Ухвала
іменем україни
26 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,
Коротуна В.М., Штелик С.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Кривоозерської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 4 липня 2014 року
У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. На прибудинковій території зазначеного будинку розташована тимчасова споруда, якою він користується.
20 травня 2012 року між позивачем та ОСОБА_4 виник конфлікт, в ході якого остання намагалася знести споруду у зв'язку з тим, що земельна ділянка, на якій розташована тимчасова споруда належить їй на праві власності.
Позивачу, як мешканцю та співвласнику будинку стало відомо, що у 2010 року відповідач одержав дозвіл на виготовлення технічної документації для отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
У грудні 2010 року рішенням сесії Кривоозерської селищної ради їй було передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,0123 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1. 24 лютого 2012 року відповідач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.
Позивач вважав, що вказана земельна ділянка передана у
власність ОСОБА_4 незаконно, оскільки не відноситься до сільськогосподарських угідь, а є прибудинковою територією житлового будинку, тому не може передаватися у власність для ведення особистого селянського господарства
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив скасувати
рішення сесії Кривоозерської селищної ради Миколаївської області № 8 від
7 жовтня 2010 року та № 27 від 17 грудня 2010 року та визнати
недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії
ЯК № 263980, виданий 24 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_4
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 4 липня
2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Кривоозерської селищної ради № 8 від 7 жовтня 2010 року в частині надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації щодо надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,01 га по АДРЕСА_1, а також рішення Кривоозерської селищної ради від № 27 від 17 грудня 2010 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передачу у власність ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0123 га для ведення особистого селянського господарства за вказаною адресою.
Визнано недійсним Державний акт на право власності серії
ЯК № 263980 від 24 лютого 2012 року, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0123 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції
та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог
ОСОБА_3, посилався на те, що сільською радою не дотримані вимоги Земельного Кодексу України, оскільки, земельна ділянка, що була передана ОСОБА_4, не відносилась до земель сільськогосподарського призначення, натомість вказав, що така земельна ділянка є прибудинковою територією для обслуговування житлового будинку та набуття права власності на неї повинно визначатись об'єднанням співвласників будинку із отриманням відповідного рішення від органів місцевого самоврядування та виконавчої влади в порядку ст. ст. 12, 116 Земельного Кодексу України.
Проте погодитись з висновком апеляційного суду не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судами встановлено, що 5 березня 2010 року позивач придбав квартиру № 3 в двохповерховому чотирьохквартирному житловому будинку по
АДРЕСА_1, а з 29 вересня 2010 року, відповідно до рішення виконавчого комітету Кривоозерської селищної ради
№ 128 вказана квартира була переведена в нежитлове приміщення, де позивач відкрив аптеку, а 19 червня 2012 року отримав свідоцтво про право власності на вказану аптеку (а.с. 15- 16).
Відповідно до договору дарування від 21 вересня 2006 року власником квартири № 4 в цьому ж будинку є ОСОБА_4
Згідно витягу з рішення Кривоозерської селищної ради від 07 жовтня 2010 року № 8, відповідачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації на виділення земельної ділянки у її власність.
Відповідно до рішення Кривоозерської селищної ради від 17 грудня 2010 року № 27, земельна ділянка загальною площею 0,0123 га передана у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.
24 лютого 2012 року ОСОБА_4 отримала Державний акт серії
ЕК № 263980 про право власності на вказану земельну ділянку, в якому зазначено, що цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
Також, із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка межує із присадибними земельними ділянками власників індивідуальних житлових будинків позивача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з якими погоджені та закріплені межі земельних ділянок.
Станом на 16 грудня 2010 року земельна ділянка, яка передана у приватну власність відповідачу, належала до категорії земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується довідкою відділу Держземагенства у Кривоозерському районі від 4 березня 2014 року
№ 01-36/293 та листом ПП «Мередіан» (а.с. 198, 177).
Відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населеного пункту - відповідні органи виконавчої влади.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно відмовив
в позові ОСОБА_3 з тих підстав, що при відведенні земельної ділянки відповідачу було дотримано порядок передачі земельної ділянки у власність, технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку ОСОБА_4 розроблена та погоджена відповідно до вимог ст. ст. 19, 22, 33, 121, 122 ЗК України,
п. 12 розділу Х його Перехідних положень, ст. 21 Закону України «Про землеустрій», ст. 35 Закону України «Про охорону земель», ст. ст. 5, 6 Закону України «Про особисте селянське господарство», наказу Державного комітету України по земельним ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування
землею ( в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», Українського класифікатора форм власності на землю, затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 року № 14-1-7/1205, які діяли
на час ухвалення рішення про передачу у власність земельної ділянки
ОСОБА_4
Частиною 4 ст. 42 ЗК України визначено, що розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Висновки апеляційного суду про те, що виділена відповідачу земельна ділянка відноситься до прибудинкової території багатоквартирного жилого будинку спростовуються наявними у матеріалах справи доказах, а саме довідкою від 4 березня 2014 року № 01-36/293 та листом ПП «Мередіан».
Крім цього, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано посилався на те, що ОСОБА_3 не доведено існування відповідної землевпорядної документації та правовстановлюючих документів у інших підприємств, установ чи організацій, які здійснюють управління вказаним будинком або об'єднання власників квартир.
Також, згідно висновку Відділу містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства Кривоозерського району, який видано відповідно до генерального плану населеного пункту, погоджено передачу земельної ділянки у власність відповідачу.
Оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції було досліджено усі надані сторонами докази, їм дано відповідну правову оцінку та зроблено висновки, що відповідають обставинам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Тому, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 4 липня 2014 року скасувати, рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від
13 травня 2014 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов В.М. Коротун І.К. Парінова С.П. Штелик