Справа № 817/2742/14
29 жовтня 2014 року 11год. 50хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Школяр О.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник Ляшук Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Дубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування вимоги №Ф-51 від 08.07.2014, рішення про застосування штрафних санкцій №0001501703 від 25.07.2014 та податкових повідомлень - рішень від 25.07.2014 №0001491703, №0002751703.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом, з урахуванням заяви від 15.10.2014 року про збільшення позовних вимог (том 3 а.с.104) до Дубенської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - Дубенська ОДПІ) про
- визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001491703 та №0002751703 від 25.07.2014 року;
- визнання протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001501703 від 25.07.2014 року на суму 5539,15 грн.
- визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-51 від 08.07.2014 року на суму 93797,39 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав викладених в позові та заяві про збільшення позовних вимог (том 3 а.с.104). В обґрунтування позову зазначив, що при проведенні перевірки перевіряючий неправомірно завищив станом на 01.01.2012 залишок ТМЦ (дизельного пального) на загальну суму 41805,04 грн. (з ПДВ), що безпосередньо вплинуло на висновок інспектора про перевикористання пального ФОП ОСОБА_4 Крім того стверджував, що при розрахунку відстаней, які проїхали транспортні засоби, норм витрат та фактичного використання пального податковим інспектором не було взято до уваги та не відображено в акті перевірки базові та лінійні норми витрат та фактичного використання пального і також подорожні листи вантажних автомобілів, відповідно до яких здійснювалось списання дизельного пального. Також, з огляду на відсутність бази для нарахування, наголосив на безпідставності вимоги про сплату єдиного соціального внеску та рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного соціального внеску. Також вказав, що відповідачем безпідставно було донараховано податкові зобов'язання з ПДВ, оскільки ФОП ОСОБА_4 було включено у звітні місяці за травень 2012 р., лютий 2013 р. та серпень 2013 р. податкові зобов'язання з ПДВ відповідно по ТОВ «Ливтранс» на суму ПДВ 533,34 грн., по ФОП ОСОБА_5 на суму ПДВ 916,66 грн., по ТОВ «Автобудкомплекс-К» на суму ПДВ 516,67 грн. та до податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Бел Оіл». За таких обставин вважає, що висновки податкового органу про завищення витрат при здійсненні господарської діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість - безпідставні, а тому просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, подав письмові заперечення на позов (том 3 а.с.160-161). В обґрунтування заперечень, пояснив, що позивачем порушено п.167.1 ст.167, п.177.1, п.177.2 ст.177, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого податковим органом визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 65606,69 грн., в т.ч. по звітних (податкових) періодах: за 2012 рік - 7880,78 грн., за 2013 рік - 57725,91 грн., податок на додану вартість в сумі 81617 грн., в т.ч. по періодах: грудень 2012 року - 10638 грн., жовтень 2013 року, листопад 2013 року - 23660 грн. та грудень 2013 року - 23659 грн., донараховано єдиний внесок в сумі 97537,87 грн., в т.ч. за 2011 рік - 3740,48 грн., за 2012 рік - 16985,55 грн., за 2013 рік - 76811,84 грн. Зазначив, що перевіркою встановлено, що позивач безпідставно включив до валових витрат витрати понесені у зв'язку з придбанням дизельного пального, яке не використовувалося в господарській діяльності. Також звернув увагу, що станом на 31.12.2013 року в залишку у ФОП ОСОБА_4 рахується 1079 л дизельного пального на загальну суму 10732,58 грн., в т.ч. ПДВ 1788,76 грн. Стверджував, що позивачем безпідставно віднесено сплачений податок на додану вартість при придбанні товарів (дизельного пального), які не використані у межах господарської діяльності платника. У зв'язку з чим позивачем занижено єдиний внесок в сумі 97537,87 грн., який не сплачений та не перерахований до бюджету за 2011-2013 роки. За таких обставин вважає, що податковий орган діяв в спосіб, в межах та на підставі Закону України, а тому оспорювані рішення обґрунтовані та не підлягають скасуванню. За таких підстав просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
27.03.2007 року ОСОБА_4 зареєстрована виконавчим комітетом Дубенської міської ради фізичною особою-підприємцем та взята на облік в контролюючому органі за №166. Позивач є платником податку на додану вартість, про що останньому видано свідоцтво платника ПДВ від 10.10.2008 року НБ №176547, та перебуває на загальній системі оподаткування.
Матеріали справи свідчать, що в період з 10.06.2014 року по 23.06.204 року посадовими особами Дубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області проведено документальну планову виїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт №922/17/НОМЕР_1 від 08.07.2014 року (том 1 а.с.217-250).
Даним актом зафіксовано наступні порушення ФОП ОСОБА_4:
- п.167.1 ст.167, п.177.1, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 65606,69 грн., в т.ч. по звітних періодах: за 2012 р. - 7880,78 грн., за 2013 р. - 57725,91 грн.
- п.2 ч.1, ст. 7, ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиний внесок в сумі 97537,87 грн., в т.ч. за 2011 рік - 3740,48 грн., за 2012 рік - 16985,55 грн., за 2013 рік - 76811,84 грн.
- п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано ПДВ в сумі 81617 грн., у т.ч. по періодах: грудень 2012 р. - 10638 грн., жовтень 2013 р. - 23660 грн., листопад 2013 р. - 23660 грн. та грудень 2013 р. - 23659 грн.
- ст.51, пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України - подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ не в повному обсязі, а саме - не відображено дані про виплачені доходи СПД-фізичним особам за придбаний у них товар у 1 кварталі 2012 року.
Не погодившись з вказаними висновками акту перевірки, позивач подав на них письмові заперечення (том 3 а.с.60-63), які податковим органом не були взяті до уваги як такі, що не спростовують висновки, викладені акті (том 3 а.с.167).
У зв'язку з цим 25.07.2014 року на підставі акту перевірки відповідачем було прийнято:
- податкове повідомлення - рішення №0002751703, яким ФОП ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 98410,04 грн., в т.ч. 65606,69 грн. за основним платежем та 32803,35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 3 а.с.65);
- податкове повідомлення - рішення №0001491703, яким ФОП ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 122425,50 грн., в т.ч. 81617 грн. за основним платежем та 40808,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
- рішення №0001501703 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Вказані рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку (том 3 а.с.70-74,77-81), проте за результатами розгляду первинної та вторинної скарги, рішення податкового органу залишено без змін, а скарги - без задоволення (том 3 а.с.75-76,94-95).
08.07.2014 року податковим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-51, яким ФОП ОСОБА_4 зобов'язано сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 97537,87 грн.(том 3 а.с.82).
Позивачем вказана вимога теж була оскаржена в адміністративному порядку (том 3 а.с.83-85, 88-91), однак рішенням ГУ Міндоходів у Рівненській області №544/14/17-00-10-05-105/190 від 08.08.2014 року (том 3 а.с.86-87) та рішенням Фіскальної служби України №1504/2с/99-99-10-01-07-15 від 12.09.2014 року залишена без змін (том 3 а.с.92-93).
Не погодившись з результатами адміністративного оскарження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0002751703 від 25.07.2014 року, суд зазначає наступне.
Зі змісту податкових декларацій, долучених позивачем до матеріалів справи №16654 від 28.01.2013 року та №9089174113 від 30.01.2014 року (том 3 а.с.108-115), вбачається що ФОП ОСОБА_4 задекларовано за 2012 рік дохід в розмірі 683645,20 грн., за 2013 рік - в розмірі 1276544,33 грн. та витрати за 2012 рік - в розмірі 674711,13 грн., за 2013 рік - в розмірі 1267589,70 грн.
Як слідує з акту перевірки від 08.07.2014 року, в основі податкового повідомлення-рішення №0002751703 від 25.07.2014 року лежать висновки податкового органу про безпідставне включення ФОП ОСОБА_4 до валових витрат витрати понесені у зв'язку з придбанням дизельного пального, яке не використовувалося у господарській діяльності, та твердження, що загальна кількість пального списаного понаднормово на надання послуг по перевезенню вантажів протягом 2012 року становить 6648,9 л у сумі 53191,20 грн. (без ПДВ) та протягом 2013 року становить 44361,21 л у сумі 354893,28 грн.(без ПДВ).
Так, актом зафіксовано, що станом на 31.12.2013 року в залишку у ФОП ОСОБА_4 рахується 1079 л дизельного пального на загальну суму 10732,58 грн., в т.ч. ПДВ 1788,76 грн. Відповідно до результатів перевірки чистий дохід ФОП ОСОБА_4 за 2012 рік становить 62126,67 грн., що на 53192,60 грн. більше, ніж задекларовано, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за 2012 рік на 53192,60 грн. Відповідно до результатів перевірки чистий дохід ФОП ОСОБА_4 за 2013 рік становить 363850,91 грн., що на 354893,28 грн. більше, ніж задекларовано, що привело до заниження чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік на 354893,28 грн.
З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на таке.
У відповідності до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
На підставі п.п.14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пунктів 177.3 та 177.4 ст.177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Відповідно до п.138.1 ст. 138 розділу III Податкового кодексу України, витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 розділу III Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.
Пунктом 138.2 статті 138 розділу III Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
В силу вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу III Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, законодавством, яке регулює порядок формування фізичною особою витрат, пов'язаних з господарською діяльністю та визначення чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності є стаття 177 Податкового кодексу України, з урахуванням положень розділу III цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до абз.абз 1-2 п. 44.1 ст. 44 розділу ІІ Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З системного аналізу норм, закріплених у статтях 138, 177 Податкового кодексу України, слідує, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є факт їх понесення в межах здійснення ним господарської діяльності.
Згідно з реєстраційними даними видами діяльності ФОП ОСОБА_4 є вантажний автомобільний транспорт, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автомобільного транспорту (ст.5 акту перевірки). При цьому за ФОП ОСОБА_4 зареєстровано наступні транспортні засоби: VOLVO FH 12, RENAULT MAGNUM 11 GTA, RENAULT MAGNUM 480 GTA.20T, SCHMITZ S, SCHMITZ та KOZEL SNCO 24AP (том 1 а.с.22-24), які використовуються позивачем у своїй господарській діяльності згідно з КВЕД.
Судом встановлено, представником відповідача в судовому засіданні не заперечувалося, що 24.05.2012 року між ФОП ОСОБА_4 і ТОВ «ЛИВ-ТРАНС» укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування №ЛТ-53/12, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався надати автопослуги за маршрутом м.Харів - м.Українка, Київська обл.
06.02.2013 року між ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_5 укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №20е-1, предметом якого були автопослуги за маршрутом м.Дніпропетровськ - м.Львів.
26.08.2013 року між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Автобудкомплекс-К» укладено договір-заявку на перевезення вантажів №23/08/4 від 26.08.2013 року, згідно з яким позивач зобов'язався надати автопослуги за маршрутом м.Київ - м.Тернопіль.
На виконання умов вказаних договорів позивачем були надані автопослуги по перевезенню, а також сторонами було оформлено податкові накладні №45 від 25.05.2012 року, №10 від 11.02.2013 року та №199 від 24.08.2013 року (том 1 а.с.26,30,35), акти здачі-приймання робіт №ХН-0000045 від 25.05.2012 року, №ХН-0000010 від 11.02.2013 року, №ХН-0000199 від 24.08.2013 року (том 1 а.с.26,30,35, зворотній бік).
Зазначені податкові накладні були включені позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за травень 2012 року, лютий та серпень 2013 року (том 1 а.с.25,27-29,31-34).
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2012-2013 років ФОП ОСОБА_4 до складу витрат було включено витрати на придбання у ТОВ «БЕЛ ОІЛ», ТОВ «Золотий Екватор», ТОВ «Технооптторгтрейд» та ТОВ «ВОГ Рітейл» дизельного палива, яке використовувалось з метою надання послуг з перевезення вантажів в межах України на підставі вказаних вище договорів, що підтверджується наявними у матеріалах справи: подорожніми листами, видатковими накладними, розрахунками лінійних норм витрат пального на автомобіль, доказами придбання дизельного палива (том 2 а.с.1-250, том 3 а.с.1-57).
Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 6 статті 6 даного Закону встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.
У відповідності до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 року№1706, було розроблено Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 року №65 (надалі - Методичні рекомендації), які можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання собівартості перевезень вантажів і пасажирів, робіт і послуг, пов'язаних з транспортним процесом, як на транспортних підприємствах, так і на інших підприємствах, що виконують зазначені роботи (послуги), незалежно від форм власності і підпорядкування, але з врахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства.
Пунктом 3 Методичних рекомендацій визначено, що собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.
В силу положень п.30 Методичних рекомендацій до виробничої собівартості перевезень включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.
Відповідно до п.32 Методичних рекомендацій до статті калькуляції "Прямі матеріальні витрати" включається вартість усіх видів пально-мастильних та інших матеріалів (включаючи транспортно-заготівельні витрати), що використані як безпосередньо на виконання перевезень (робіт, послуг), так і на технологічні операції в процесі підготовки рухомого складу до експлуатації, а також витрати пально-мастильних матеріалів на допоміжно-службовий, учбово-тренувальний та невиробничий нальоти годин.
Крім того, в силу вимог пункту 4.4 Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року №43, для бортових вантажних автомобілів і сідельних тягачів у складі автопоїздів, автомобілів-фургонів та вантажопасажирських автомобілів, які виконують роботу, що обліковується в тонно-кілометрах, нормативні витрати палива розраховуються за формулою, яка передбачає, що при виконання вантажними автомобілями роботи для визначення норми по витратам палива враховується показник загального пробігу автомобіля та показник пробігу з вантажем.
В матеріалах справи наявні, долучені позивачем лінійні норми витрат пального на автомобілі VOLVO FH 12, RENAULT MAGNUM (том 2 а.с.58-220).
За таких обставин, вартість паливно-мастильних матеріалів (дизельного пального), які використовувалися ФОП ОСОБА_4 у своїй господарській діяльності, а саме: надання усіх видів перевезень вантажним автомобільним транспортом, повинна враховуватись ним під час розрахунку собівартості реалізованих послуг з перевезення вантажів та включатись до складу витрат операційної діяльності.
Таким чином, висновки відповідача про завищення позивачем суми витрат за 2012 рік на 53192,60 грн. та за 2013 рік на 354893 грн. не відповідають вимогам законодавства та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому податкове повідомлення-рішення №0002751703 від 25.07.2014 року є необґрунтованим та безпідставним.
Також суд критично оцінює доводи відповідача, які ґрунтуються на результатах самостійного обрахунку податковим органом під час перевірки ФОП ОСОБА_4 норм витрат придбаного та віднесеного на витрати позивачем дизельного пального.
Як встановлено в ході судового розгляду справи на сторінці 9 акту перевірки вказано, що «за даними акту попередньої перевірки від 28.09.2012 року № 254/17-38/НОМЕР_1 станом на 01.01.2012 р. залишки ТМЦ становлять в сумі 43850 грн., в т.ч. ПДВ - 7308,33 грн.» (том 1 а.с.225). При цьому, на сторінці 10 акту № 254/17-38/НОМЕР_1 від 28.09.2012 року «Про результати документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року» зазначено, що: «Залишки ТМЦ станом на 31.12.2011 р. становлять 220,26 л. дизельного пального на загальну суму 1999,96 грн., в т.ч. ПДВ 333,33 грн.» (том 3 а.с.59).
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем, здійснюючи під час перевірки розрахунок норм витрат пального станом на 01.01.2012 року необхідно було використовувати залишок дизельного пального встановлений за наслідками попередньої перевірки 220,26 л на суму 1999,96 грн., в т.ч. ПДВ 333,33 грн., а не на суму 43850 грн., в т.ч. ПДВ - 7308,33 грн.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0001491703 від 25.07.2014 року, суд виходить з такого.
Як вбачається з акту перевірки від 08.07.2014 року «перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року встановлення його завищення в сумі 10639 грн. - грудень 2012 року та за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року встановлено завищення в сумі 70979 грн.» (ст.28 акту).
Вказане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про «безпідставне віднесення до складу податкового кредиту за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року коштів на суму 63831,12 грн., в т.ч. ПДВ 10638,52 грн., та за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року коштів на суму 425871,94 грн., в т.ч. ПДВ 70978,66 грн. (жовтень - 141957,31 грн., в т.ч. ПДВ - 23659,55 грн., листопад - 141957,31 грн., в т.ч. ПДВ - 23659,55 грн. та грудень - 141957,31 грн., в т.ч. ПДВ - 23659,56 грн.) по операціях з придбання ПММ, які не використані в господарській діяльності та відсутні у залишку станом на 31.12.2013 року» (ст.29 акту).
Суд не погоджується з такими висновками огляду на наступне.
Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).
Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст.196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання паливно-мастильних матеріалів (дизельного палива) відсутні. А тому суд вважає, що підстави для виключення зі складу податкового кредиту позивача сум ПДВ, сплачених останнім для ТОВ «БЕЛ ОІЛ», ТОВ «Золотий Екватор», ТОВ «Технооптторгтрейд» та ТОВ «ВОГ Рітейл» в ціні придбаних ПММ, у відповідача відсутні, оскільки отримання таких товарів за договорами не суперечить чинному законодавству, та є таким, що спрямоване на отримання доходів, а отже належить до господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 згідно з КВЕД в розумінні податкового законодавства.
Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У відповідності до п.201.4, ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно п.201.6, ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Наявні в матеріалах справи податкові накладні виписані ТОВ «БЕЛ ОІЛ», ТОВ «Золотий Екватор», ТОВ «Технооптторгтрейд» та ТОВ «ВОГ Рітейл» для ФОП ОСОБА_4, містять всі необхідні обов'язкові реквізити (том 1 а.с.40-216).
Зауважень до форми та змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «БЕЛ ОІЛ», ТОВ «Золотий Екватор», ТОВ «Технооптторгтрейд» та ТОВ «ВОГ Рітейл» для ФОП ОСОБА_4, в акті перевірки податковим органом не зазначено.
На підставі даних податкових накладних позивачем правомірно сформовано податковий кредит по отриманих позивачем від ТОВ «БЕЛ ОІЛ», ТОВ «Золотий Екватор», ТОВ «Технооптторгтрейд» та ТОВ «ВОГ Рітейл» паливно-мастильних матеріалах та належним чином відображено в податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди, в т.ч. в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, що не заперечується відповідачем.
На переконання суду, оскільки матеріалами справи підтверджується використання ФОП ОСОБА_4 дизельного палива в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку на підставі податкових накладних, належним чином оформлених, то у суду відсутні правові підстави вважати неправомірним віднесення позивачем такого податку до складу податкового кредиту у відповідних періодах.
Суд також не погоджується із висновками відповідача щодо встановлення відхилень сум податкових зобов'язань з ПДВ, виявлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів, оскільки дослідженими в ході судового засідання податковими накладними та реєстрами отриманих і виданих податкових накладних, податковими деклараціями за травень 2012 р. по ТОВ «Ливтранс» на суму ПДВ 533,34 грн., за лютий 2013 р. по ФОП ОСОБА_5 на суму ПДВ 916,66 грн., за серпень 2013 р. по ТЗОВ «Автобудкомплекс-К» на суму ПДВ 516,67 грн., встановлено віднесення позивачем вищевказаних сум до податкових зобов'язань з податку на додану вартість за відповідні місяці.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0001491703 від 25.07.2014 року не відповідає вказаним критеріям правомірності, а тому є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо ненадання позивачем документів, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що позивачем долучено до заперечення на акт перевірки документи, що стосуються придбання пального (видаткові накладні та фіскальні чеки, розрахунків норм витрат пального, подорожніх листів, податкових накладних та реєстрів виданих і отриманих податкових накладних) (том 3 а.с.63 зворотній бік).
Надаючи правову оцінку вимозі №Ф-51 від 08.07.2014 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску та рішенню про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001501703 від 25.07.2014 року, судом враховується наступне.
В основу прийняття вказаних рішень покладено висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 2, ч. 1, ст.. 7, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» від 08.07.2010 року №2464 внаслідок заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування на загальну суму 97537,87 грн., в тому числі за 2011 рік - на 3740,48 грн., за 2012 рік - на 16985,55 грн. та за 2013 рік - на 76811,84 грн., що призвело до застосування штрафних санкцій у розмірі, передбаченому п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» від 08.07.2010 року №2464, що склало 6100,22 грн.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» від 08.07.2010 року №2464 (далі - Закон №2464), платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Частиною 11 статті 8 Закону України №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції - за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачеві єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування на суму 97537,87 грн. стало збільшення ФОП ОСОБА_4 значення чистого оподаткованого доходу за 2011 рік на суму 10779,49 грн., за 2012 рік - в сумі 53192,60 грн. та за 2013 рік - в сумі 354893,28 грн., що відображено в акті перевірки №254/17-38/НОМЕР_1 від 28.09.2012 року та №922/17/НОМЕР_1 від 08.07.2014 року. Суми єдиного внеску, який згідно з актом перевірки від 08.07.2014 року необхідно сплатити позивачу від суми збільшеного оподатковуваного доходу за 2011 рік становить 3740,48 грн., за 2012 рік - 16985,55 грн., та за 2013 рік - 76811,84 грн. (ст.24 акту перевірки).
Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставин справи, зокрема щодо правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень №0001491703 та №0002751703 від 25.07.2014 року, щодо правомірності формування позивачем витрат за 2012 рік в сумі 53192,60 грн. та за 2013 рік - в сумі 354893,28 грн., вимога №Ф-51 від 08.07.2014 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №0001501703 від 25.07.2014 року є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що податковий орган при прийнятті вимоги №Ф-51 від 08.07.2014 року та рішення №0001501703 від 25.07.2014 року діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а тому вказані вимога та рішення є протиправними, такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень і підлягають скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0001491703 та №0002751703 від 25.07.2014 року, вимоги №Ф-51 від 08.07.2014 року та рішення №0001501703 від 25.07.2014 року.
При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області від 25.07.2014 №0001491703 та №0002751703.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальними органами доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного податку від 25.07.2014 №0001501703.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Дубенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-51 від 08.07.2014.
Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 482,70 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Сало А.Б.