26 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,
Коротуна В.М., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про зменшення розміру заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року,
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до договору від 25 жовтня 2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк умови договору виконав та надав кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач договір не виконує, кредит у повному обсязі не повертає, у зв'язку з чим станом на 31 серпня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 35 963 грн 99 коп.
Банк просив позовні вимоги задовольнити.
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про зменшення розміру заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість ь за кредитним договором за період з 17 вересня 2010 року по 31 серпня 2013 року в загальній сум 20 865 грн 56 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 2735 грн 23 коп.; заборгованості за відсотками - 16 660 грн 54 коп.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн; штрафу (процентна складова) - 969 грн 79 коп.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 208 грн 66 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог банку апеляційний суд указував на те, що умовами кредитного договору передбачений обов'язок позичальника щомісячно погашати кредит і відсотки в розмірі 7 % від залишку кредиту, з урахуванням положень ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України на користь кредитора підлягає стягненню та частина позики, що підлягала сплаті разом із нарахованими процентами, а також несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідачем та з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності на пред'явлення позову про стягнення заборгованості за кредитом, стягненню зі ОСОБА_3 на користь банку підлягає заборгованість за період з 17 вересня 2010 року по 31 серпня 2013 року. Вказана позиція відповідає постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Установлено, що 25 жовтня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с. 8).
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором станом на 31 серпня 2013 року утворилася заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 35 963 грн 99 коп. (а. с. 33-47),
Останній платіж відповідачем був здійснений 15 серпня 2008 року (а. с. 5-7).
Строк погашення заборгованості згідно з п. 6.9 Умов надання банківських послуг становить 30 днів (а. с. 9-12).
15 листопада 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності (а. с. 63).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH), та те, що останній платіж здійснено в серпні 2008 року, а дія картки закінчилась у жовтні 2008 року.
Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України, частини четвертої ст. 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 17 вересня 2013 року апеляційним судом не перевірено.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна давність не сплила, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та 01 жовтня 2014 року № 6-134цс14.
Вказівку апеляційного суду на відповідність його висновків постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс16 не можливо визнати обґрунтованою, оскільки вона ґрунтується на інших обставинах справи.
Отже, апеляційний суд не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження цій у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року.
У силу ч. 2 ст. 348 ЦПК України підлягає скасуванню ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2014 року про відмову у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ПАТ «КБ «ПриваБанк».
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2014 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
В.М. Коротун
І.К. Парінова
С.П. Штелик