іменем україни
26 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Маляренка А.В., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору позики неукладеним, визнання розписки недійсною та відшкодування моральної шкоди,
за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу,
за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 січня 2014 року,
У червні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що у червні 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу більярдних столів на суму 12 000 грн, із яких позивач сплатив 4 000 грн.
Вказали, що 21 червня 2011 року на прохання відповідача ОСОБА_3 було написано розписку про те, що він взяв у борг грошові кошти в розмірі 1 000 доларів США, проте гроші йому не передавалися. Фактично розпискою підтверджувалось, що ОСОБА_3 здійснить остаточний розрахунок за вищезазначеним договором купівлі-продажу.
Зазначали, що ОСОБА_6 ввів їх у оману, оскільки при проведенні повного розрахунку не знищив оригінал розписки, а також посилались на те, що ОСОБА_5 помилився щодо обставин та мотивів укладання договору позики.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд визнати укладеним договір купівлі-продажу двох більярдних столів від 21 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, визнати неукладеним договір позики від 21 червня 2011 року, визнати розписку від 21 червня 2011 року недійсною та стягнути із відповідача 1 550 грн на відшкодування моральної шкоди.
У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що 21 червня 2011 року він продав ОСОБА_5 більярдні столи вартістю 1 500 доларів США, проте відповідач не здійснив повну оплату вартості товару, про що склав відповідну розписку.
Вказав, що на неодноразові його вимоги про повернення грошових коштів відповідач не реагував, а тому, посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути із ОСОБА_5 на свою користь заборгованість з оплати вартості більярдних столів у розмірі 7 971 грн 20 коп. та 3 % річних у сумі 443 грн 55 коп.
Ухвалою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 листопада 2013 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 в частині вимог про визнання укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу двох більярдних столів від 21 червня 2011 року за ціною 12 000 грн з підстав, встановлених п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року в задоволенні первинних позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилено, рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, мотивуючи свої доводи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції, із висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту свого порушеного права щодо визнання договору позики неукладеним та боргової розписки недійсною, оскільки боргова розписка не є правочином, а лише засвідчує факт отримання боржником грошових коштів.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають із наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в усній формі було укладено договір купівлі-продажу більярдних столів вартістю 12 000 грн, а сторонами не заперечується, що на виконання вищезазначеної домовленості ОСОБА_3 сплатив відповідачу 4 000 грн.
ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 отримали від ОСОБА_3 вищезазначені більярдні столи.
21 червня 2011 року ОСОБА_5 надав ОСОБА_6 розписку, в якій зазначив, що він отримав у борг грошові кошти в сумі 1 000 доларів США із датою повернення до 01 вересня 2011 року (а. с. 70).
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 розписка була складена на виконання договору купівлі-продажу, укладеного у червні 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6
Відповідно до положень ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Згідно з ч. ч. 2-4 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій на порушення приписів ст. ст. 212-214, 303, 304 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернули, не визначилися з характером спірних правовідносин, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не з'ясували належним чином обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а саме: між сторонами відбулася заміна боргу позиковим зобов'язанням, яка проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі встановленій для договору позики (ст. 1047 ЦК України), а також не врахували, що борговий документ може підтверджувати факт укладення договору позики та прийняття ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на себе відповідних зобов'язань за ним.
Крім того, на підтвердження виконання зобов'язань за розпискою, суди не врахували доказів, наданих сторонами щодо їх належності та допустимості.
Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За викладених обставин рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року та ухвала Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 січня 2014 року не можуть бути обґрунтованими та законними, а тому підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з підстав, встановлених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях справа підлягає направленню до апеляційного суду м. Києва для визначення підсудності.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справу для визначення підсудності направити до апеляційного суду м. Києва.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
Г.В. Юровська