іменем україни
26 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області про визнання права власності на майно, звільнення майна з-під арешту та виключення з акту опису за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 1 липня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з жовтня 1983 року вона перебуває у шлюбі із ОСОБА_4
Зазначала, що за час шлюбу 4 листопада 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») було укладено договір банківського рахунку № НОМЕР_1, кошти на якому є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу, оскільки на рахунок вносились і спільні кошти подружжя.
При цьому вказувала, що із нею проживають їх спільні із ОСОБА_4 діти, ОСОБА_7, 1984 року народження, та ОСОБА_8, 1994 року народження, які не працюють, самостійного доходу не мають, ОСОБА_4 кошти на дітей не сплачує. Вказана обставина дозволяє відступити від засади рівності часток у спільній сумісній власності подружжя.
25 травня 2012 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області, у якому на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованості у сумі 320 724 грн 45 коп., накладено арешт на кошти ОСОБА_4 у межах суми 352 896 грн 89 коп., у тому числі на ті, що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_1.
У зв'язку з цим позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини коштів, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1, відкритому у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ім'я ОСОБА_4; звільнити зазначені 2/3 частини коштів з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області від 25 травня 2012 року, та виключити їх з акту опису та арешту.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 6 березня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини коштів, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1, відкритому у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ім'я ОСОБА_4 у сумі 72 075 грн 94 коп., та звільнено зазначені 2/3 частини коштів з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції від 25 травня 2012 року. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Додатковим рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 1 липня 2014 року рішення районного суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що кошти, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1, відкритому у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу за домовленістю між подружжям із відступленням від засади рівності часток.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що кошти за договором банківського рахунку надходили від підприємницької діяльності ОСОБА_4, а позивач цього не спростувала та не довела, що спірні кошти є спільними або набутими спільною працею, а тому ці кошти є особистою приватною власністю фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 15 жовтня 1983 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб.
4 листопада 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір банківського рахунку № НОМЕР_1.
25 травня 2012 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції Кіровоградської області, у якому на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованості у сумі 320 724 грн 45 коп., накладено арешт на кошти ОСОБА_4 у межах суми 352 896 грн 89 коп., у тому числі на ті, що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_1.
Станом на 14 лютого 2014 року на вказаному банківському рахунку обліковуються кошти у сумі 72 075 грн 94 коп.
Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Апеляційний суд вірно послався на зазначену правову позицію Верховного Суду України, проте не в повному обсязі правильно її зрозумів та застосував, оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, у порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не встановив.
Так, Верховний Суд України зазначив про те, що при вирішенні спору про поділ майна подружжя, якщо один з них є фізичною особою-підприємцем, суду необхідно встановити, за рахунок яких коштів чи якого майна сформовано спірне майно, тобто за рахунок спільної сумісної власності подружжя чи за рахунок господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності.
Належних, допустимих та безспірних доказів формування коштів за договором банківського рахунку лише як особистих коштів від підприємницької діяльності відповідач ОСОБА_4 не надав, а апеляційний суд їх не зазначив, чим порушив вимоги ст. ст. 57-59, 212 ЦПК України.
Вказуючи, що кошти за договором банківського рахунку надходили від контрагентів фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за надані послуги, апеляційний суд не дав детальної розшифровки цих коштів, у порушення вимог ст. 214 ЦПК України не дав оцінки доводам позивача про те, що на вказаний рахунок зараховувались і спільні кошти подружжя, так як з серпня 2012 року відповідач ОСОБА_4 перебуває у процесі припинення підприємницької діяльності, що ним визнано (ч. 4 ст. 174 ЦПК України). Крім того, суд не дав оцінки тому, що при відкритті банківського рахунку вносились певні кошти і не вказав їх приналежність.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 1 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська
В.А. Черненко