Ухвала
іменем україни
12 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 02 липня 2014 року,
У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0035 га, яка розташована по АДРЕСА_1 і належить позивачу, шляхом демонтування зведеної на ній бетонної огорожі. В обґрунтування позову зазначила, що вона згідно з державними актами від 18 травня 2010 року є власником земельних ділянок площею 0,25 га та 0,1057 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд, що розташовані за вказаною адресою. Дані земельні ділянки межують з домоволодінням по АДРЕСА_2, яке належать на праві власності ОСОБА_5 У серпні 2012 року ОСОБА_4, яка є матір'ю ОСОБА_5, самовільно демонтувала огорожу, що розділяє їхні будинки, унаслідок чого зайняла частину приватної земельної ділянки позивача площею 0,0033 га, побудувала на ній нову бетонну огорожу. 08 січня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 направлено лист-претензію з вимогою звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та демонтувати на ній самочинно побудовану огорожу. Відповідачі самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_3 не звільнили, огорожу, що розташована на вказаній земельній ділянці не демонтували. Уточнивши позовні вимоги, позивач просила зобов'язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0033 га, яка розташована по АДРЕСА_3 і належить ОСОБА_3
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 02 липня 2014 року, позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0033 га, яка розташована по АДРЕСА_3 і належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2010 року шляхом демонтування огорожі із збірних залізобетонних плит по залізобетонних стовпах на бетонній основі. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_4 просять скасувати рішення місцевого та ухвалу апеляційного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та просять ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі самовільно захопили частину земельної ділянки позивача. При цьому в основу рішення суд поклав висновок судової земельно-технічної експертизи.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам судові рішення повністю не відповідають.
Установлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 на підставі державних актів на право власності від 18 травня 2010 року належать земельні ділянки площею 0,25 га та 0,1057 га, що розташовані в с. Чагор Глибоцького району Чернівецької області.
Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18 жовтня 2012 року ОСОБА_4 самовільно зайняла та використовує частину земельної ділянки площею 0,0035 га по АДРЕСА_1, яка згідно державного акту на право власності на земельну ділянку належить ОСОБА_3 (а.с. 10).
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 207 від 10 квітня 2014 року встановлена наявність клиноподібного зміщення фактичної межі по відношенні до межі згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_3, площею 0,0033 га.
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З позовної заяви вбачається, що позивач просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 3-5). При цьому до позовної заяви позивачем додано копії державних актів на право власності від 18 травня 2010 року, з яких вбачається, що ОСОБА_3 належать земельні ділянки за адресою: с. Чагор Глибоцького району Чернівецької області (а.с. 7, 8). Разом з тим, в заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_3 просила звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 133).
Отже, вирішуючи спір про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_3, суд першої інстанції всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України не зазначив, на підставі яких доказів дійшов висновку, що вказана земельна ділянка належить позивачу, приймаючи заяву про уточнення позовних вимог, суд не скористався наданими процесуальним законом повноваженнями та не витребував у позивача докази, які підтверджують присвоєння спірній земельній ділянці вказаної адреси.
Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи актам на право власності на земельну ділянку, виданим на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 54 - 56) та не встановив, хто є власником земельної ділянки, зі сторони якої відбулося клиноподібне зміщення фактичної межі по відношенні до межі згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 Таким чином, суд першої інстанції не встановив належного відповідача у справі та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Отже, суд першої інстанції не з'ясував всі обставини справи, не дослідив всі докази та не надав їм належної оцінки. З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.
Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 02 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
Т.О. Писана
О.В. Умнова
І.М. Фаловська