відповідності до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має прав вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідачі 1 і 2 своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористалися, письмових пояснень не надали, проти позову не заперечили, доказів належного виконання зобов'язань за Договором № 00000769 від 09.07.2009 р. суду не надали.
За таких обставин, суд вважає наявними правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 солідарно з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 107077,31 грн. збитків у вигляді пущеної вигоди. В іншій частині позовних вимог суд не вбачає правових підстав для їх задоволення, а тому з заявлених підстав в цій частині вимог в задоволені позову відмовляється.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи міру та ступінь вини кожної із сторін у доведені спору до суду, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В пунткі 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 р. зазначено, якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням, господарським судом може бути видано один наказ, в якому зазначається, що право стягнення є солідарним (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Керуючись ст., ст. 22, 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, Донецька область, Шахтарський район, м. Шахтарськ та до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, Донецька область, Шахтарський район, м. Шахтарськ про стягнення з відповідачів солідарно 127865,53 грн. збитків задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, (86200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) солідарно з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, (86200, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27-Т, код ЄДРПОУ 35571472) 107077 (сто сім тисяч сімдесят сім) грн. 310 коп. збитків і 2141 (дві тисячі сто сорок одну) грн. 55 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "01" грудня 2014 р.
Суддя Н.Г.Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.