Ухвала
іменем україни
12 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватне підприємство «Туристична фірма «Зета», про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2014 року,
У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та приватним підприємством «Туристична фірма «Зета» (далі - ПП «Туристична фірма «Зета») були укладені кредитні договори від 25 грудня 2007 року, від 23 червня 2008 року та від 09 жовтня 2008 року з додатковими угодами, відповідно до яких останній було надано кредит у розмірі 220 166,67 доларів США, 219 663,55 доларів США та 491 507,91 доларів США. 24 червня 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав банку належне йому нежиле приміщення № 84, загальною площею 223,10 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1, а 16 жовтня 2010 року між цими ж особами укладено договір іпотеки про передачу спірного приміщення в наступну іпотеку. ОСОБА_5 порушив умови кредитних договорів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 23 листопада 2010 року складає 931 338,13 доларів США, що еквівалентно 6 819 682,66 грн. В зв'язку з визнанням ОСОБА_5 банкрутом, іпотечне майно було зареєстровано за ОСОБА_3, а згодом за ОСОБА_4 Враховуючи викладене, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і просить ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статями 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.
Установлено, що 25 грудня 2007 року, 23 червня 2008 року та від 09 жовтня 2008 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ПП «Туристична фірма «Зета» були укладені кредитні договори з додатковими угодами, відповідно до умов яких останньому було надано кредитні кошти.
24 червня 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивачу передано в іпотеку належне іпотекодавцю на праві власності нежиле приміщення № 84 по АДРЕСА_1, а 16 жовтня 2010 року між цими ж особами укладено договір іпотеки про передачу спірного майна в наступну іпотеку.
У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитних договорів утворилася заборгованість у розмірі 931 338,13 доларів США, що еквівалентно 6 819 682,66 грн., на погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
Постановою господарського суду Харківської області від 30 березня 2011 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 визнано банкрутом, скасовано арешти, що накладені на його майно та інші обмеження щодо розпорядження майном, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого, якого зобов'язано відповідно до статей 25 - 30, 47 - 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виконати ліквідаційну процедуру банкрута, у тому числі здійснити продаж всього майна фізичної особи ОСОБА_5; зобов'язано відділи державної виконавчої служби усіх управлінь Міністерства юстиції України закінчити (припинити стягнення) усі виконавчі провадження по примусовому стягненню з ОСОБА_5 за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян.
Відповідно до статей 23, 35, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею цього майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом; скасовується арешт на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника.
При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом тощо.
Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.
За таких обставин, нежиле приміщення, як і інше нерухоме майно, що належить на праві власності фізичній особі, входять до складу ліквідаційної маси цієї ж фізичної особи, яка набула статусу підприємця.
16 травня 2011 року був проведений аукціон щодо продажу нежилого приміщення № 84, загальною площею 218,5 кв. м, по АДРЕСА_1, переможцем якого став ОСОБА_3
За результатами аукціону між арбітражним керуючим Головнею А.М. та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 84 в літ. «А», загальною площею 218,5 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1.
У п. 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство» роз'яснено, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Статті 23, 25, 26 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет при оцінці дій ліквідатора щодо відчуження майна банкрута, яке є предметом застави (іпотеки), вчинених в ході судового провадження у справі про банкрутство.
Отже, норми спеціального закону - Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у правовідносинах, пов'язаних з банкрутством.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вірно виходив із того, що з моменту порушення справи про банкрутство до боржника підлягають застосуванню норми спеціального Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а не Закон України «Про іпотеку».
Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Оскільки судами встановлено, що спірний предмет іпотеки реалізовано під час проведення ліквідаційної процедури боржника, а банку, яким було заявлено кредиторські вимоги у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, було сплачено 958107 грн., як часткове погашення боргу, суди дійшли правильного висновку про припинення зобов'язання за іпотечним договором, тому відсутні правові підстави для звернення стягнення.
Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обґрунтовано відхилив посилання апелянта на те, що відчуження предмета іпотеки в межах процедури банкрутства фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 не є підставою для припинення договорів іпотеки, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом стосовно його майна діє правовий режим (щодо розпорядження, реалізації, скасування обтяжень тощо) встановлений нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Крім того, позивач був учасником процедури банкрутства, заперечував після відчуження майна правомірність дій ліквідатора, його заперечення були розглянуті господарським судом і відхилені.
Судами на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та вірно застосовано норми матеріального права.
Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
Т.О. Писана
О.В. Умнова
І.М. Фаловська