іменем україни
26 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Маляренка А.В., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Служби автомобільних доріг в Одеській області, третя особа - Білчанська сільська рада Іванівського району Одеської області, про зобов'язання звільнення самовільно займаної земельної ділянки,
за касаційною скаргою Служби автомобільних доріг в Одеській області на рішення апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2014 року,
У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Служби автомобільних доріг в Одеській області, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив зобов'язати Службу автомобільних доріг в Одеській області звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,2635 га, що розташована на території Білчанської сільської ради Іванівського району Одеської області за АДРЕСА_1, на його користь, звільнивши цю земельну ділянку від побудованого мосту за власний рахунок.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,16 га, яка розташована на території Білчанської селищної ради Іванівського району Одеської області, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ОД № 051501, виданого 09 листопада 2004 року Іванівським районним відділом земельних ресурсів, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Проте його права порушуються відповідачем, оскільки Службою автомобільних доріг в Одеській області самовільно зайнята належна йому земельна ділянка для проведення будівельних робіт.
Також вказав, що договірних відносин з відповідачем не мав та жодних дозвільних документів, які б підтверджували право проведення будівельних робіт на вказаній земельній ділянці, не надавав.
Посилаючись на вищевикладене, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 11 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Іванівського районного суду Одеської області від 11 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зобов'язано Службу автомобільних доріг в Одеській області звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,2635 га, що розташована на території Білчанської сільської ради Іванівського району Одеської області за АДРЕСА_1, від побудованого мосту за власний рахунок.
У касаційній скарзі Служба автомобільних доріг в Одеській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на касаційну скаргу, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що в діях відповідача відсутні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки, що виключає обов'язок знесення побудованого об'єкта та несення матеріальних витрат.
При цьому місцевий суд зазначив, що органи місцевого самоврядування, які приймали ці рішення, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, й на теперішній час не здійснили належних дій для реалізації фізичними та юридичними особами прав на спірну земельну ділянку, однак вказані рішення є чинними та не є предметом оскарження у цій справі.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що спірна земельна ділянка на порушення вимог Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» на користь відповідача не відчужувалася, письмова згода на вилучення земельної ділянки відсутня та, крім того, відповідач почав будівництво без відповідного рішення органу місцевого самоврядування; у зв'язку з цим дійшов висновку, що діями відповідача порушено право власності позивача на землю, яке підлягає захисту в порядку, передбаченому ст. ст. 152, 153 ЗК України.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна, оскільки останні зроблені із неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, зазначеними положеннями цивільного процесуального законодавства на апеляційний суд покладено обов'язок перевіряти законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, встановлені судом фактичні обставини та усувати недоліки, допущені судом першої інстанції.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 09 листопада 2004 року серії ОД № 051501 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,16 га, яка розташована на території Білчанської сільської ради Іванівського району Одеської області (а. с. 9).
Державною цільовою програмою розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007-2011 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2005 року № 710 «Про затвердження Державної програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007-2011 роки», передбачено здійснення капітального ремонту автомобільної дороги державного значення «Київ-Одеса» - транспортна розв'язка на км. 417+105 (с. Білка).
Як вбачається з акта від 15 березня 2007 року вибору та обстеження земельної ділянки для капітального ремонту автомобільної дороги державного значення «Київ-Одеса» - транспортної розв'язки на км. 417+105 (с. Білка) в постійне користування площею 3,37 га та в тимчасове користування площею 1,26 га за межами населених пунктів на території Білчанської сільської ради Іванівського району Одеської області, Постійно діюча комісія з питань вибору земельних ділянок під розміщення об'єктів Іванівської районної державної адміністрації на підставі замовлення Служби автомобільних доріг в Одеській області надала висновок, в якому зазначила, що вважає обстежену земельну ділянку придатною для капітального ремонту автомобільної дороги державного значення «Київ-Одеса» - транспортної розв'язки на км 417+105 (с. Білка) та можливим передати в постійне користування земельну ділянку площею 3,37 га, а також в тимчасове користування земельну ділянку площею 1, 26 га за межами населених пунктів Білчанської сільської ради Іванівського району Одеської області (а. с. 215-217).
Розпорядженням Іванівської районної державної адміністрації Одеської області від 22 червня 2007 року № 293/А-2007 «Про затвердження акту вибору земельної ділянки для капітального ремонту дороги державного значення «Київ-Одеса», транспортна розв'язка на км. 417+105 (с. Білка) на території Білчанської сільської ради Служби автомобільних доріг України» затверджено акт від 15 березня 2007 року та надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки (а. с. 218).
Рішенням Білчанської сільської ради Іванівського району Одеської області «Про узгодження вибору земельної ділянки для об'єкта капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення «Київ-Одеса», транспортна розв'язка на км. 417+105 (с. Білка) за межами населених пунктів на території Білчанської сільської ради» погоджено місце розташування зазначеного об'єкта (а. с. 219).
На підставі матеріалів попереднього погодження вибору земельної ділянки Іванівський районний відділ земельних ресурсів надав висновок про погодження розміщення об'єкта (а. с. 220).
Відповідно до висновку головного державного санітарного лікаря Іванівського району Одеської області від 02 липня 2007 року № 44 «Щодо проекту відведення земельної ділянки» вищезазначена земельна ділянка придатна для капітального ремонту автодороги «Київ-Одеса» - транспортної розв'язки, Служби автомобільних доріг в Одеській області (а. с. 222).
Наказом Державної служби автомобільних доріг України від 19 листопада 2007 року № 650 «Про затвердження робочих проектів будівництва, реконструкції, капітального ремонту та титулів будов (об'єктів) на 2007 рік» затверджено робочий проект на капітальний ремонт дороги державного значення «Київ-Одеса» - транспортної розв'язки на км. 417+105 (с. Білка), Одеська область.
Відповідно до п. «б» ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. «г» ст. 143 цього Кодексу підставами для примусового припинення прав на земельну ділянку є викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.
Частиною 1 статті 149 ЗК України визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних потреб та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Тобто вказаною нормою чітко визначено, що документом, який підтверджує намір органу державної влади або органу місцевого самоврядування вилучити земельну ділянку у власника або землекористувача, є рішення такого органу.
За наявністю згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки відповідний орган приймає рішення про вилучення земельної ділянки. Згода землекористувача на вилучення земельної ділянки повинна бути подана у письмовій формі. За відсутності такої згоди вилучення відбувається на підставі рішення про примусове вилучення земельної ділянки. В останньому випадку в силу ч. 10 ст. 149 ЗК України у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується у судовому порядку.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
Відповідно до положень ст. 152 цього Кодексу держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Апеляційним судом встановлено, що належна позивачу на праві власності земельна ділянка на користь відповідача не відчужувалась і рішення про вилучення земельної ділянки відповідним органом не приймалося.
Встановлюючи такі обставини, апеляційний суд керувався Законом України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», в той час як спірні правовідносини між сторонами виникли в 2007 році і не можуть регулюватися застосованим апеляційним судом законом.
Крім того, зобов'язавши відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,2635 га, апеляційний суд залишив поза увагою, що вказана площа земельної ділянки є складовою частиною земельної ділянки позивача загальною площею 6,16 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 09 листопада 2004 року серії ОД № 051501 з установленими межами (а. с. 9) і окремою частиною із зазначенням її конкретного місця розташування не визначена, що унеможливлює виконання рішення.
З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, проте на порушення положень ст. ст. 212-214, 303, 304 ЦПК України не визначив, яка саме частина належної позивачу земельної ділянки та в яких межах і місці згідно з описом меж за державним актом самовільно зайнята відповідачем та чим це підтверджується; помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», який не підлягав застосуванню, оскільки на час виникнення спірних правовідносин не був прийнятий, а також не врахував положення постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, якою затверджений Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, чинний на час виникнення спірних правовідносин.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За викладених обставин рішення апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2014 року не може бути обґрунтованим та законним, а тому підлягає скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду з підстав, встановлених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Служби автомобільних доріг в Одеській області задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
Г.В. Юровська