26 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року,
У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 5 травня 2006 року з ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 25 тис. доларів США на строк до 5 травня 2011 року з процентною ставкою 16 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і ОСОБА_3 5 травня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість в розмірі 22 092 грн 99 коп.
Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 092 грн 99 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у будинку зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнути судові витрати.
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у будинку зі зняттям з реєстраційного обліку залишено без розгляду.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2014 року в задоволені позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 та розташований на земельній ділянці, яка надана останній у користування, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину договору купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому звичайній ціні на цей вид майна. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, у встановленому законом порядку, вирішено задовольнити в повному обсязі вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 5 травня 2006 року станом на 17 квітня 2013 року в розмірі 1 792 доларів 29 центів США, що станом на 17 квітня 2013 року є еквівалентом 14 320 грн 39 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 218 грн 05 коп. на відшкодування сплаченого судового збору.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено умови договору, проте позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що строк позовної давності не сплив, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню шляхом звернення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку».
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 5 травня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 25 тис. доларів США на строк до 5 травня 2011 року з процентною ставкою 16 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і ОСОБА_3 5 травня 2006 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким останній передав банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1.
Відповідно до розділу 3 кредитного договору ОСОБА_4 зобов'язалася здійснювати погашення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі та строки передбачені умовами договору.
Прийняті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Позичальник і поручитель на письмові вимоги банка не реагували.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса.
Крім того, у п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).
Проте суд не дав оцінки тому, що вартість житлового будинку у вісім разів вища за суму заборгованості за кредитним договором.
Крім того, перш ніж звертати звернення на предмет іпотеки, суд повинен правильно встановити розмір кредитної заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що остання сплата за кредитним договором була проведена позичальником, ОСОБА_4, 25 квітня 2008 року.
При цьому апеляційний суд, вказавши, що в грудні 2008 року було здійснено погашення заборгованості по пені в частині сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 48 грн 64 коп., що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять відповідного доказу такої сплати (квитанції тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Разом з тим апеляційний суд звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, зокрема, пені в розмірі 1 220 доларів 58 центів США, нарахованої з липня 2006 року.
Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного та іпотечного договорів, не врахував співмірність вартості предмета іпотеки та суми заборгованості, яка підлягає стягненню з урахуванням вимог ст. 258 ЦК України, та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що кредитний договір від 5 травня 2006 року укладався банком не з відповідачем, а з третьою особою - ОСОБА_4, у зв'язку з чим потрібно враховувати підстави для заявлених позивачем вимог.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська