03 жовтня 2014 рокусправа № 2а/334/140/14 (334/3690/14-а)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя
на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними дій та зобов'язання призначити пенсію, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Ленінського районного суду м. Запоріжжя про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя та зобов'язання останнього призначити їй пенсію за віком та проводити її виплати з 15.03.2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянкою України, проживає на території держави Ізраїль та перебуває на консульському обліку в Консульському відділі посольства Ізраїль. У зв'язку з досягненням пенсійного віку звернулася до Пенсійного фонду за призначенням пенсії. Проте, відповідачем було відмовлено у призначенні та нарахуванні пенсії на підставі того, що у позивача відсутня реєстрація місця проживання на території України позивач вважає, що зазначена відмова є неправомірною, оскільки позивач є громадянином України, що не позбавляє його права на пенсію.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано Рішення засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсії Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя №91 від 04.04.2014 року щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 протиправним та скасовано. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та поводити ї виплати з 15.03.2014 року.
Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Позивач є громадянином України, 31.03.2014 року через представника звернулася до Управління ПФУ з заявою про призначення пенсії, тому що вона виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, а останнім місцем її реєстрації була адреса: АДРЕСА_1, що територіально відноситься саме до Ленінського району м. Запоріжжя. Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до Управління ПФУ з заявою про призначення пенсії у встановленому порядку.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем (УПФ) подано апеляційну скаргу. Апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивача на момент звернення до УПФУ із заявою про призначення пенсії перебуває на постійному місці проживання у державі Ізраїль та не має реєстрації постійного місця проживання на території України. До того ж, позивачем не було надано банківський рахунок в банку, який виграв тендер на виплату пенсій на території України в порядку, передбаченому законодавством України. Зазначене позбавляє позивача права на отримання пенсії на території України.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 і до 02.09.2003 року проживала за адресою: АДРЕСА_1, помім виїхала за кордон та на теперішній час постійно проживає у Ізраїлі. 14.03.2014р. ОСОБА_1 досягла віку 56 років і 6 місяців, і в неї виникло право на призначення пенсії за віком.
Рішенням засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсії Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя №91 від 04.04.2014 року позивачу у призначенні пенсії було відмовлено на підставі ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому що в Україні відсутня реєстрація місця її проживання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин судом першої інстанції правильно застосовані норми ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №25-рп/2009 від 07.10.2009, Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за межі, встановлені законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.
Згідно ст. 8 Конституції України: норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 22 Конституції України: конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції України: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до пункту 4 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що іноземці та особи без громадянства , які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплаті соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбаченому цим закон мол, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Між Україною та Ізраїлем відсутній міжнародний договір, який би передбачав виплату пенсії позивачу під час її проживання в Ізраїлі.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно п. 2 рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність 07 жовтня 2009 року.
Отже, позивач, проживаючи за межами України та будучи громадянкою України, має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадян України.
Частиною 1 ст. 44 вказаного Закону передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
В матеріалах справи містяться копії відповідних документів, що уповноважують представника діяти в інтересах позивача (а.с. 5, 6).
Частиною 1 статті 92 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
У той же час, статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частиною 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року - (позивачка народилася 14.10.1956 року).
Ураховуючи, що позивачем досягнуто відповідного віку (56 років 6 місяців), набула необхідного страхового стажу, протягом якого здійснювалось її соціальне страхування, а також зважаючи на вищу юридичну силу Конституції України поряд із Законом України "Про пенсійне забезпечення" і більш пізнє прийняття Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до положень якого позивач має право на призначення пенсії, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача у призначенні пенсії за віком позивачу.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги спростовуються викладеними норми права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2014 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними дій та зобов'язання призначити пенсію - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна