іменем україни
26 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Маляренка А.В., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору частково недійсним, визнання стороною у договорі та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно,
за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору частково недійсним, визнання стороною у договорі та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно
та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору частково недійсним, визнання стороною у договорі та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно,
за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2014 року,
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 13 листопада 2004 року між ОСОБА_7, який діяв в інтересах та від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_4, що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_9
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у липні 2012 року під час розгляду цивільної справи про поділ майна подружжя йому стало відомо про укладений спірний договір купівлі-продажу від імені лише його матері ОСОБА_4 Вважав, що цей договір суперечить вимогам цивільного законодавства в частині покупця, а придбаний житловий будинок слід визнати спільною сумісною власністю, визнавши покупцями його, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки на придбання будинку вони витратили всі кошти з продажу квартири, в тому числі і його частку.
У квітні 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 звернулись до суду із окремими зустрічними позовами з таких самих підстав та просили визнати спірний договір частково недійсним, визнавши їх стороною у договорі, а також визнати право спільної сумісної власності на нерухоме майно (а. с. 61-63, а. с. 78-80).
Вказані зустрічні позови було прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження (а. с. 68, 91).
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2014 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання договору частково недійсним, визнання стороною у договорі та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачами пропущено строк позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Із такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин справи.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з вимогами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, наслідки спливу позовної давності застосовуються лише в тому випадку, якщо порушене право підлягає захисту.
На порушення зазначених вище вимог суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги по суті та не з'ясував, чи є позов обґрунтованим та чи підлягає захисту порушене право, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в позові лише з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права уваги не звернув, доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними і обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
Г.В. Юровська